Лемнос

Лемнос або Лімнос () — острів вулканічного походження в Греції в Егейському морі, скаледний здебільшого сланцями та вулканічними туфами. З площею 477,583 км², це 8-й за розміром острів Греції. Розташовано 30 сіл і селищ. Головним містом острова та центром муніципалітету є Міріна. Адміністративно належить до ному Лесбос. Населення острова, згідно з останнім переписом 2021 року, становило 16411 осібHellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results.

Природа

Лемнос кардинально відрізняється від більшості грецьких островів своїм унікальним, майже плоским рельєфом, великими піщаними дюнами та багатством водно-болотних угідь. На відміну від скелястих сусідів, найвища точка Лемноса (гора Скопія) ледь перевищує 430 м. Геологічне минуле острова тісно пов'язане з активним вулканізмом кайнозойської ери. Вулканічні туфи, базальти та попели створили тут надзвичайно родючі ґрунти, які з давніх-давен забезпечували пишний розвиток сільського господарства, але водночас сформували дивовижні геологічні пам'ятки, такі як Фалакро (або Капакас) — унікальні сферичні кварцові утворення на півночі острова, що нагадують інопланетний пейзаж.

Найбільшою природною перлиною Лемноса є піщані дюни Пахіес Аммудес (Pachies Ammoudes), розташовані поблизу села Каталокос. Це справжня «пустеля» посеред Егейського моря площею понад 7 га. Дюни постійно змінюють форму під дією вітрів, а серед пісків ростуть специфічні рослини: морська лілія (Pancratium maritimum), дика маслина та кущі шипшини.

Інший критично важливий екологічний комплекс острова — це система солоних озер Хортаролімні, Алікі та Аспдефолтолімні на сході Лемноса. Озеро Алікі влітку повністю пересихає, залишаючи по собі білосніжний шар чистої солі, а взимку та навесні наповнюється морською та дощовою водою. Цей комплекс включено до мережі Natura 2000. Водно-болотні угіддя є домом для унікальної фауни. Саме сюди на зимівлю прилітають тисячі великих фламінго (Phoenicopterus roseus), утворюючи рожеві хмари на тлі білих солончаків. Окрім фламінго, тут реєструють понад 200 видів птахів, серед яких коровайка, біла чапля мала та рідкісний кречет. На Лемносі також мешкає ендемічна популяція диких кролів та ізольована група дрібних ссавців, пристосованих до напівпустельного ландшафту.

Історія Доеллінський період Руїни найдавнішого людського поселення на Егейських островах, знайденого досі, були виявлені під час археологічних розкопок на Лемносі командою грецьких, італійських та американських археологів на стоянці Уріакос на узбережжі Лурі у Фіссіні в муніципалітеті Мудрос. Розкопки розпочалися на початку червня 2009 року, а знайдені знахідки, що складаються переважно з високоякісних кам'яних знарядь, відносяться до епіпалеоліту, що свідчить про поселення мисливців, збирачів та рибалок XII тисячоліття до н.е.

Прямокутна будівля з подвійним рядом ступінчастих сидінь на довгих сторонах, на південно-західному схилі пагорба Поліохна, датується ранньою бронзовою добою.

Згідно з Гомером, Лемнос був населений сінтійцямиHomer. The Iliad with an English Translation by A.T. Murray, Ph.D. in two volumes. Cambridge, MA., Harvard University Press; London, William Heinemann, Ltd. 1924: Il. 1.594, яких названо груболосими (ἀγριοφώνους)Hom. Od. VIII. 294. Лемнос згадується в «Іліаді» та «Одіссеї» – двох найбільш ранніх грецьких джерелах, написаних алфавітним листом. У XIV пісні «Іліади» йдеться про священне місто Лемнос і його правителя Фоанта, але не називається населення островаHom. Il. XIV. 230. Також в «Іліаді» згадується Евней, син ватажка аргонавтів Ясона та правительки Лемноса ГіпсіпилиHom. Il. VII. 468-469. Ахейці вигнали сінітйців, але ахейців вигнали пеласги, яких Геродот називає мінійцямиHdt. IV. 145. Існування «етрусько-пеласзьке» населення острова засвідчує відкриття «лемносської стели» з написом, зробленим філологами, що стосуються етруської мови. Розкопки проводилися на місці міста Гефестія (Палеополь), де пеласги, за словами Геродота, здалися Мільтіаду з Афін у 510 році до н.е., започаткувавши соціальну та політичну еллінізацію острова. Було виявлено некрополь (близько IX–VIII століть до н.е.), в якому були знайдені бронзові предмети, горщики та понад 130 оссуаріїв. У оссуаріях знаходилися чітко чоловічі та жіночі похоронні прикраси. Чоловічі оссуарії містили ножі та сокири, тоді як жіночі — сережки, бронзові шпильки, намиста, золоті діадеми та браслети. Прикраси на деяких золотих предметах містили спіралі мікенського походження, але не мали геометричних форм. Згідно з їхньою орнаментацією, горщики, знайдені на цьому місці, належать до геометричного періоду. Однак, горщики також зберегли спіралі, що свідчать про мікенське мистецтво. Результати розкопок свідчать про те, що мешканці Лемносу раннього залізного віку могли бути залишками мікенського населення, і, крім того, найдавнішою засвідченою згадкою про Лемнос є мікенське грецьке слово ra-mi-ni-ja, «лемнійська жінка», написане лінійним письмом Б.

