Парфуме́рія (також парфюме́рія) — це пахучі вироби, які використовуються з гігієнічною та косметичною метою. Зазвичай парфумерія — це рідкі або масляні розчини летких ароматичних речовин (які являють собою парфумерну композицію). Розчинниками у цьому випадку виступають спирт, дипропіленгліколь, суміш спирту й води, також носіями парфумерної композиції можуть бути очищені рослинні олії без запаху.
Види парфумерії
Технічна комісія Французького Товариства парфумерів встановила класифікацію сімейств парфумів за ароматом. Також кожен аромат розкладають на 3 ноти: початкову, ноту серця та базову. Серед важливих характеристик аромату — стійкість () та шлейф ().
Крім того парфумерні вироби класифікують за співвідношенням парфумерної композиції та спиртової складової.
Парфуми (parfum, perfume або більш застаріле extrait) — це найбільш дорогий вид парфумерії. Концентрація парфумерної композиції у ньому особливо сильна і може становити 20—30 % в пропорції з рештою етилового спирту 70—80 % концентрації. Через таку високу концентрацію наносити парфумів слід зовсім трішки, а використовуються вони лише в особливих випадках. Через відносну вузькість використання і високу вартість парфумів цей вид парфумерії зараз частіше зустрічається на полицях колекціонерів, ніж в руках у споживачів. Це пояснюється також і тим, що саме для парфумів виготовляються особливо цінні флакони. Парфумована вода (eau de parfum, parfum de toilette, esprit de parfum) — це найбільш концентрована після парфумів суміш парфумерної композиції (12—15 %) з етиловим спиртом 85 % концентрації. Парфумована вода у більшості випадків є суто жіночим видом парфумерії і використовується переважно як вечірній варіант. Більшість людей обирають саме цей вид парфумерії, оскільки він ідеально поєднує в собі ціну та якість. Через те, що відсоток спирту вищий і олій менший, ціна зменшується, але навіть така конфігурація спирту та олії дає відмінну стійкість та повне розкриття ароматів. Туалетна вода (eau de toilette) — це легкий у відношенні концентрації (6—12 % парфумерної композиції до решти спирту 85 % концентрації) і найбільш розповсюджений у повсякденному житті вид парфумерії саме тому, що має невисоку ціну та яскраво виражені початкові ноти та ноти серця. Туалетна вода буває як для денного, так і для вечірнього користування, і однаково часто зустрічається у чоловічій, жіночій та унісекс-парфумерії. Одеколон (eau de cologne) — це зовсім легкий вид парфумерії, який включає в себе 3—5 % парфумерної композиції і решту етилового спирту концентрацією 70—80 %. Одеколон — це найчастіше суто чоловіча або унісекс-форма парфумерних виробів. Слід також знати, що на американській парфумерії слово Cologne, зустрічаючись, може означати і туалетну або парфумовану воду.
Гідролати в парфумерії
Гідролати займають особливе місце в світі парфумерії, де вони використовуються як натуральні інгредієнти для створення унікальних ароматів. Гідролати – це ароматичні води, отримані в процесі парової дистиляції рослин для виготовлення ефірних олій, і вони зберігають ніжні та делікатні аромати рослин.
Використання у парфумерії
В парфумерії гідролати використовуються для створення легких, свіжих та натуральних ароматів. Вони можуть використовуватися як основа для парфумів або як компоненти для додавання нюансів аромату. Гідролати, такі як розова або лавандова вода, забезпечують делікатність та натуральність у формулі парфумів.
Переваги гідролатів у парфумерії
Гідролати цінні у парфумерії завдяки своїй натуральності та здатності створювати унікальні ароматичні профілі. Вони є м'якими та не агресивними, що робить їх ідеальними для чутливої шкіри, і вони надають парфумам неповторну свіжість та легкість.
Резюме
Гідролати в парфумерії - це приклад гармонії між традиційними методами та сучасним підходом до створення ароматів, де важливу роль відіграють натуральність і делікатність.
