Мікенська цивілізація, або Ахейська Греція — культурний період в історії доісторичної Греції з XVI по XI століття до н. е., бронзової доби, частина крито-мікенської культури. Отримала свою назву за містом Мікени на півострові Пелопоннес. Іншими важливими полісами цього періоду були Афіни, Фіви та Пілос. Загалом встановлено 23 тогочасних поліса. На противагу мінойцям, культура яких досягла розквіту завдяки мирному існуванню та жвавій торгівлі, мікенці були завойовниками.
Зникнення мікенської культури пов'язують із дорійським вторгненням близько 1200 років до н. е.
Ранньоелладський період Докладніше у статтях: Елладська цивілізація, Догрецький субстрат
У 3-2 тисячоліттях до н. е. на території Балканської Греції мешкали пеласги, лелеги та карійці, вся ж країна, за свідченнями Геродота, іменувалась Пеласгією. Пізні грецькі історики вважали ці народності варварами, хоча в дійсності їх культура знаходилася на більш високому рівні розвитку (про це свідчать археологічні дані), ніж культура греків-ахейців, що вторглись на територію Греції на зламі 3-2 тисячоліть до н. е. Ці культури, або одна з них, могли бути пов'язані з хронологічно попередньою культурою Вінча (5-3 тисячоліття до н. е.), південна межа якої знаходилась на півночі Греції.
Усі поселення ранньоелладської епохи можна розділити на два види — це цитаделі, в яких проживали представники родоплемінної знаті, та щільно забудовані селища (наприклад, Рафіна і Зигурієс), заселені, здебільшого, селянами-хліборобами. Усі цитаделі були оточені оборонними спорудами, які були присутні також в деяких поселеннях. Крім заняття землеробством, у ранньоелладський період виникає ремесло (гончарне, ковальське), але чисельність ремісників була мала і продукція забезпечувала місцевий попит, але не виключено, що вона також виходила за межі окремої громади.
Поділ поселень на цитаделі та селища може говорити про початок класоутворення у другій половині 3 тисячоліття до н. е. Цивілізація цього періоду вже випереджала у своєму розвитку інші європейські культури, однак подальшому прогресивному росту завадило пересування племен територією Балканської Греції.
Перші Ахейські держави З приходом першої хвилі ахейських племен можна говорити про формування грецької народності на початку 2 тисячоліття до н. е. Археологічні дані знахідок середньоелладського періоду свідчать про занепад культури цього періоду у порівнянні з культурою ранньоелладського періоду. У похованнях цього часу відсутні вироби з металу, а замість них знову з'являються кам'яні знаряддя, інвентар таких поховань здебільшого одноманітний, швидше за все, це можна пояснити відсутністю класового розшарування суспільства. Також зникають монументальні споруди, хоча не можна не відзначити появу деяких нововведень, таких як гончарний круг і бойова колісниця.
Усі поселення середньоелладського періоду розташовувалися на пагорбах і були укріплені, прикладом такого поселення є городище Мальті-Доріон у Мессинії. В центрі цього городища розташовувався палац, до нього примикали майстерні ремісників, решту складали будинки простих людей та складські приміщення.
До кінця середньоелладського періоду став відчуватися культурний підйом у розвитку цивілізації материкової Греції, виникають перші державні утворення, відбувається процес класоустворення, який проявляється у виділенні прошарку знаті, спостерігається значне зростання населення, пов'язане з успіхами сільського господарства. Зросла кількість як дрібних населених пунктів, так і великих міст. Період в історії Греції між 16 та 11 століттями до н. е. прийнято називати мікенською епохою, за назвою найбільшого політичного та економічного центру континентальної Греції — міста Мікени, розташованого в Арголіді.
Питання про етнічне походження носіїв мікенської цивілізації довгий час залишалося одними з найскладніших, тільки після розшифровки лінійного письма Б Майклом Вентрісом і Джоном Чедвіком утвердилась думка, що це були ахейці. Ахейці, що переселились на Крит та острови Малої Азії близько 16 століття до н. е., походили, імовірно, від північних, фессалійських ахейців.
