Причинна

«Причи́нна» — романтична балада Тараса Шевченка, написана орієнтовно 1837 року в С.-Петербурзі, один із ранніх творів поета.

Датується орієнтовно на підставі свідчень Шевченка в автобіографії (де він називає «Причинну» серед ранніх своїх творів) та на допиті в III відділі у справі Кирило-Мефодіївського братства 21 квітня 1847 року (під час якого поет зазначив, що почав писати вірші 1837 року), а також на підставі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ'яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка».

Історія написання Автограф балади невідомий. Найраніший повний текст, що дійшов до сьогодні, — першодрук в альманасі «Ластівка» 1841 року (СПб., стор. 230—242).

«Причинна» — один із ранніх творів Шевченка, написаний ще до його викупу з кріпацтва. В автобіографії поет зазначив, що перші вірші він складав у С.-Петербурзі в Літньому саду і що з численних ранніх своїх спроб він згодом опублікував тільки баладу «Причинна»:

На допиті у справі Кирило-Мефодіївського братства в III відділі 21 квітня 1847 році Шевченко заявив:

Першим своїм твором поет на допиті з певних міркувань назвав не «Причинну», а написану щонайменше роком пізніше за неї поему «Катерина», можливо, як твір, що здобув особливий успіх у читачів. Про те, що 1837 року Шевченко був уже автором кількох поезій, писав у своїх спогадах Іван Панаєв:

Як свідчить запис Аполлона Мокрицького у щоденнику, 31 березня 1837 року він показував вірш Шевченка Карлу Брюллову та Віктору Григоровичу:

З написаних у той час творів нині відомий тільки вірш «Нудно мені, тяжко — що маю робити?».

Історія першої публікації Наприкінці 1838 року Шевченко передав баладу разом із кількома іншими творами Євгену Гребінці для публікації в альманасі «Ластівка» 1841 року (СПб., стор. 230—242). Гребінка в листі до Григорія Квітки-Основ'яненка від 18 листопада 1838 року писав:

Деякі відомості про історію тексту «Причинної» містить опис складального рукопису «Ластівки», зроблений П. О. Картавовим, де відзначено виправлення Шевченка в писарському списку цього твору. За свідченням П. О. Картавова, Шевченко зняв присвяту «В. И. Григоровичу на память 22 апреля 1838», перенісши її до поданої далі «Глави І» з поеми «Гайдамаки» (її подано до альманаху дещо пізніше); вписав рядок 76, позначений спершу крапками; в кінці рядка 91, позначеного крапками, дописав слово «очерет»; виправив текст рядка 199. Перед прізвищем «Шевченко», підписаним під твором переписувачем, поет вставив літеру «Т»РНБ, ф. 341, № 443, арк. 12..

Виправлення, наступні публікації і передруки

Наприкінці 1850-х роках із «Ластівки» баладу переписав (з неточностями) Іван ЛазаревськийІЛ, відділ рукописів. Ф. 1, № 88, арк. 9 — 12 звор.. Переглядаючи цей рукопис після повернення із заслання, Шевченко зробив у ньому багато виправлень чорнилом і олівцем, створивши нові варіанти рядків 3 — 6, 12, 22 — 24, 26, 27, 29 — 31, 35, 41 — 42, 44 — 45, 64, 68, 82, 90, 95, 186 — 187, 199.

Пізніше «Причинну» надруковано в «Кобзарі» за 1860 рік, де її подано за «Ластівкою» з кількома незначними варіантами. Свої виправлення, зроблені в тексті балади в списку Івана Лазаревського, Шевченко в «Кобзарі» 1860 року не врахував.

Балада поширювалася і в рукописних списках. Від публікації в «Ластівці» походять списки балади у збірці творів Шевченка середини XIX століттяІЛ, ф. 1, № 57, арк. 1 — 8 звор., «Кобзарі» (1861), що належав знайомому поета Івану ЛевченкуЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 17 — 29., збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» (1862)ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 21 — 29., збірнику без датиНМТШ. А-546. тощо.

