Хрестовоздвиженське Трудове Братство (православне) (Неплюєвське) існувало в селі Воздвиженське Ямпільського району Сумської області з 1889 до 1924 року. Трудове братство позиціонувало себе як живу модель вільного людського братерства бідних і багатих християн. З організаційної точки зору воно являло собою кооперативне товариство виробництва і споживання з колективною формою власності на засоби виробництва. Братство стало найбільшою в історії спробою створення християнської цивілізації. У спогадах Братство згадується, як щось схоже на утопію. В тих, хто вперше знайомиться з досвідом Трудового братства, виникають дуже різні асоціації. Для одних – це Місто Сонця, яке набуло реальних обрисів, іншим воно нагадує похмурі картини зі знаменитої антиутопії Джорджа Оруела.

Історія Одержавши в 1882 році в дарунок від батька хутір Воздвиженський Микола Неплюєв (1851–1908) вирішив створити тут локальну модель довершеного суспільства. Спочатку М. М. Неплюєв влаштував сирітський притулок для десяти селянських дітей з найбідніших сімей і сам займався їх вихованням.

У 1885 Неплюєв відкрив у Воздвиженському чоловічу сільськогосподарську школу, а у 1891- жіночу- Преображенську. Навчання було безкоштовним. В школи приймалися діти всіх християнських сповідань. До М. Неплюєва привозили кращих своїх вихованців українські педагоги того часу – Ольга Максимович з Полтавщини, Петро Солонина з Чернігова. Були в школі М. Неплюєва і діти підданих Швейцарії і Австрії. За словами фундатора, його школи формували добрих християн і культурних хліборобів. Школи користувалися популярністю серед селян. У них поряд із якісною агрономічною освітою, давалося релігійно-моральне виховання, прищеплювався смак до художніх цінностей. Трудовий же гарт учні здобували працюючи у шкільному господарському комплексі, до якого входили поля, ферми, сади, майстерні, пасіка, лісовий розсадник.

У 1889, після першого випуску сільськогосподарської школи, М. М. Неплюєв, з її випускників засновує общину - «Перше трудове братство», на створення якого його благословив старець Троіце-Сергієвої лаври Варнава Гефсиманський.

У 1893 було затверджено «Устав Православного Хрестовоздвиженського Трудового Братства». 16.09.1894 указом Олександра ІІІ, Братство отримує офіційний статус і права юридичної особи, а 22.07.1895 відбулося урочисте відкриття Братства. Статут Трудового братства передбачав два основних розряди його членів: повноправні брати (меншість) і прийомні. Повноправні були господарями братського маєтку, брали участь у виборах і встановлювали устрій життя Братства. Прийомні брати на рівних користувалися прибутками Братства, але не брали участі у виборах та вирішенні найважливіших питань життя общини. Повноправні брати складали думу – найвищий орган управління Братством. Головою думи був обраний М. Неплюєв. Він став блюстителем Братства.

Існувала й особлива категорія учасників Братства – члени-змагальники. Це були люди, які жили на стороні, але діяльно сповідували братерські ідеали.

Члени Братства називали один одного братами і сестрами.

До 1900 р. братчиків було 150 чоловік, а разом з вихованцями шкіл, загальна кількість “неплюєвців” перевищувала 300 чоловік. Вони проживали у двох облаштованих хуторах – Воздвиженському і Рождественському. Братство активно існувало і розвивалося. Воно міцніло й економічно, застосовуючи у господарській діяльності аграрні технології і передове технічне обладнання. Про цивілізаційний рівень Братства можна судити з того, що в 1898 р. на його території функціонувала локальна телефонна мережа фірми Siemens.

29.12.1901 Микола Неплюєв передав по дарчому акту Трудовому Братству все своє майно, яке складалося з 16435 десятин землі з лісом, будівлями і двома винокуренними, цукровим, ливарно-механічним і цегельним заводами, коптильнею, двома лісопилками. Загальна вартість майна — 1 750 тис. руб.

Чисельність членів братства до 1908 доходила до 500 осіб.

