Опера́ція «Непту́н» (, ) або Ви́садка військ у Норма́ндії (, ) — морська десантна операція, що була проведена 6 червня 1944 року в Нормандії під час Другої світової війни силами союзників — США, Великої Британії, Канади та інших проти нацистської Німеччини. Перша частина стратегічної операції «Оверлорд», що передбачала захоплення союзниками північно-західної Франції.
Вторгнення союзників до Європи розпочалося 6 червня 1944 року (День «Д») висадкою 156 000 солдатів на узбережжя Нормандії й проводилося у два основні етапи. Перший етап складався з повітрянодесантної операції з десантування 24 000 британських, американських, канадських та французьких парашутистів невдовзі після опівночі. Другий етап включав морську десантну операцію, яка розпочалася о 6:30 ранку. Водночас з висадкою морського десанту провадилася низка дезінформаційних операцій під кодовими назвами «Гліммер» та «Таксабл», метою яких було ввести німців в оману стосовно справжнього напрямку зосередження основних зусиль союзників під час вторгнення.
Висадка морського десанту здійснювалася на ділянці завширшки 80 км між гирлом річки Орн і комуною Озвіль, яка була поділена на 5 основних секторів вторгнення: «Юта», «Омаха», «Голд», «Джуно» та «Сорд».
Вторгнення підрозділів на французьке узбережжя відбувалося з різним ступенем успіху. Якщо на більшості плацдармів союзники мали значні досягнення, і в цілому десанту пощастило в ході висадки на ворожий берег з перших хвилин опанувати ініціативою та створити плацдарми, як це планувалося раніше, то на ділянці «Омаха» ситуація майже вийшла з-під контролю. Висадка американських 1-ї та 29-ї піхотних дивізії на цей плацдарм зони вторгнення перетворилася на справжнє пекло для десантників. Зіткнувшись з добре організованим опором німецьких військ, американці з перших хвилин операції зазнали серйозних втрат й майже втратили спроможність переломити ситуацію на свою користь. Командувач 1-ю американською армією генерал Омар Бредлі був вже на межі того, щоб скасувати подальшу висадку на цій ділянці та відкликати війська. Із самого початку успіх операції «Нептун» опинився під загрозою. Проте десантники спромоглися прорватися крізь берегові оборонні позиції німців та створити окремі осередки опору.
Загалом, реакція німців на висадку морського десанту противника по всьому нормандському узбережжю була млявою та погано організованою. Більш того, в умовах абсолютного панування в повітрі союзної авіації, через диверсійні акції макі та груп спеціального призначення, війська Вермахту ще на стадії висування резервів на визначені рубежі та в райони зазнавали серйозних втрат. У результаті, німці не спромоглися скористатися нагодою та відразу скинути десант у море.
До кінця «Дня Д» в англійському та американському секторах було висаджено 5 піхотних, 3 повітрянодесантні дивізії і танкова бригада. Їм удалося захопити берегову смугу завглибшки від 3 до 5 км, щоправда, не по всьому фронту. Плацдарми були повністю звільнені від противника лише 7 червня.
Висадка морського десанту в Нормандії була найбільшою у світовій історії морською десантною операцією з одночасного перекидання морем 156 000 військових, за підтримки 195 700 особового складу флоту та одночасним залученням майже 7 000 бойових і транспортних суден усіх типів та видів.
Планування та підготовка операції З прийняттям у Касабланці політичного рішення на проведення операції з вторгнення союзних військ до Західної Європи, військове керівництво Великої Британії та США розпочало розроблення плану й підготовки найбільшої у світовій історії десантної операції. На роль основного розробника плану вторгнення був призначений британський генерал-лейтенант Фредерік МорганCOS (43) 63d Mtg, 12 Mar 43. For General Morgan's background and experience, see Lt. Gen. Sir Frederick E. Morgan, Overture to Overlord (New York, 1950), pp. 1-28.