«Кобзар» 1860 року є джерелом списків: у рукописному «Кобзарі» (1866)ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 99 — 103. ; уривка (рядки 1—12) у рукописному «Кобзарі» (1863—1867) ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 50 звор.; криптонім власника: А. Ч.; уривка (рядки 49—78) у рукописному збірнику другої половини XIX століттяІЛ, ф. 1, № 89, арк. 2 звор. — 3.; уривка (рядки 1—78) у записній книжці П. М. Волгіна зі списками творів Шевченка, 1872 рікДАРФ, ф-112, оп. 2, № 636, арк. 19 — 22.; уривка (рядки 1—12) у зошиті І. Д. Гніпова першої половини 1870-х роківДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 709, арк. 24. та інших.

Жанрові особливості «Причинна» відбиває світову романтичну традицію баладного жанру, яка представлена в західноєвропейській літературі, зокрема творами Йогана Гете, Фрідріха Шиллера, Адама Міцкевича, в російській — творами Василя Жуковського, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, в українській — творами Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Івана Вагилевича, Миколи Костомарова та іншихПричинна // Шевченко Тарас. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. — С. 596..

Властива баладі фантастика у Шевченка, як і в інших поетів, спирається на народну міфологію, зокрема демонологію. Очевидний зв'язок дослідники прослідковують між «Причинною» та баладою Левка Боровиковського «Молодиця» (1828), про що свідчить їхня тематична близькість (в обох творах переосмислюється народнопісенний сюжет про загибель дівчини, яка вмирає, не дочекавшись повернення коханого), а також композиційні та сюжетні паралелі: обидві балади починаються картиною природи — описом буремної ночі й берега річки, де перебуває героїня, поданим за допомогою типово романтичної образності й тим самим розміром — чотиристопним ямбом, який у наступній композиційній частині твору змінюється на 14-складовий вірш.

Окремими мотивами й образами «Причинна» перегукується з повістю Миколи Гоголя «Страшна помста» ().

Поетика Балада — це ліро-епічна пісня, близька за своїм характером до легенд про надзвичайні, трагічні події переважно з родинного життя. Шевченківська балада «Причинна» була якісно новим, відмінним явищем в українській літературі. Якщо у баладах Амвросія Метлинського героєм творів виступає пан-гетьман, а у Василя Жуковського — «купецька донька Наташа» або Світлана, яка живе в розкішних палатах, то героїня балади «Причинна» — убога дівчина-селянка, сирота. Єдина її відрада в тяжкій сирітській долі — її коханий, але і з ним «злі люди її розлучили». Навіть русалки в Шевченка — не панночки, оспівані в романтичних баладах, а покритки та діти покриток, тобто ті, що були скривджені «злими людьми». Шевченко відтворив фантастичний світ русалок, відьом, таким, яким його уявляють народні маси«Поезія Тараса Шевченка. Сучасна інтерпретація». Григорій Клочек. dspace.cuspu.edu.ua Процитовано 15 вересня 2023.

В основу балади покладена народна легенда про чисте й світле кохання, розлуку і трагічну загибель закоханих — мотив, досить типовий для народних пісень. У Шевченківській баладі змальовується кінцевий момент трагедії, коли закохані помирають. Починається «Причинна» чотиристопними ямбами з чергуванням жіночих і чоловічих закінчень.

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива. Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав. Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів.

Тут використані три катрени з перехресним римуванням А-Б-А-Б, з пірихіями, послідовно розміщеними в третій стопі восьмискладових рядків. Шевченко використовує неточну риму, якої раніше не знало українське віршування: «широкий — високі, завива — підійма, пору — морі, виглядав — потопав, співали — перекликались, гомонів — скрипів». Застосування неточних рим стало специфічною ознакою творчості Шевченка, і це не послаблює ритму, а, навпаки, звільняє від обов'язкових рамок і відкриває простір для варіантівСидоренко Г. Віршування в українській літературі. — К., 1962. — С.64..