Згідно з Геродотом тиррени з Аттики втекли на Лемнос, звідки почали набіги в Аттику і красти еллінських жінок. Згодом Мільтіад Молодший захопив острів, помстившись пеласгам за їх злочини, і передав його афінянам, на додаток, виконавши наказ оракулаHdt. VI. 136. Втім вважається сумнівним мешкання тирренів в Аттиці, ймовірніше це були пеласги. Разом з тим тиррени могли захопити Лемнос під час вторгнення «народів моря». Фукідід згадує тірренців як догрецьких мешканцівThucydides. Historiae in two volumes. Oxford, Oxford University Press. 1942.

Слід лемнійської мови знайдено на написі VI століття на поховальній Лемноській стелі. На думку дослідників є різновидом пелазької мови та має сходість з мінойською і кіпро-мінойською мовамиФ. Р. Латыпов. Комплексный лингвистический анализ восточно-тирренской надписи на памятнике воинской славы с острова Лемнос. — Уфа: «Полиграфсервис», 2008. — 47 с. . Пізніше Лемнос прийняв аттичний діалект.

Близько 517 року до н.е. Лемнос було завойовано Отаном, перським полководцем царя Дарія I. Правителем острова було призначено Лікарета, брата або небожа Сілосона Молодшого, тирана Самоса, проте 510 року до н.е. його відвоював Мільтіад Молодший.

Античність У класичні часи було два міста: Мірина та Гефестія, яка була головним містом. Монети з Гефестії знайдені у значній кількості, і різні типи, включаючи богиню Афіну з її совою, місцеві релігійні символи, шапки Діоскурів, Аполлона тощо. Відомо мало монет Мірини. Вони належать до періоду аттичного заселення та мають афінські типи. Також відомо кілька монет, на яких написано назву всього острова, а не будь-якого з міст.

Лемнос був афінським володінням (тут було розміжено клерухії), поки Македонія не захопила його. Афінські поселенці принесли з собою афінську драхму, що датується щонайменше 348 роком до н. е. Традиція театру, здається, сягає V століття до н. е., а розкопки на місці Гефестеї свідчать про те, що театр датувався кінцем VI — початком V століття до н. е.

На безплідному острові поблизу Лемноса стояв вівтар Філоктета з мідним змієм, луками та нагрудником, обмотаним стрічками, щоб нагадувати про страждання героя.

У 197 році до н. е. римляни оголосили його вільним, але у 166 році до н. е. передали його Афінам, які зберегли номінальне володіння ним, поки вся Греція не стала провінцією Римської республіки ву146 році до н. е.

Пліній Старший пише про лабіринт на Лемносі, який був побудований лемнійськими архітекторами Змілісом, Реком та Теодором.

Середньовіччя Лемнос належав до візантійської феми Егейського моря та був об'єктом набігів сарацинів у VIII столітті та сельджуків у XI столітті. Після розпаду та розділу імперії після Четвертого хрестового походу, Лемнос (відомий на Заході як Сталімена) був переданий Латинській імперії та наданий як лен родині Навігайозо під керівництвом венеційського мегадукса Філокало Навігайозоde Groot, A. H. (1986). Limni. In Bosworth, C. E.; van Donzel, E.; Lewis, B. & Pellat, Ch. (eds.). The Encyclopaedia of Islam, Second Edition. Volume V: Khe–Mahi. Leiden: E. J. Brill. pp. 763–764. ISBN 978-90-04-07819-2.Van Tricht, Filip (2011). The Latin Renovatio of Byzantium: The Empire of Constantinople (1204–1228). Leiden: Brill. pp. 112, 130, 144. ISBN 978-90-04-20323-5.