На кошти Неплюєва були побудовані храм в ім'я Воздвиження Хреста Господнього та лікарня. Він поклав початок садівництву та виноробству в селі. І сьогодні гордістю с. Воздвиженського є фруктовий сад загальною площею 300 га, заснований за часів Трудового Братства у 1905 році. В ньому нараховується 26 високоякісних сортів яблук, над створенням яких свого часу працював уродженець цих місць — вчений-селекціонер, академік Черненко Семен Федорович. Воздвиженський дендропарк — пам'ятка садово-паркового мистецтва, закладений у кінці XIX століття, але жителі стверджують, що йому близько 300 років. Колись на цьому місці шуміли дрімучі ліси. Щоб зайняти землі під оранку їх зрубали і спалили, залишивши частину дерев, які оточували село.

Після смерті М. М. Неплюєва в січні 1908 р. Братство функціонувало ще біля 20 років.  Його блюстителем стала сестра покійного - М. М. Уманець (1853-1930), а почесним покровителем - принцеса Євгенія Ольденбургська (1845-1925). Продовжуючи сповідувати культивовану засновником християнську мораль і  керуючись його правилом «жити за законами охайної, здорової, дешевої  простоти». Про тогочасний розквіт Братства свідчить наступне: на Всеросійській сільськогосподарській виставці 1911 року братський маєток був відзначений великою золотою медаллю. У 1916 p. братчики вели кольорову фотозйомку на діапозитивах компанії AGFA, а в 1917 р. встановили автономну електростанцію, яка освітлювала всі житлові будинки.

В стихії революцій Після революції 1917 р. продовжувачі справи Неплюєва намагалися пристосуватися до нових умов. Про цей період існування неплюєвської корпорації розповів у своїй книзі «Мій російський щоденник» відомий французький славіст П’єр Паскаль (1890-1983), який відвідував братство у 1911-1916 роках. У березні 1919 р., залишаючись своєрідним оазисом християнської культури, Братство реформується, а, по суті, просто перейменовується в першу українську радянську комуну, яка, кваліфікувалась вченими агрономами, як «найкраще агропромислове господарство не тільки в Чернігівській губернії, а й у всій Росії». І було, на думку ідеологів комунізму, «провісником світлого майбутнього нашого сільського господарства».Обращение совета коммуны «Воздвиженское трудовое братство» к Черниговскому губземотделу от 7 марта. №209. // Матеріали  народного музею «Трудове братство М.Неплюєва» Ф. Б-К № 509. арк. 7. Під час Української революції 1917-1921 років Братство, долаючи труднощі і гоніння, дистанціювалось від політики і намагалось знайти прихисток у правлячої в країні влади. Під час революційних подій Братство влаштувало шпиталь для поранених, який працював під егідою Міжнародного червоного хреста. Влітку 1918 делегація братчиків звернулась до гетьмана Павла Скоропадського з проханням захистити общину від «більшовицьких банд». Так у Братстві з’явилась озброєна охорона. Коли владу захопили більшовики, довелось звертатися до нових можновладців. І в  листопаді 1919 р. голова більшовицького уряду України Християн Раковський навіть підписав розпорядження до червоноармійських командирів 12-ї армії, - охороняти майно Братства.Державний архів Чернігівської області. Ф.р. 503. оп. 1. спр.568. арк.15.

Але грабежі і реквізиції настільки спустошили братський маєток, що його мешканцям деякий час довелось голодувати.

Восени 1920 року чисельність общини складала 639 чоловік.Державний архів Сумської області: Фонд Р. 1752, оп. 1. спр.38. арк.. 3 – 69. В ці важкі роки її декілька разів відвідував священомученик єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик † 1937), він благословив братчиків та закликав їх зберігати християнський уклад життя.

Але вже в кінці 1924 р., з подачі найвищого політичного керівництва Радянської України, органи ГПУ репресували керівників Трудового братства і перетворили його в «артіль ім. Жовтневої революції» на чолі з Кожем'яченком Сергієм Мойсейовичем. В 1925 р. було знищено братський храм, заарештований священик Олександр Секундов, християнські школи перетворені в радянські. З 1933 року  — колгосп ім. Жовтневої революції на чолі з Черненком Григорієм Андрійовичем.

