Українсько-французькі відносини — це сукупність міжнародних двосторонніх відносин між Україною та Французькою Республікою, а також співпраці обох країн у міжнародних організаціях та інших міжнародних інституціях.
Французька республіка представлена Посольством в Україні (Київ) та Консульським агентством Франції (Львів та Харків).
Україна представлена Посольством у Франції (Париж).
Історичні та культурні зв'язки між Францією та Україною Франція (France, République Française) — західно-європейська держава; площа 551 800 км², 60 656 178 млн населення (2005), столиця — Париж (разом із околицями 9,9 млн мешканців). З усіх західно-європейських країн Україна найжвавіше підтримувала контакти з Францією, а праці французів про Україну часто були джерелом інформації для всієї Європи (Боплан, П'єр Шевальє, Вольтер, Шерер Жан-Бенуа, Тиссеран).
XI—XVIII ст. Перші українсько-французькі зв'язки датуються ХІ століттям, коли 19 травня 1051 року король Генріх І уклав шлюб з Анною, дочкою великого князя київського Ярослава Мудрого. Після смерті французького короля (1060) Анна Київська була першою королевою Франції, яка стала регентом малолітнього сина Філіппа. Згодом, у літописах ім'я Анни зустрічається як дружина графа Рауля IV де Валуа. Французька королева заснувала жіночий монастир Мулен де Санліс і церков святого Вінцентія недалеко від Парижа (Санлісс).
Після занепаду Київської держави відносини зі Заходом послабились. Відомо, що 1240 року Давній Київ звертався до Заходу за допомогою перешкодити вторгненню монголо-татарських орд. 1245 року митрополит Київський Петро Акерович, як «архієпископ Руський», брав участь у Ліонському соборі. Він розповів його учасникам, зокрема, Інокентію IV (Папі Римському) про облогу та падіння давньої столиці, про наслідки погрому Київської Русі та перестеріг західноєвропейське суспільство від небезпеки з боку монголо-татар. Метою його візиту було пошук допомоги для порятунку Галицької, Волинської та Київської земель від татарської навали. Для оцінки ситуації та організації захисту проти монголо-татар, що стали великою загрозою для Європі, було вирішено 1246 року відправити посольство до Київської Руси та Золотої Орди, яке очолив францисканець Джованні Да Плано Карпіні. У записках Карпіні про той період міститься дуже цінна інформація про Україну, а саме, опис Києва тих часів.
У другій половині XIV століття стають відомими факти навчання українців у Сорбонні. Їх зазначено у списках як учнів «з Рутенії» (1353, 1369), «рутенської нації з Києва» (1463, 1469) або «Natione Ruthenia de Ucraina» (1567).
У 1643—1645 рр. навчався в Сорбонні Іван Ужевич, укладач рукописної «Грамматыка словенская» латинською мовою. Це була перша граматика «руської» книжної мови, оригінали якої зберігаються у відділі рукописів Паризької Національної Бібліотеки (1643) і в міській бібліотеці міста Аррас (1645).
З XVII століття українські студенти навчалися також у Страсбурзькому Університеті.
Згадки про навчання у Паризькому університеті студентів із території України зустрічаються у період XVIII-ХІХ століття. Наприклад, Антон Лосенко навчався впродовж 1760—1764 рр. у мистецькій школі.
Цінні писемні пам'ятки зберігаються у Паризькій Національній Бібліотеці Франції: Реймське Євангеліє (1574), яке вважається східно-слов'янською копією ХІ—ХІІ століття; рукопис «Православне сповідання віри католицької та апостольської церкви східної» (1265) митрополита Петра Могили (Orthodoxa Confessio Fidei, так званий Codex Parisinus). Франція — одна з держав, яка сприяла відкриттю для науки і широкого загалу українських земель XVI століття. Так, французький дипломат, історик Блез де Віженер у своїй праці La description du royaume de Pologne et pays adiacens… (1573) подав історично-географічні відомості про Галичину, Волинь і Поділля.
