Фа́стів, раніше інколи Хва́стів () — місто в Україні, адміністративний центр Фастівської міської громади та Фастівського району Київської області. Важливий залізничний вузол та промисловий центр.
Географія Місто Фастів розташоване на Придніпровській височині над річкою Унавою, що є притокою Ірпеня. Річка загачена, утворюючи у межах міста Снігурівський (нижче за течією, на межі з Малою Снітинкою) і Унавський стави (вище за течією, є головним водосховищем міста).
Назва
Офіційні назви До 1939 року в деяких джерелах місто мало назву Хвастів. Саме ця назва згадується у літописі від 1390 року, що вважається найпершою згадкою міста. Сучасна назва міста — Фастів ().
Інші назви Є й раніші літописні свідчення, за якими назва поселення могла виникнути за часів київських князів Олега та Ігоря, за часів становлення Київської Русі. Дослідження історичних документів показали, що до 1094 року як сучасні поселення Сквира, Яготин та Триліси, так і нині неіснуюче поселення Фущово (імовірно, Фастів) належали половецькому князю Тугорхану, який подарував їх київському князю Святополку, як придане своєї дочки в 1094 році. У пізніших літописах, що датуються 1390 роком, разом із Хвастовом згадується також поселення Фощево, через яке проходять торговельні шляхи та в якому проводять ярмарки. У пізніші часи на деяких мапах місто має назву Хвостів чи Фастов.
Місцеві дослідники також з'ясували, що ім'я Фаст (Фост) зустрічається двічі — 912 та 944 року. Це ім'я зустрічається не лише у переказах, які подає літописець, а й в історичних документах — зокрема, договорах з греками.
Походження Існує низка наукових і народних припущень щодо походження наведених назв:
Від назви крихітних струмочків, що звалися фосами (від – рів, рівчак, балка) і впадали в Унаву. Від скитського слова. У місцевості, що має назву Білокняже поле (поряд із селом Мар'янівка та неподалік від Фастова) є курган Переп'ят. Під час археологічних розкопок, проведених 1846 року, стало відомо, що в кургані поховано скитського царя. На похоронній тризні панували скорбота і горе, або фає-фаст скитською мовою. З народних переказів. Уважається, що Фастів — це місцевість, де колись відбулася кровопролитна битва між військами київських князів і кочовими народами півдня. Вороги нібито залишили тут велику кількість хвостів — військових відзнак.
Історія
Давня історія Первісні люди населяли землі, на яких нині існує місто, приблизно з 20-25 тис. років тому, в епоху палеоліту. По вул. Комарова під час будівництва загальноосвітньої школи № 4 було знайдено стоянку первісних людей — мисливців на мамута та дикого коня.
У місті та навколо нього знайдено городища та кургани скитської доби, поселення римської доби, давньоруські поселення. У часи Київської Русі теренами Фастівщини проходили кордони київських земель.
З кінця XIII століття Хвастів — містечко. Уперше воно згадується в літописі 1390 року. Тоді в грамоті київського князя Володимира Ольгердовича стверджувалось право володіння Хвастовом князівського роду Рожановських. Є й раніші літописні свідчення, за якими назва поселення могла виникнути за часів київських князів Олега та Ігоря, коли будувалась Київська Русь.
У складі Речі Посполитої Про історію Фастова раннього Середньовіччя відомо небагато, музейні фонди не мають матеріальних свідчень того періоду.
Місто майже знелюдніло у XVI столітті через часті татарські набіги. Його відновленню сприяв київський єпископ РКЦ Йосип Верещинський.
У 1601 місто отримало магдебурзьке право.
12 жовтня 1604 року в місті зупинялося українсько-польське військо яке 20 червня 1605 року захопило МосквуПохід на Москву / П. Блавацький. — Київ: Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1.
У першій половині XVII століття Фастів хоч і мав привілеї містечка, але по суті залишався селом. 1630 року тут налічувалося 152 двори. Розвинуте було скотарство, значно менше — хліборобство. Важливе місце в господарстві посідали промисли, зокрема рибальство і мисливство, а також ремесла: ткацтво, гончарство, обробка дерева.
