Кири́ло-Мефо́діївське товариство, Укра́їно-слов'я́нське товари́ство, також Кири́ло-Мето́діївське бра́тство Міяковський, В. 3 історії української книжки, II. Видавничі пляни Кирило-методіївського товариства / В. Міяковський // Книгар. — 1919. — № 28. — стлб. 1895—1902Міяковський, В. 3 нових матеріялів до історії Кирило-методіївського братства — перша українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.
Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «Весни народів».
Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М. Костомаров, Т. Шевченко, Г. Андрузький, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш. Упродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів і відродження України.
Створення Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів — Україно-Слов'янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 — на початку 1846 року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркович.
Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітників Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».
Крім організаторів, у братство незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб. У квітні 1846 року в братство вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.
Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня 1847 р. З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція.
Програма
Програма братства — «Закон Божий» — була викладена в «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, і в «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження й українського панславізму, романтика загальнослов'янської єдності, автономізму та народовладдя.
Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму й скасування кріпосного права і станів; установлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння в правах усіх слов'янських народів щодо їхньої національної мови, культури й освіти.
Кирило-мефодіївці розглядали слов'ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації (зв'язки з братством підтримували 100 осіб з Польщі, Литви, Чехії, Білорусі, Росії, України). При цьому Микола Костомаров, Василь Білозерський, Микола Гулак та інші були переконані, що таке право дає українцям їхня глибока релігійність, корені козацького республіканізму. Ад'юнкт Київського університету М. Костомаров уважав цілком можливим формування монархічної федерації в складі України і Росії (з елементами республіканського ладу). Лише третій варіант «Книги буття українського народу» набув рис конституційності, усе одно залишившись різновидом соціальної утопії без згадки про реальність державної незалежності українських земель. Характерна риса: якщо для діячів польського опору ідеалом була свобода, то для більшості кирило-мефодіївців — соціальна рівність. Прихильники революційного напряму боротьби (Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, М. Савич, Г. Андрузький) не мали сумніву в тому, що скасувати кріпацтво, повалити самодержавство зможе тільки народне повстання.
Привертає увагу розроблений студентом Г. Андрузьким документ «Начерки Конституції Республіки» — модель федеративної слов'янської республіки, яка мала поєднати в собі досвід Північноамериканських штатів і традиції Російської імперії. Вона передбачала створення семи автономних штатів, включаючи Україну з Галичиною, Кримом і Чорномор'ям, Сербію, Болгарію, Бессарабію, Польщу. Пізніше, перебуваючи на засланні в Петрозаводську, Г. Андрузький дійшов до висновку: «Щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію, а вона зміцнювалася віками».
Інших поглядів дотримувалися М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркович, О. Тулуб, Д. Пильчиков: вони вважали, що тривала просвітницька діяльність і реформи здатні забезпечити успіх політичних і соціальних перетворень.
Реальна діяльність членів товариства зводилася до зустрічей на квартирах М. Гулака або М. Костомарова, де велися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також до приватних бесід із молоддю, інтелігентами, дрібним чиновництвом. Однак члени братства також вели й активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).
Вплив західноєвропейських ідей на погляди товариства Літературно-стильовим зразком для М. Костомарова були, як уважають, «Книги народу польського і польського пілігримства» Адама Міцкевича. Однак змістом «Книги битія…» цілком оригінальні, відрізняючись, зокрема, своїм антикріпосницьким пафосом та, попри україноцентризм, солідарним почуттям до всіх слов'янських народів, зокрема поляків і росіян. Можна сказати навіть, що «Книги битія…» були об'єктивно полемічні до «Книг народу польського…» з їхнім пафосом польської винятковостіІван Дзюба. Тарас Шевченко: життя та творчість. — К.: Видавничий дім Києво-Могилянська академія, 2008. — С. 346. У «Книзі народу польського» немає ідеї об'єднання вільних слов'янських народів, а також не заперечується монархія як форма правління.Варварцев М. Джузеппе Мадзіні. Мадзінізм і Україна: Монографія. — К.: Унів. видавництво Пульсари, 2005. — С. 159.
Беручи до уваги цілком очевидні аналогії поміж програмними ідеями Джузеппе Мадзіні й українських братчиків, досить слушним видається застереження Миколи Варварцева щодо недооцінювання в історіографії впливів саме італійських патріотів на діяльність кирило-мефодіївцівВарварцев М. Джузеппе Мадзіні. Мадзінізм і Україна: Монографія. — К.: Унів. видавництво Пульсари, 2005. — С. 159|Варварцев М. Джузеппе Мадзіні. Мадзінізм і Україна: Монографія. — К.: Унів. видавництво Пульсари, 2005..