Після смерті Філокало у 1214 році, і його наступниками стали його син Леонардо та його дочки, які розділили острів на три ленні володіння між собою. Леонардо зберіг титул мегадукса Латинської імперії та половину острова зі столицею Кастро, тоді як його сестри та їхні чоловіки отримали по чверті кожна з фортецями Мудрос та Коцінос. Леонардо помер у 1260 році, і його наступником став його син Паоло Навігайозо, який чинив опір спробам Візантії відвоювати острів до своєї смерті під час облоги острова візантійським адміралом Лікаріо у 1277 році. Опір продовжувала його дружина, але у 1278 році Навігайозо були змушені капітулювати та передати острів Візантії.

Протягом останніх століть Візантії Лемнос відігравав визначну роль: після втрати Малої Азії він був основним джерелом їжі та відігравав важливу роль у періодичних громадянських війнах XIV століттяGregory, Timothy E. (1991). Lemnos. In Kazhdan, Alexander (ed.). The Oxford Dictionary of Byzantium. Oxford and New York: Oxford University Press. p. 1205. ISBN 0-19-504652-8. Зі зростанням османської загрози у XV столітті Альфонсо V Арагонський вимагав Лемнос в обмін на допомогу обложеним візантійцям, тоді як останній візантійський імператор, Костянтин XI Палеолог, запропонував його генуезькому капітану Джустініані Лонго, якщо османських обложників буде прогнано. Доріно I Гаттілузіо, правитель Лесбосу, ​​також придбав Лемнос як свій феодальний маєток незадовго до падіння Константинополя в 1453 році.

Османський період Після падіння Константинополя (1453), завдяки заступництву Михайла Крітовула, султан Мехмед II визнав володіння Доріно I Гаттілузіо Лемносом і Тасосом в обмін на щорічну данину в розмірі 2325 золотих монет. Коли Доріно помер у 1455 році, його син і наступник Доменіко отримав лише Лемнос. 1456 року під час подальших перемовин султана з Доменіко Гаттілузіо грецьке населення Лемносу повстало проти молодшого брата Доменіко Нікколо Гаттілузіо та підкорилося султану, який призначив Хамзу-бея правителем острова у статусі нахія (у складі анджаку Галліполі еялету Архіпелаг). Мехмед II надав спеціальну юридичну хартію (канун-наме) Лемносу, Імбросу та Тасосу, пізніше переглянуту Селімом I у 1519 році.

У 1457 році папський флот під командуванням кардинала Людовіко Скарампі Меццароті захопив острів, але невдовзі Ісмаїл, санджакбей Галліполі, відвоював Лемнос. У 1464 році, під час Першої османо-венеційської війни, венеційці захопили Лемнос, але він повернулася під контроль Османської імперії відповідно до Константинопольського договору 1479 рокуKramers, J. H. (1987). "Limni". In Houtsma, Martijn Theodoor (ed.). E.J. Brill's first encyclopaedia of Islam, 1913–1936, Volume V: L–Moriscos. Leiden: BRILL. pp. 27–28. ISBN 90-04-08265-4.

Згодом капудан-паша Гедік Ахмед відремонтував укріплення острова та привіз поселенців з Анатолії. У цей час управління островом також було реформовано та приведено у відповідність до османської практики, а мюдюр, каді та старійшини (коджабаші) очолювали місцевих грецьких жителів. Наприкінці XVI століття Лемнос, разом з Хіосом, згадується як «єдиний процвітаючий острів Архіпелагу». Він мав 74 села, три з яких були населені мусульманамиde Groot, A. H. (1986). "Limni". In Bosworth, C. E.; van Donzel, E.; Lewis, B. & Pellat, Ch. (eds.). The Encyclopaedia of Islam, Second Edition. Volume V: Khe–Mahi. Leiden: E. J. Brill. pp. 763–764. ISBN 978-90-04-07819-2.

У липні 1656 року, під час П'ятої османо-венеційської війни, венеціанці знову захопили острів після великої перемоги над османським флотом. Османи під командуванням Топала Мехмеда-паші повернули його 15 листопада 1657 року, після 63-денної облоги столиці Кастро.