За часів Руїни населення міста суттєво зменшилося.
У 1684 році король Речі Посполитої Ян III Собєський видав універсал, яким дозволяв козакам колишніх правобережних полків селитися навколо Чигирина, Канева, Корсуня, Черкас, Умані, Кальника та Білої Церкви. Завдяки цим заходам почав відбудовуватися і Фастів.
Гетьману Андрієві Могилі було дозволено набирати полковників не з шляхетського стану, як було досі, а серед козацької старшини. Відразу по цьому на Правобережжі відродилося декілька козацьких полків — Білоцерківський (Фастівський), Брацлавський, Вінницький (Кальницький) та Корсунський.
Для гетьманської резиденції Андрій Могила обрав місто Немирів на Вінниччині. Влітку 1687 року призначив наказним гетьманом полковника М. Булигу. Під час гетьманування Могили у 1686, 1687, 1689 роках за дорученням уряду Речі Посполитої складалися козацькі компути (списки, реєстри).Процес заселення цих земель очолили старі заслужені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. На відміну від своїх попередників, які спиралися переважно на військовий, авантюристичний елемент, вони віддавали перевагу осілому, землеробському населенню. Декларовані пільги привертали сюди мешканців Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців із Білорусі та Молдови.
На теренах, визначених владою Речі Посполитої, було створено чотири територіальні козацькі полки. На території полків влада належала полковникам, сотникам й іншим представникам адміністрації. На місцях поширювалися норми звичаєвого та козацького права. У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, якого призначав король. У 1689—1693 роках наказним гетьманом був Гришко, а його наступником став Самусь.
Козаки нових полків (2 тис. яких були записані до реєстру) брали активну участь у війні з Османською імперією, за що отримували чималі гроші від влади Речі Посполитої. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту із шляхтою, що спалахнув у 1688 р. Але поки йшла війна з Османською імперією, верховна влада Речі Посполитої закривала на це очі.
25 серпня 1685 року Палій видав свій універсал з Білої Церкви, в якому сповіщав усіх, хто проїжджав територією його полку про введення мита на користь місцевої козацької адміністрації. Збирав «медову» данину, «борошно» на військо, запровадив чинш для населення та індукту для купців на контрольованій ним території.
Полковник Палій не підкорявся правобережним гетьманам від імені польського короля А. Могилі (1684—1689) та Г. Гришку (1689—1692), але налагодив співпрацю з С. Самусем (1693—1702). У першій половині 1689 року намагався відвоювати гетьманську резиденцію Правобережжя місто Немирів. Це поряд із іншими причинами (бажання перейти під зверхність Москви, зв'язки з Батурином та Запоріжжям) спонукало Варшаву ув'язнити Палія протягом вересня 1689 — червня 1691 років.
У 1694 році склав таємну присягу на вірність московським царям Івану та Петру, а також лівобережному гетьману Мазепі. В тому ж році присягнув польському королю Яну III Собеському та вислав посольство до королівської резиденції в м. Жовква. У відповідь король оголосив Палія «стражником поліським». Після смерті Яна III Собеського підтримував французького принца Конті як кандидата на трон Речі Посполитої, але у 1698 році визнав владу нового монарха Августа ІІ Саксонського та отримав від нього 3 королівські корогви (21. Х) і полковницький пернач. Не погодився з рішеннями сейму Речі Посполитої 1699 року про заборону козацтва на Правобережжі.
Саме при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув, за свідченнями істориків, рис державного утворення, а ця територія з чітко означеними кордонами мала назву «Палієва держава». 1702 року (тоді Хвастів) був центром антипольського повстання Палія.
У 1711 році до Фастова після невдалої облоги Білої Церкви відійшли рештки армії гетьмана Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської влади.