Перші міста-держави, утворені в 17-16 століттях до н. е. — Мікени, Тиринф, Пілос — мали тісні культурні та торговельні зв'язки із Критом. Мікенська культура багато запозичала від мінойскої цивілізації, вплив якої відчувається у культових обрядах, світському житті, художніх пам'ятках. Від критян було сприйнято також мистецтво будування суден. Проте мікенській культурі були притаманні тільки їй властиві традиції, що йдуть корінням у глибоку давнину. Втім за Артуром Евансом, мікенська культура є тільки відгалуження критської і позбавлена будь-якої індивідуальності.
Що стосується розвитку мікенської торгівлі та зовнішніх відносин з іншими державами, низка предметів, знайдених в Єгипті і таких, що раніше вважалися привезеними з Криту, тепер визнаються виробами мікенських ремісників. Існує гіпотеза, згідно з якою мікенці допомогли фараону Яхмосу (16 століття до н. е.) у його боротьбі з гіксосами, а в часи Ехнатона (15 століття до н. е.). В його новій столиці Ахетатоні була поширена мікенська кераміка.
У 15-13 століттях до н. е. ахейці завоювали Крит і Кіклади, колонізували численні острови в Егейському морі, заснували низку поселень в глибині території Греції, на місці яких пізніше виросли знамениті античні міста-держави — Коринф, Афіни, Дельфи, Фіви. Цей період вважається часом розквіту мікенської цивілізації. Ахейці підтримували не тільки старі критські торговельні зв'язки, але і прокладали нові морські маршрути на Кавказ, Сицилію, у Північну Африку.
Основними центрами полісів, як і на Криті були палаци, однак важливою відмінністю їх від критських є те, що вони були укріплені і являли собою цитаделі. Вражають собою монументальні розміри цитаделей, стіни яких побудовані з необроблених брил, досягають у деяких випадках ваги до 12 тонн. Найвидатнішою є Цитадель Тиринфська, вся оборонна система якої була продумана з особливою ретельністю для запобігання будь-яких несподіваних ситуацій.
Населення На думку Е.Снодграса до кінця бронзового століття населення скоротилося більш ніж на 3/4, і цілі райони та острови залишалися майже або навіть повністю пустельними протягом більшої частини XI та X ст. до н.е.Snodgrass A.M. The Dark Age of Greece. An archaeological Survey of the Eleventh to Eight Centuries BC. – Edinburgh, 1971, p.367. З точки зору В.Десборо населення скоротилося навіть ще більш катастрофічно, і до 1100 до н.е. становило трохи більше 1/10 від рівня, що був століттям раніше, хоча цей дослідник не схильний був приймати ідею повного запустіння цілих районівDesborough V.R. d’A. The Greek Dark Ages. – L., 1972, p.18. Рівень падіння чисельності населення 75% у період між 1250 і 1100 роками до н.е був визначений Я. МоррісомMorris I. Homer and the Iron Age // A new companion to Homer / Ed. by Morris I., Powell B. – Leiden, 1997. – P. 540 і в тому ж обсязі для періоду 1200-1000 років до н.е. Д.ТендіTandy D.W. Warriors into traders: The power of the market in early Greece. – Berkeley etc., 1997. – XV, p. 20. Втім, всі підрахунки базуються на поверхневому порівнянні загальної кількості пам'яток, виявлених для різних періодів. Головним чином відзначається різке, у 7-8 разів, скорочення кількості населених поселень: від 320 наприкінці XIII ст. до н. до 130 у XII і до 40 у XI століттіSnodgrass A.M. The Dark Age of Greece. An archaeological Survey of the Eleventh to Eight Centuries BC. – Edinburgh, 1971, p. 364.