Проникнення ідей Джузеппе Мадзіні на терени України відбувалося практично водночас з їхньою появою. Попри «небезпечність» його праць, як їх трактували в Російській імперії, існував, хоч обмежений, виїзд до європейських країн; «ворітьми» у світ було «вільне» місто Одеса, де італійські мореплавці були мало не найчисельнішими з іноземців; у столичних містах імперії з'являлися, хоч і після перегляду цензурою, англо-, франко-, німецькомовні часописи. Тож легально і нелегально ім'я Мадзіні та його справа мали розголос, а разом з ідеями німецьких філософів — Й. Гердера, Й. Фіхте, Й. Шіллера, разом із літературними творами Й. Ґете, Й. Шиллера, Д. Байрона, А. Міцкевича — в Україні закладалися основи власного модерного націєтворчого процесуЮрій Земський. Польська, російська та українська еліти в змаганнях за Правобережну Україну середини XIX ст. — Хмельницький, 2011. — с. 25.
А отже, можна зробити висновок, що ідея демократичного устрою та ідея постання об'єднання України як рівної серед інших слов'янських народів імовірно підживлювалися саме західноєвропейською думкою і формувалися щонайперше під враженнями праць Й. Гердера, Й. Фіхте та Д. Мадзіні.
Відмінність поглядів Товариства від слов'янофілів У загальноімперському контексті попередниками братчиків інколи називають декабристів і проводять паралелі зі слов'янофілами. У значній частині англомовних підручників з історії Росії й СРСР для вищої школи коротку довідку про кирило-мефодіївців містить саме розділ «Слов'янофільство»Seton-Waston. Hug. The Russian Empire: 1801—1917/ — Oxford: Clarendon Press. 1967. — P. 271—272
Радянська історична наука теж часто перебільшувала вплив слов'янофілів на кирило-мефодіївців. Наприклад, Володимир Білодід заявляв, що для аналізу їхньої ідеології «треба зрозуміти вчення слов'янофілів. Опанувавши його, ми знатимемо про українофілів більше, ніж вони знали про себе».Философская культура Украины и отечественная общественная мысль ХІХ — ХХ вв. — К.: Наукова думка, 1990. — С. 63 — 64.
Ідеї кирило-мефодіївців принципово відрізнялися від ідей російських слов'янофілів, опріч деяких моментів схожості. Поряд з думками, близькими до типових слов'янофільських кліше (ідеалізація «словенського племені», його минулого; опертя на християнство, але, на відміну від слов'янофілів, без вивищення православ'я над католицизмом і протестантизмом та з поверненням йому первісного людяно-справедливого змісту — це те, чого не було в слов'янофілів): тут були ідеї, зовсім не чувані для «класичного» слов'янофільства, ідеї демократичні й об'єктивно революційні на той час — ідеї соціальної рівності й політичної свободи, гостре засудження самодержавства й панства, експлуатації, закріпачення України, слова гніву на адресу царизму; схвальна згадка про декабристів, ідея федеративної республіки.Іван Дзюба. Тарас Шевченко: життя та творчість. — К.: Видавничий дім Києво-Могилянська академія, 2008. — С. 347
Отже, погляди кирило-мефодіївців і слов'янофілів у низці питань можна вважати не лише відмінними, а й антагоністичними.Сергій Єкельчик. Українофіли. Світ українських патріотів другої половини XIX ст. -К.: Видавництво КІС. — С. 131, 133
Теорія «двох антагоністичних крил» Накинута згори в добу застою, теорія «двох антагоністичних крил» панувала в радянській історіографії десятиліттями. Початок вона бере в покаянних свідченнях Г. Андрузького: «…Слов'янське товариство мало двох голів: Костомарова і Шевченка, з яких перший належить до поміркованої партії, а другий до непоміркованих…»Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.3. — С. 342—343.
Очевидно, погоджуючись засадничо, члени братства розходилися в питаннях пріоритету завдань. М. Костомаров зосереджувався головно навколо проблем федералізму, слов'янської єдності й братерства, Т. Шевченко у віршах закликав до боротьби за соціальне і національне визволення українського народу, П. Куліш наголошував на розвитку культури. Можна інтерпретувати це і як різницю в методах досягнення цілей: одні виступали прихильниками еволюційного (М. Костомаров, В. Білозерський) шляху, інші — революційного (Т. Шевченко, М. Гулак)Koshelevets Ivan. Ciril and Methodius Brotherhhood\\ Encyclopedia of Ukraine. — Toronto UP 1924 — Vol. 1.- P/ 635
Проте Орест Субтельний справедливо застерігає, що ці розходження «не слід перебільшувати», бо «членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності і ідеали» і — найголовніше — «бажання покращити соціально-економічну культурну і політичну долю України»Субтельний, Орест. Україна: історія/ Пер.з англ. Юрій Шевчук. −3-тє вид., перероб.і доп. — К.: Либідь, 1993.