Перша чернетка плану операції з висадки на європейське узбережжя базувалася на величезному матеріалі, накопиченому досвідом попередніх планів вторгнення через Ла-Манш у 1941—1942 роках, під час розробки операції «Раундап». Проте, найцінніший досвід був перейнятий з рейду на Дьєпп, що був проведений 19 серпня 1942Harrison стор.53-58Col C. P. Stacey, The Canadian Army, 1939—1945: An official Historical Summary (Ottawa, 1948), pp. 64-86.. На відміну від рейду на Сен-Назер, який був проведений військами спеціального призначення в березні 1942, операція «Ювілей» планувалася, як мініатюрне вторгнення із залученням усіх видів збройних сил та висадкою піхотних і танкових частин на узбережжя Франції. Метою операції визначалося захопити та якомога довше утримувати плацдарм; керівництво союзників розуміло, що утримати захоплене тривалий час не вдасться. Й хоча це, так зване тестування, з точки зору тактики завершилося повним розгромом і спричинило численні втрати серед тих, що висаджувався, в цілому Дьєпп надав багато корисних даних організаторам висадки, що планувалася в ході масштабного вторгнення до Європи.
Ключовими висновками з цього досвіду, що вплинули на розробку морської десантної операції стали такі фактори: по-перше, висадка має здійснюватися тільки на відкриті пляжі, а не на берег з портовими чи міськими спорудами, і бажано з мінімальною кількістю фортифікаційних споруд противника. Крім того, протягом всього періоду проведення десанту потрібна потужна збалансована авіаційна та артилерійська підтримка бойових кораблів для придушення берегових оборонних споруд Вермахту. Також, для успішного прориву піхотних частин із захоплених плацдармів вглиб оборони противника потрібна певна кількість спеціалізованої інженерної бронетехніки, а також безліч пристосувань та засобів для подолання інженерних загороджень берегової оборони. Й головне, досвід Дьєппу довів, що це буде найскладніша комбінована військова операція усіх видів збройних сил, і питання взаємодії гратимуть виняткову рольD-Day 1944 (3) Sword Beach & The British Airborne Landings. Ken Ford. p.8.
Пошуки району висадки морського десанту
Першим важливим елементом розробки плану вторгнення, що постав перед розробниками операції, була задача вибору найзручнішої для висадки морського десанту ділянки узбережжя в Західній Європі. Союзники виходили з того, що повністю приховати процес підготовки до вторгнення мільйонного угруповання неможливо, але противникові невідоме головне — місце та час початку операції «Оверлорд». Тому головним завданням було правильно обрати місця висадки, які будуть найкращим чином задовольняти низці вимог: наявності зручних пляжів для висадки військ, ступеню потужності берегових укріплень противника, відстані районів висадки до портів Великої Британії та можливості ефективного застосування союзниками винищувальної авіації, виходячи з радіусу їх дії з метою підтримки флоту союзників і десанту.
Командування союзників ретельно обстежило все атлантичне узбережжя, де німцями було споруджено так званий «Атлантичний вал», від Норвегії до Біскайської затоки. Для висадки десанту найбільш пасували райони Па-де-Кале, Нормандії та Бретані, тому що решта районів — узбережжя Голландії, Бельгії і Біськайської затоки — були на значній відстані від Великої Британії і не відповідали визначеним вимогам подальшого постачання морським шляхом. Німецьке командування вважало, що найімовірніше місце вторгнення союзників на континент — в районі Па-де-Кале, через те, що воно найближче до Британських островів. Тому, й системи фортифікаційних споруд «Атлантичного валу» на цьому напрямку були найпотужнішими. Керівництво союзників, ретельно проаналізувавши масштаби ймовірних втрат у разі вторгнення на цій ділянці, відразу відмовилося від такого найпростішого варіанту висадки морського десанту.