Устрій Знайдені тексти лінійного письма Б є надто фрагментарними для реконструкції політичного ландшафту в Мікенської Греції. Основу становило 23 встановлених царств (також відомих як палацові держави). Кожне царство керувалося з палацу, який контролював більшість, якщо не всі, сфери життя в межах своєї території. Кілька палаців та укріплень, схоже, були частиною ширшого королівства. Так, палац у Мікенах, ймовірно, панував територією, яка вдвічі-втричі перевищувала розміри інших царств у Греції бронзової доби. Його територія також включала сусідні центри, включаючи Тиринф і Навпліон, якими, ймовірно, міг правити член правлячої династії МікенKelder 2010, p. 97. З іншого боку, хеттські та давньоєгипетські записи свідчать про наявність єдиної держави Мікенської цивілізації під керівництвом «Великого царя»Kelder 2010, pp. 45, 86, 107. На основі археологічних даних, дослідники припускають існування певної конфедерація між низкою царствBeckman, Gary M.; Bryce, Trevor R.; Cline, Eric H. (2012). Writings from the Ancient World: The Ahhiyawa Texts. Writings from the Ancient World. Atlanta: Society of Biblical Literature, p. 6. Згідно з гіпотизою, якщо якась єдине політичне утворення існувало, то домінуючий центр, ймовірно, знаходився у Фівах або в Мікенах, при цьому остання держава була наймовірнішим центром владиKelder 2010, pp. 86–87.
На чолі стояв ванакс (цар). Роль царя була релігійною, а можливо, також військовою та судовоюChadwick 1976, Chapter 5: Social Structure and Administrative System, pp. 69–83. Ванакс контролював практично всі аспекти палацового життя, від релігійних бенкетів та пожертвувань до розподілу товарів, ремісників та військ.
Примітно, що й у Гомера термін άναξ далеко не завжди позначав земного царя, а служив формою звернення до Бога (наприклад, «цар Аполлон»), тоді як словом басилевс (βασιλεύς) описувалися набагато менш значущі персони, яких могло бути декілько в одному полісі. Так само і мікенцы використовували слово quasileus (qa-si-re-u - «касилевс» — мікенська форма басилевс) для позначення людини не так високого рангу, як цар.
«Писарі» виконували різні функції, пов'язані з управлінням, обліком і контролем. На думку шведської дослідниці Х. Ланденіус Енегрен, ці люди не були переписувачами у вузькому розумінні слова, але освіченими чиновниками, що обіймали різні посадиLandenius Enegren H. The people of Knossos: Prosopographical studies in the Knossos Linear B archives. – Uppsala, 2008, p. 17.
Царство було поділено на кілька підрегіонів («провінцій»), кожен з яких очолювався своїм провінційним центром на чолі із коретером. Кожна провінція була додатково поділена на менші райони (дами) на чолі із дамокоросом («той, хто піклується про дамоса»Kelder, Jorrit M. (2010). "The Kingdom of Mycenae: A Great Kingdom in the Late Bronze Age Aegean". CDL Press. Bethesda, MD. Retrieved, p. 9.. Рада старійшин керувалася ке-ро-сі-я.
Суспільство Мікенське суспільство мало яскраво виражений ієрархічний характер. На чолі соціальної піраміди, як вважається, стояв цар, титул якого – ванакс, wanax (wa-na-ka) – зустрічається як і текстах лінійного листи Б, і у Гомера (άναξ). Втім деякі дослідники вважають, що слово «цар» (wanax) у пілоських табличках належить не до земного царя, а до бога Посейдону, якому в Пілос належала частина земель і на користь якого збиралися податки. Примітно, що й у Гомера термін άναξ далеко не завжди позначав земного царя, а служив формою звернення до Бога (наприклад, «цар Аполлон»), тоді як словом басилевс (βασιλεύς) описувалися набагато менш значущі персони, яких могло бути декілько в одному полісі. Так само і мікенцы використовували слово quasileus (qa-si-re-u - «касилевс» — мікенська форма басилевс) для позначення людини не так високого рангу, як цар. Земля, якою володів ванакс, зазвичай є теменос.
Величезними земельними володіннями, що належать «царю», могло насправді розпоряджатися могутнє жрецтво, тоді як смертним «вождем народу» міг бути так званий лавагетас (lawagetas — ra-wa-ke-ta), теменос якого становив третину теменосу «царя», але був значно більшим за земельні наділи інших посадових осіб. Оскільки термін lawos у Гомера часто позначає «озброєний народ», «військо», цей титул підкреслює військовий характер влади правителя. Лавагетас ймовірно був своєрідним заступником ванакса з релігійного життя та керування військомKelder 2010, p. 11.