Слід також виділити й інші вироби парфумерії та побутової хімії:
дезодорант і антиперспірант ароматизатор інші ароматизовані косметичні засоби, серед яких — лак для волосся, шампунь, гель для душу, крем для шкіри, пахуче мило тощо.
Ноти аромату У музичній метафорі парфуми описуються як три ноти, що створюють гармонійний акорд аромату. Ноти розгортаються з часом, при цьому негайне враження верхньої ноти веде до більш глибоких середніх нот, а базові ноти поступово з’являються як завершальний етап. Ці ноти створені ретельно, знаючи процес випаровування парфумів.
Верхні ноти: також називаються головними нотами. Запахи, які відчуваються відразу після нанесення духів. Верхні ноти складаються з маленьких легких молекул, які швидко випаровуються. Вони формують у людини початкове враження від парфумів і тому дуже важливі при продажу парфумів. Приклади верхніх нот включають м’яту, лаванду та коріандр. Середні ноти: також називають нотами серця. Аромат парфуму, який з'являється безпосередньо перед розсіюванням верхньої ноти. Сполуки середніх нот утворюють «серце» або основну частину парфуму і діють, щоб маскувати часто неприємне початкове враження від базових нот, які з часом стають приємнішими. Приклади середніх нот включають морську воду, сандалове дерево і жасмин. Базові ноти: аромат парфуму, який з'являється близько до відходу середніх нот. Базові та середні ноти разом є основною темою парфуму. Базові ноти надають парфуму глибину і солідність. Сполуки цього класу ароматів, як правило, насичені та «глибокі» і зазвичай не сприймаються до 30 хвилин після нанесення. Приклади базових нот включають тютюн, амбру і мускус.
На запахи верхніх і середніх нот впливають базові ноти; і навпаки, аромати базових нот будуть змінені типами ароматичних матеріалів, які використовуються як середні ноти. Виробники, які публікують ноти парфумів, зазвичай роблять це з компонентами аромату, представленими у вигляді ароматної піраміди, використовуючи образні та абстрактні терміни для перерахованих компонентів.
Історія парфумерії
Перші згадки
Виходячи з визначення самого слова «парфумерія», до неї належать будь-які пахучі вироби, що використовувались з косметичною та гігієнічною метою. Першим згадкам про використання рослин і їх ароматів для лікування людей, вигнання злих духів, оздоблення приміщення — понад 20 тисяч років тому(наскельні зображення у печерах Ласко, Франція). Ну а перший керамічний дистилятор, який достовірно свідчить про вміння людей виділяти пахучі речовини з рослинної сировини, було знайдено близько 5 тисяч років тому. Сьогодні він зберігається у музеї Тазіла, Пакистан.
Найдавнішим же свідченням використання людьми цілющих властивостей рослинних запахів є шумерська клинописна табличка, датована V тисячоліттям до н. е. У ній згадується смола дерев, чебрець та мирт, та цілющі властивості їх ароматів.
Стародавній Схід Згадки про рідкісні і дорогі парфуми з'являються на сторінках Старого Заповіту одразу ж після втечі євреїв з Єгипту. Причому якщо раніше пахощі використовувались винятково для умилостивлення Бога (саме єгипетські жерці спалювали в храмах ароматні гілочки кипариса, кедра та ялівцю, що поширювали приємний аромат), то тепер жінки використовують парфумерію як засіб спокуси і завоювання чоловічих сердець. Руф, Юдиф та інші юдейські красуні, згідно з тією ж Біблією, користувались парфумами для того, щоб подобатись своїм чоловікам.
Перші документальні відомості стосуються шкатулки з парфумерією, яка належала царю Персії Дарію. Пліній є автором записів про неї, а зроблені вони були після того, як Дарій потрапив у полон до Александра Македонського у битві при Ербілі.
Починаючи з 7 ст. до н. е. центром виробництва сировини для парфумів і подібної тому продукції стали асирійські міста Вавилон, Ніневія та Карфаген. Звідси йшли пахучі аравійські смоли, китайська камфора та індійська кориця, в той час як малоазійські міста (Персеполь, Пальміра та ін.) торгували витонченішими екстрактами — лілією, жасмином, кедром, трояндою, мімозою.