Остаточне знищення Братства відбулось у 1929 р., коли Сталін розпочав планомірне придушення і знищення українського селянства. Сільгоспартіль – спадкоємниця Трудового братства була оголошена «колективним кулаком». Майже усіх вчорашніх братчиків було виселено. Відтоді ім’я М.М. Неплюєва і його ідеї були знищені і на багато десятиліть забуті.

З 1924 до 1979 року на базі сільгосп шкіл Братства працював сільськогосподарський технікум.

Традиції

Братство ґрунтувалося на євангельських етичних засадах – віри, любові і праці. Усі його жителі, як сімейні, так і неодружені, об'єднувалися за професійною приналежністю у великі «братські сім’ї»: сім’я вчителів, хліборобів, молочарів, кожна з яких носила ім'я одного із святих і проживала в багатоквартирному будинку. Кожній родині надавалась простора кімната, а неодружені жили по 3-4 людини в одному приміщенні. Братську сім'ю очолював старшина, обраний членами даної сім'ї. Він керував виробничою діяльністю і відповідав за моральне і духовне життя. Чоловіки і жінки мали рівні права. Діти виховувались у дитсадках, а з восьмирічного віку навчалися в школах. Вступ і вихід із Братства були вільними.

В економічному сенсі Трудове братство являло собою «кооперативне товариство виробництва і споживання», як назвав Братство відомий французький економіст Анатоль Леруа-Больє в 1898 р. на засіданні Паризької академії наук. У Братстві все рухоме і нерухоме майно, окрім предметів особистого вжитку, вважалося колективною власністю. Приватна власність допускалася у вигляді особистих рахунків членів общини. Братські сім’ї-артілі працювали на ланах, фермах, у майстернях, вирощували сади, вчителювали в школах, керували заводами. Економічну діяльність організовувала і контролювала господарська рада Братства, її беззмінно з 1895 до 1919 року очолював Андрій Фурсей – один з десяти перших вихованців М. Неплюєва. Чистий прибуток після відрахувань в загальні фонди (20­%), порівну ділився між членами Братства.

Спочатку Братство не окуповувало себе та існувало на дотаціях М. Неплюєва. Своїми силами братчики не могли впоратися з величезним маєтком і залучали найманих робітників. Їх чисельність під час жнив втричі перевищувала кількість працюючих братчиків. Братські угіддя славилися високим агрономічним рівнем. Урожайність сільськогосподарських культур на полях Братства більш, ніж у 2,5 рази перевищувала середню врожайність у Чернігівській губернії.

Особлива увага в Братстві приділялась інтелектуальному та естетичному розвитку. Тут працювала велика бібліотека, викладались музика, малювання, проводились літературні вечори, ставились аматорські вистави. Музику викладала сестра засновника Ольга Миколаївна Неплюєва (1859 -1944) – талановита учениця італійської оперної співачки Ельвіри Репетто. Атмосфері високої культури відповідав улаштований в хуторі Воздвиженському мальовничий садово-парковий ансамбль. М. Неплюєв підтримував талановитих дітей і за межами Братства. Він був першим меценатом українського художника Георгія Нарбута. В Братстві був симфонічний оркестр, а учасникам братського духовного хору давав уроки славетний український хормейстер Яків Калішевський (1856-1923), який гостював у М.Неплюєва. Музичну освіту здобув у неплюєвській школі і самобутній український композитор Павло Сениця (1879-1960). Він прожив у Братстві вісім юних років, які стали для нього плідним періодом художнього становлення. Тут він зібрав багато народних мелодій, написав чимало п’єс для фортепіано, пісень і романсів, в тому числі і на вірші Тараса Шевченка «Вітер в полі нагинає лозу і тополю», «Чого мені так тяжко?..», «Нащо мені врода?», які належать до найбільш натхненних зразків його творчості.

Життя Братства і братство в житті

Трудове братство перебувало у духовному відомстві. В ньому строго дотримувались канонів православної церкви. Братство підтримувало добросусідські стосунки з навколишніми монастирями: Глинською пустинню, Гамаліївським жіночим монастирем. Неабиякі духовні зв'язки склались у нього з Троїце-Сергієвою лаврою.