Французькі урядові та дипломатичні кола, а також поодинокі дослідники цікавилися козацьким рухом і походами козаків проти Туреччини, Криму й Польщі. Перші відомості про козаків з'явилися у Франції 1531 р. Періодично про боротьбу козаків інформувала французька преса: «Mercure français» (1605), «Gazette de France» (з 1631-го), «Mercure anglais» (про битви під Жовтими Водами і Корсунем, 1648 р.). Як офіційний орган французького уряду до 1715 року «Gazette de France» постійно подавала різні відомості про події в Україні й інформувала про Хмельниччину. Французький уряд отримував інформацію про справи козаків від постійних послів з Константинополя й Варшави, від французьких мандрівників і дослідників Східної Європи, а також від спеціальних інформаторів.
Успішними походами козаків проти Османської Імперії на початку XVII століття зацікавилась відома організація «Ліга християнської міліції», заснована герцогом Карлом Ґонзаґа де Невера у 1616 році. Французька організація сприяла організації коаліції проти Туреччини та проводили переговори про вступ Війська Запорозького до Ліги. У 1617—1618 роках через посередництво агента де Марконне була укладена домовленість між Лігою та гетьманом Петром Сагайдачним, який став її членом.
Першим твором з детальним описом України й козаків була праця французького інженера і військового картографа Ґійома Левассера де Боплана «Description de l'Ukranie» (1650), який перебував у 1631—1647 роках на території України.
1644 року французький посол Речі Посполитої граф де Брежі порадив кардиналу Мазаріні взяти на службу до французької армії запорозьких козаків, які «дуже відважні воїни, непогані вершники, досконалі піхотинці й особливо вони здібні до захисту фортець» і мають дуже здібного полководця Богдана Хмельницького, який при польському дворі користується повагою. У жовтні 1644 граф де Брежі, двічі зустрічаючись із Б. Хмельницьким у Варшаві, проводив довготривалі переговори про службу запорозьких козаків у французькій армії. Згодом, у березні 1645 року Богдан Хмельницький разом з старшинами Іваном Сірком та Іваном Солтенком через Гданськ морем поїхав до Франції. У Фонтенбло 19 квітня 1645 р. Богдан Хмельницький особисто вів переговори з французьким командуванням, внаслідок чого близько 2600 українських козаків (1800 піхотинців і 800 кінних) вступили на службу у французьку армію строком на два роки. За військові послуги козакам зобов'язалися платити 12 талерів і 120 талерів полковникам і сотникам. У жовтні 1645 р. запорозьких козаків перевезли морським шляхом з Гданська до Кале. Козаки брали участь у війні Франції проти іспанців за Фландрію, а в 1646 році при облозі французькими військами Дюнкерка під командуванням принца де Конде вони виступали як самостійна військова частина. Козаки, всупереч сумнівам французького командування, проявили себе здатними до штурму фортеці й разом з французькими військами брали участь в урочистому вступі в Дюнкерк. Але французьке командування порушувало угоду, тому козаки були незадоволені, після взяття Дюнкерка частина їх була відіслана до Лотарингії, деякі загони перейшли до іспанського війська.
П'єр Шевальє, секретар французького посольства в Польщі, написав відому працю про український народ, яка доповнювала відомості Ґійома Боплана про Україну. Книга «Histoire de la guerre des Cosaques centre la Pologne» була написана у період з 1653 по 1663 роки. Відтоді офіційна французька політика, а також загальна думка стосовно української справи, перебувала під впливом Польщі і здебільшого представляла польські інтереси.
Війна Богдана Хмельницького 1648—1657 рр. і створена ним Козацька держава викликала інтерес у Франції, про що свідчать відомості й інформація з Варшави дипломатів П'єра Шевальє і П'єра Лінажа де Восьєна голові французького уряду кардиналу Джуліо Мазаріні. П'єр Лінаж де Восьєн написав історію повстання Богдана Хмельницького у творі «L'origine véritable du soulèvement des Cosaques contre la Pologne» (1674) з сенсаційними, але не завжди правдивими подробицями.