З часом влада парфумерії розповсюдилась і на Далекий Схід. Індія, Китай, Японія розповсюджували аромати парфумів по всій мапі Європи. Зокрема, ще у другому тисячолітті до н. е. китайський імператор Фу Си написав книгу, у якій детально описав улюблені пахощі китайських жінок. Серед них найпершими вважались екстракти фіалки, жасмину та гліцинії.
В Індії парфумерія знайшла своє відображення не лише у ароматизованих ваннах, яким індійки присвячували години свого часу. Скульптури богів обливалися парфумами, а священна сила ароматів згадується навіть у «КамаСутрі».
Стосовно Японії, то особиста гігієна у цій країні завжди була настільки сильною, що виключала із застосування навіть туалетну воду, — адже аромат духів міг заглушити аромат чистого тіла. Тим не менше, це не означає, що парфумерія була забута цією країною. Японці носили на поясі інкрустовані перламутром шкатулочки «інро» із вкладеними всередину пахощами, або ж підвішували під одяг мішечки з ароматними травами, які не вивітрювались протягом тривалого часу. Перед тим, як одягнути кімоно на себе, його також могли окурювати пахощами.
Після пожежі, що сталася у Александрійській бібліотеці, вціліло не так багато папірусів. Втім, серед них був і відомий сьогодні «Папірус Еберс», датований 1550 роком до н. е., у якому згадується використання ароматичних речовин для лікування і профілактики хвороб. Кадила та ароматні свічки згадуються в індійських книгах та малюнках на стінах храму Канхері в Індії (VI ст. до н. е.), а також на стінах єгипетського храму Абу Сімбел, де фараон Рамсес II приносить кадила в жертву богу Птаху.
Проте, на той період поняття парфумерії та ароматерапії перепліталися настільки тісно, що розрізнити їх не представлялось можливим. Зрештою, цінність парфумерних засобів була такою високою, що їх поруч із золотом та коштовностями приносили у жертву богам. Вважалося, що тільки дим пахучих речовин здатен перенести жертовні предмети із матеріального світу в духовний, а отже, самі пахощі були предметами, які належали одразу двом світам.
Втім, ароматичні речовини використовувалися не лише жерцями і не тільки у храмах. Аристократи та принци крові Єгипту могли дозволити собі умащувати пахощами все тіло, адже знали і цінували силу кожного аромату. Серед знаті були популярними аромати анісу, розмарину, перцевої м'яти, лимона, кипариса, кассієвої кори, які закріплювали гальбанумом, смолою стіраксу, росним ладаном та меккськими бальзамами. Прості люди теж використовували парфумерію, додаючи на основу з касторової олії пахощі із чебрецю, естрагону та м'яти.
Саме у Єгипті, були створені перші відомі парфуми — «кіфі». Вони виготовлялись у формі невеликих твердих кульок (духів-саше) брунатного кольору і складались із меду, шафрану, мира, винограду, вина, ялівцю, татар-зілля та інших компонентів.
Стародавні Греція та Рим
Основи мистецтва створення парфумерії прийшли у Грецію із Давнього Єгипту. Втім, саме греки надали цьому мистецтву «нового звучання», додавши до традиційних бальзамів, прянощів та рослинних смол духмяні квіткові екстракти. Для їх виготовлення було винайдено метод мацерації — вимочування рослин в олії або жирі, під час якого квіти і трави віддавали їм свій аромат. Спочатку екстракти витягувались із лілій, троянд та фіалок, згодом до цього списку почало додаватись все більше різних трав та квітів. Пахощі дарували богам, але також використовували і в мирських цілях — окурювали приміщення та одяг на свята.
Спосіб використання парфумерії у Греції був доволі оригінальним. До прикладу, грецькі дівчата підв'язували мішечки з екстрактом жасмину (він був виготовлений на основі козячого жиру) до волосся з внутрішньої сторони. Коли сонце починало пригрівати, жир танув і стікав по шиї та спині жінок, розповсюджуючи навколо них сильний запах жасмину. Втім, аромати використовувались і в медичних цілях. Зокрема, саме Греція стала батьківщиною ароматерапії.