Під час Коліївщини народні ватажки М. Швачка та А. Журба на чолі великого гайдамацького загону в 1768 році захопили Фастів і зробили його своєю резиденцією.
У складі Російської імперії
23 січня 1793 року під час другого розділу Речі Посполитої місто увійшло до складу Російської імперії, 1797 — містечко Васильківського повіту Київської губернії.
29 грудня 1825 року під час повстання декабристів в селі Триліси, де була розквартирована 5-та мушкетерська рота Чернігівського полку, почався виступ, який підтримали роти, розташовані у місті Васильків.
Тарасу Шевченку, який побував на Фастівщині під час розкопок кургану Переп'ят у складі археологічної комісії в с. Фастівець, було близьке й цікаве багате історичне минуле Фастівщини, про що свідчать його численні твори: «Чернець», «Швачка», «Іржавець».
У середині XIX століття 90 % землі залишилися в руках польських землевласників. На Фастівщині величезні володіння належали таким багатим польським магнатам, як родини Браницьких, Потоцьких тощо.
Після скасування кріпацтва Скасування кріпацтва в 1861 році обумовило вищі темпи економічного розвитку українських земель у складі Росії. Так було і на Фастівщині: відкриття руху на Фастівській залізниці, будівництво спиртзаводу в с. Трилісах, пивоварного заводу в м. Фастів, заснування у місті товариства взаємного кредиту, будівництво котельно-механічного заводу й утворення на його базі «Акціонерного товариства Ф. Брандта».
На цьому підприємстві працював Микола Бенардос — видатний вітчизняний винахідник і раціоналізатор. Понад сто винаходів у різних галузях науки і техніки на його рахунку, та уславився вчений передусім завдяки першому у світі обґрунтуванню способу дугового зварювання.
Поступово місто перетворювалося на центр промислового та економічного розвитку. Через Фастів у 1870 році прокладена залізнична лінія Київ — Одеса. Характерною рисою економіки Фастова кінця XIX — початку XX століть була наявність великої кількості дрібних напівкустарних підприємств з 5—10 робітниками. Це, зокрема, 2 шкіряних, 2 миловарних, 5 цегельних, кілька медоварних підприємств, 2 водяних млини, 5 крупорушок тощо. У містечку налічувалося понад 60 дворів ремісників, з них 40 — шевців, 7 — бондарів, 13 — займалися слюсарно-ковальським промислом.
Українська Народна Республіка
Робітники Фастова активно виступали проти царизму в роки першої російської революції (1905—1907), Першої світової війни, громадянської війни.
До визначних подій історії краю в контексті загальноукраїнської історії слід віднести й підписання на коліях Фастівського вокзалу 1 грудня 1918 року договору про злуку між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою в одну державну одиницю.
24 серпня 1919 року — бої військ Української галицької армії з більшовиками. Протягом 23-27 вересня 1919 року відбувся єврейський погром у Фастові, влаштований білогвардійцями (згідно з деякими даними — осетинами та текінцями) після того, як містечко кількаразово переходило з рук в руки. Загинуло близько 700 осіб, чимало пораненихІнститут історії України, 23 вересня.
Радянський період З весни 1921 р. Фастівщина була в складі Радянського Союзу майже сім десятиліть.
З 1923 року Фастів — районний центр, з 1938 року — місто. З 30 грудня 1962 року Фастів — місто обласного підпорядкуванняУказ Президії Верховної Ради Української РСР «Про віднесення міст до категорії обласного підпорядкування»
Два страшні довоєнні голодомори не оминули і Фастів, як і значну частину Радянської України.
В роки німецько-радянської війни загинуло понад 5 тисяч фастівчан. Під час вторгнення в місто, німцям довелось зустріти супротив 77-ї і 79-ї окремих залізничних батальйонів під командуванням старшого політрука Галафєєва О. А. та старшого лейтенанта Кривця Л. А. Всі захисники в нерівному бою пали смертю хоробрих. На Фастівщині успішно діяли партизанські загони, однією з домівок яких став Вовчий ліс.