Шевченко використовує такі поетичні фігури, як інверсія, градація, перенесення. Завдяки градації та перенесенню змінюється динаміка розповіді. Від різкої трагічної картини бурі на Дніпрі, що служить своєрідним тлом для закоханих, поет поступово змінює ритмічний малюнок у дусі народної пісні: дівчина чекає козака з походу, а коханий, можливо, вже мертвий десь на чужині. Не китайкою покрились Козацькі очі, Не вимили біле личко Сльозоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, - Така його доля. Спогади дівчини про козака зображуються народнопісенними засобами: постійні епітети («біле личко, біле тіло, карі очі»), заперечні порівняння («не китайкою покрились, не вмили біле личко…»). Коломийковий розмір (4+4+6): В таку добу // під горою Біля того гаю, Що чорніє // над водою, Щось біле блукає. Катрен римується перехресно: «горою — водою, гаю — блукає». Розташування наголосів довільне.

Своєрідним дисонансом став авторський ритмічний відступ, який звучить як звинувачення в дусі риторичних запитань, окликів-звертань і різко відрізняється від коломийкового розміру. Така її доля… О Боже мій милий! За що ж ти караєш її молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Ці рядки покладені на музику, вони стали народною піснею з характерною системою віршування (6+6+11) та енджамбеманом (перенесенням), що не тільки надають викладу розмовного темпу, уповільнюючи його, але й у певній мірі також підсилюють схвильованість тонуСидоренко Г. Віршування в українській літературі. — К., 1962. — С.65.. Ліричні відступи виявляють ставлення Шевченка до героїв твору — він не тільки співчуває скривдженим, але й заступається за них, викликає співчуття до них у читачівСтеценко Л. Вивчення творчості Т. Г. Шевченка в школі. — К., 1961. — С.73..

Вільні переходи від одних типів ритмічної побудови до інших характерні для всієї балади «Причинна».

Сюжет Розвиток сюжетної лінії починається з ліричного відступу й пейзажів у романтичному дусі. Буря на Дніпрі. Горами здіймаються величезні хвилі, гнуться від вітру високі верби («Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива…»). А на березі, біля гаю, ходить дівчина. Ворожка зробила її «причинною», аби менше сумувала за молодим козаком, який пішов у похід і не повертався. Тим часом з води виринають русалки — душі нехрещених дітей. Вони й залоскотали дівчину. Вранці з діброви виїжджає козак. Біля дуба він бачить тіло дівчини і спочатку думає, що вона заснула. А коли бачить, що кохана мертва, у відчаї «зареготавсь, розігнався — та в дуб головою!» «Причинна» [Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 133-152.] izbornyk.org.ua Процитовано 15 вересня 2023.

Невдовзі біля дуба проходили дівчата. Побачили коня, козака з дівчиною, хотіли їх злякати, але зрозуміли, що ті мертві,— і перелякані втекли. Козака і дівчину, як сиріт, поховали громадою. Насипали край дороги дві могили в житі, посадили над козацькою могилою явір та ялину, а над дівчиною — червону калину. На гілках дерев співають птахи, а коли сходить місяць — з Дніпра виходять русалки.

На цьому елементарно-романтичному сюжеті поет розгортає цілу гаму почуттів, що народнопоетичними засобами відтворюють психологічну драму, виходять далеко за межі конкретної сюжетної ситуації і набирають значення загального поетичного судження про людську долю.

Значення деяких слів балади

«Причинна» — та, якій «спричинено» душевну хворобу, «причину»; в Шевченковій баладі героїня, зачарована ворожкою, стає сновидою (сомнамбулою).

«Ще треті півні не співали…» — одна з найважливіших функцій півня як провісника в східнослов'янській та християнській міфології — часова: його спів визначає межі нічного часу доби, коли діють темні бісівські сили. Своїм співом опівночі півень розганяє нечисть до наступної ночі. Спів третіх півнів — знак рівної відстані від півночі до вранішньої зорі — свідчить про закінчення дії нечистих сил.

«Сичі в гаю перекликались…» — сич (сова, пугач) — народнопоетичний символ смерті, пітьми. Крик сича віщує пожежу, смерть, біду взагалі.

«Китайка» — первісно — густа, переважно синя шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім — бавовняна тканина місцевого виробництва. За козацьким звичаєм тіло померлих козаків покривали червоною китайкою, про що згадано в численних народних піснях і думах.