Павло Іванович Сениця (* , Максимівка (в інших джерелах — Дем'янці), Полтавська губернія — † , Москва, Росія) — видатний український композитор-модерніст і фольклорист.

Життєпис

Навчався в Московській консерваторії (1909) спочатку на вокальному факультеті (клас А. Мазетті), потім на контрабасі (клас А. Мартинова), з 1906 року — композиторський факультет (класи О. Ільїнського та С. Василенка). Після закінчення консерваторії там працював викладачем музичних теоретичних дисциплін. Товаришував з Болеславом Яворським та Сергієм Танєєвим.

У 1921—1931 збирав і впорядковував музичний фольклор.

Влітку 1923 року в Празі відбувся авторський концерт композитора. В цьому ж році в Харкові відбувся концерт Українського художнього вокального квартету з програмою «Три ЕС» (Стеценко, Степовий, Сениця).

Напередодні прем'єри симфонії № 2 «Де-не-де тополі» (першого модерністського твору в історії української музики) стався конфлікт між автором та інспектором відділу мистецтв Головполітосвіти, композитором Пилипом Козицьким. В результаті чого симфонія була виконана… без першої частини! Таку дію композитор сприйняв як акт вандалізму. В політичних колах П. Сениця був затаврований як контрреволюціонер. Було заборонено виконання і видання його творів на цілі десятиліття.

Помер у Москві.

Його ім'я носить дитяча музична школа міста Переяслава.

Творчість

Твори: опери «Життя — це сон» (за Кальдероном), «Наймичка» (за Шевченком, не (закінчена); симфонія № 1 фа мажор (1905), симфонія № 2 «Де-не-де тополі» (1912), вісім струнних квартетів, увертюра для симфонічного оркестру, «Скерцо», «Музичний малюнок» та «Пісня без слів» для фортепіано, дві «Думи» для віолончелі з фортепіано, «Легенда» для скрипки і фортепіано, хори, солоспіви (понад 50), обробки народних пісень.

Вокальні твори Сениці написані на поезії Т. Шевченка, М. Рильського, П. Тичини, М. Філянського, О. Олеся, М. Шаповала, О. Неприцького-Грановського. В українській музиці 20 ст. твори Сениці, особливо інструментальні, мали новаторське значення.

Фольклористика

Наукові праці: «Сучасна українська музика» (1923), «Українська вокальна музика» (1925), «Українські народні пісні, записані у Волинській губернії М. Некозаченком» (1926), «П. Демуцький, нарис з його життя і критичний аналіз праць» (1931).

Література Костенко В. «Павло Сениця. До 25-річчя композиторської діяльности» (1930); Михайлов М. «Композитор П. Сениця. Нарис про життя і творчість» (1965).

Ольга Чепіль. PERSONA INCOGNITA Павло Іванович Сениця Марко Роберт Стех, «Композитор Павло Сениця: Повернення на батьківщину»

Посилання

Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 87. Павло Сениця і Левко Ревуцький Сениця Павло Іванович