Французький уряд наполягав на згоді між козаками і Польщею та був проти будь-яких переговорів України з Московською державою. Джуліо Мазаріні надіслав до Богдана Хмельницького свого агента Сельєр'є, щоб завадити зближенню українського гетьмана з московським царем. Франція підтримала Гадяцький мир між Україною й Польщею, а французький посол у Варшаві Люмбр, який керував польсько-шведською конференцією 1660 року в місті Оліва (зараз район Ґданська), сприяв присутності представників козацтва на укладанні мирної угоди. Після Андрусівського договору (1667), коли почала активізуватися агресія Росії проти України, Франція виступала проти зміцнення Москви.
За гетьмана Петра Дорошенка французький посол у Варшаві Бетюн їздив до Чигирина, щоб домовитися з гетьманом про козацький корпус, який мав воювати на французькому боці проти німецького цісаря.
У 1670—1680 рр. французький посол у Константинополі де Нуантель був знайомий з гетьманом Юрієм Хмельницьким, а секретар Нуантеля Ф. Петі де ля Круа у творі «Memoires» (1684) описав останній період життя Юрія Хмельницького.
Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. в Європі встановився новий уклад сил: Польща занепала, а проти російсько-прусського союзу створився французько-шведський — до останнього тяжіла й Оттоманська Імперія. Франція сприяла скріпленню самостійницьких прагнень Гетьманщини. Французька дипломатія прихильно ставилася до акції гетьмана Івана Степановича Мазепи, допомагала укласти українсько-шведський союз. Після полтавської поразки (1709) французькі дипломати впливали на Порту, щоб та не видавала цареві Мазепу й мазепинців. Про акцію Мазепи докладно інформували Людовика XIV та його міністра закордонних справ маркіза де Торсі, прихильно наставлені до української справи французькі посли при Карлі XII П'єр Безенваль і Жак де Кампредон, маркіз де Боннак і його секретар Жан де Балюз у Варшаві, Шарль де Феріоль і граф Дезайєр — у Константинополі. Французька преса широко інформувала про події в Україні, засуджуючи зруйнування Батурина.
Політику зближення України із Заходом продовжував гетьман Пилип Орлик, а французька дипломатична служба 1711—1714 рр. вживала всіх можливих заходів для підписання договору між Туреччиною і Росією, враховуючи інтереси України, яка мала перейти під протекцію союзників Франції. Французька дипломатія підтримувала акцію Орлика Григора, сина Пилипа Орлика. Григор Орлик (згодом він був генералом французької армії) став на французьку військову та дипломатичну службу і як представник Людовика XV їздив до кримського хана, щоб намовити його на війну з Московщиною. Пилип і Григор Орлики були у добрих стосунках із французькими політичними й культурними діячами. Вони доставили документацію Вольтерові для написання «Histoire de Charles XII», інформуючи його про самостійницькі прагнення українців.
Французька дипломатія цікавилася гетьманом Кирилом Розумовським за посередництвом свого агента Леклерка, що був лікарем гетьмана. Французькі представники в Петербурзі (Беранже і де Бассе) інформували Францію про скасування гетьманату (1764) і про незадоволення населення. 1765 року Кирило Розумовський відвідав Францію і був прийнятий королівським двором.
Прихильну політику щодо українського питання продовжувала французька дипломатія і за Людовика XVI, а у Міністерстві закордонних справ Конт де Вержен у зв'язку з руйнуванням Січі склав меморіал про запорожців й Україну («Observations sur les Cosaques Zaporogues», 1776), в якому пропонував «увійти у зносини з козаками, щоб влаштувати диверсію проти цариці». Інформативне значення для Франції мала двотомна праця Жана-Бенуа Шерера «Annales de la Petite-Russie, ou histoire des Cosaques Saporogues et de Cosaques de l'Ukraine ou de la Petite-Russie» (1788), що охоплює нарис історії України до 1734 р.
Українське питання порушувалося на офіційних державних форумах і за часів Французької революції. Агент Конвенту Декорш отримав у Константинополі 1793 р. інструкцію налагодити відносини зі задунайськими козаками, щоб за їх допомогою підготувати повстання в Україні.
1800—1917 роки