Англо-американські союзники чудово усвідомлювали грандіозність масштабів запланованого вторгнення й нагальну потребу в потужній морській інфраструктурі для забезпечення успішного просування своїх армій у Франції. Німецьке командування також визнавало факт того, що противникові буде необхідно мати порти, через які мають забезпечуватися війська, в разі їх вторгнення до континентальної Європи. Тому німці вважали, що кращого варіанту, ніж Па-де-Кале, де існувало безліч відмінних портів, не існує. Виходячи з цього, Верховне командування Вермахту й, зокрема, командування військ «Захід» концентрувало свої головні сили в цьому регіоні. Пізніше з'ясувалося, що німці менш за все чекали висадки союзників саме на нормандській ділянці «Атлантичного валу». Це пояснюється тим, що німецьке командування вважало Нормандію непридатною для висадки через відсутність відповідної морської берегової інфраструктури для вивантаження військ та військових запасів, й не здогадувалося, що союзниками планувалося задіяти штучні гавані «Малберрі», які мали компенсувати ці вади. До того ж, на початковому етапі вторгнення союзники розраховували обійтися без захоплення морських портів.
Відповідно, союзному керівництву довелося спрямувати свою увагу на менш привабливу, однак набагато безпечнішу зону Нормандії та Бретані. Бретанський півострів мав багато переваг, зокрема, відмінні потужні порти, такі як Брест, однак, загальна відстань від морського узбережжя південної Англії й можливості щодо подальшого постачання військ та сил були вкрай обмежені. До того ж, висадка на бретонському березі могла призвести до того, що німці, просто кажучи, заблокували б союзників й позбавили їх можливості прорватися на оперативний простір.
Нормандське узбережжя практично не мало зручних портів, які б задовольняли потребу союзників у вивантаженні військ, техніки та майна, за винятком Шербура, який до того ж знаходився майже в глухому куті півострова Котантен. Властивості решти портових структур, що містилися на цьому напрямку, були незначні й в планах вторгнення вони не грали значної ролі. Плацдарм, прилеглий до узбережжя Сенської бухти, можна було ізолювати від контратак наземних військ противника, розташованих на території Франції і Німеччини, руйнуючи мости та переправи і встановлюючи контроль над численними шляхами, які вели до Сенської бухти. Крім того, Сенська бухта не мала островів, банок, мілин або рифів біля берега. Від постійних західних вітрів її прикривав півострів Котантен. Просторі піщані пляжі давали змогу одночасно висаджувати велику кількість військ і бойової техніки. Також, певну роль відігравало те, що глибина Сенської бухти унеможливлювала дію німецьких великих і середніх підводних човнів. Щоправда, порти Шербур і Гавр були базами для ворожих торпедних катерів і підводних човнів, проте, відсутність у смузі вторгнення інших великих міст не давала змоги створити стійкі осередки оборони військ Вермахту.
Розглядаючи варіант з Нормандією, планувальники дійшли до висновку, що цей напрямок привабливіший, перш за все, через близькість узбережжя до британських портів. Проблема портів мала два аспекти її вирішення: перший — створення тимчасових портів, другий — нарощування сил на плацдармі та захоплення великих портів, перш за все ШербураS. Zaloga стор.7. Виходячи з цього виникла задача забезпечити умови для успішного захоплення цього порту. Фельдмаршал Б.Монтгомері наполіг на тому, щоб включити до плану вторгнення п'ятий плацдарм, розташований за водною перешкодою — річкою Орн, котрий згодом отримав назву «Юта».
Після подальшого всебічного аналізу даних розвідки та оцінювання сил противника, районом проведення десантної операції врешті-решт стало узбережжя Нормандії — там укріплення були потужніші, ніж у Бретані, але не так глибоко ешелоновані, як у Па-де-Кале. Відстань від Англії була більша, ніж у Па-де-Кале, але менша, ніж у Бретані. Значну роль також відіграли велика кількість військово-морських баз і портів на південному узбережжі Великої Британії, відносно малі відстані від них до узбережжя Франції та панування авіації союзників у повітрі — завдяки цьому можна було спокійно здійснювати посадку військ на транспортні засоби та перехід армади морем уночі.
Вибір слушного моменту для початку десантної операції