Монастир Святої Катерини, також Синайський монастир (, ) — один із найдавніших, безперервно діючих християнських монастирів у світі. Заснований в IV столітті в центрі Синайського півострова біля підніжжя гори Синай (біблійна Хорив). Оборонна будівля монастиря зведена за наказом імператора Юстиніана в VI столітті. Насельниками монастиря здебільшого є греки православного віросповідання.
Спочатку іменувався монастирем Преображення або монастирем Неопалимої Купини. З XI століття у зв'язку з поширенням шанування святої Катерини, мощі якої були знайдені синайськими ченцями в середині VI століття, монастир отримав нову назву — монастир Святої Катерини.
У 2002 році монастирський комплекс був включений ЮНЕСКО в список об'єктів Світової спадщини.
Історія монастиря
Заснування
Починаючи з III століття, ченці почали селитися невеликими групами навколо гори Хорив — біля Неопалимої купини, в оазисі Фаран (Ваді Фіран) та інших місцях південного СинаяЕвангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 7. Перші ченці в тій місцевості були головним чином пустельниками, що живуть поодиноко у печерах. Лише у святкові дні відлюдники збиралися біля Неопалимої купини, для здійснення спільного Богослужіння. Чернече життя цього періоду описав у V столітті учень Івана Золотоустого, колишній префект Константинополя — Нил Синайський, чиї праці досі вивчають священники, ченці й віруючі: «Одні куштували їжу тільки у недільні дні, інші — двічі на тиждень, інші — через дві доби… Кожної неділі всі вони з різних місць збиралися в одну церкву, цілувалися, причащалися Святих Тайн, і розмовами про спасіння душі втішали і заохочували один одного до високих подвигів».
У період правління імператора Константина в 330 році ченці Синая звернулися до його матері Олени Константинопольської із проханням про будівництво біля Неопалимої купини маленької церкви, присвяченої Богоматері, а також вежі для притулку ченців на випадок набігів кочівників. Прохання ченців було задоволено, і прочани кінця IV століття повідомляли, що на Синаї вже була процвітаюча громада ченців, яка приваблювала віруючих з різних місць Візантійської імперії. У розповіді про святі місця Сходу, написаній наприкінці IV століття знатної паломницею Сільвією, повідомляється і про чернечу громаду, що утворилася навколо Неопалимої купини.
Доба Юстиніана
Подальший поштовх до розвитку монастир отримав у VI столітті, коли імператор Юстиніан I наказав побудувати могутні фортечні стіни, які оточили попередні споруди святої Олени, і церкву, що збереглася досі, а також направив на Синай солдатів для захисту ченців. Про будівництво доби Юстиніана свідчить його сучасник Прокопій Кесарійський.
Над головною монастирською брамою зберігся напис:З фундамента споруджений цей священний монастир на Синайській горі, де Бог говорив до Мойсея, смиренним царем ромеїв Юстиніаном на вічну згадку про нього і його дружину Феодору. Закінчено після тридцятого року царювання його. І поставлено в ньому ігумена на ім'я Дула в літо від Адама 6021, від Христа ж 527.Виходячи з цього напису російський вчений єпископ Порфирій (Успенський) датував закінчення будівництва монастиря 557 рокомЮстиніан став імператором в 527 році, відтак тридцятим роком його его правління є 557 рік, названий роком завершення будівництва..
Згідно з «Хронікою» Євтихія Олександрійського, для захисту та обслуговування монастиря імператор переселив на Синай двісті сімей з Понту Анатолійського та Александрії. Нащадки цих переселенців утворили синайське бедуїнське плем'я джабалія. Незважаючи на навернення в іслам, що відбулося в VII столітті, вони продовжують жити в околицях монастиря і займатися його обслуговуваннямЕвангелос Папаиоанну. Монастырь Святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 44.
До кінця VII століття монастир належав Фаранській єпархії та очолювався ігуменом у сані архієпископа (про давність Синайської архієпископії свідчать матеріали Халкедонського собору, де в «Чині митрополій і архієпископського апостольського престолу Святого Граду» на 24-му місці згадується архієпископія «гори Синай»). У 681 році, коли єпископ Фаранський був позбавлений кафедри за монофелітство, єпископська кафедра була перенесена в монастир, і його ігумен став єпископом Фарану. Трохи пізніше в його підпорядкування перейшла єпархія Райто. На початку VIII століття всі християни Синайського півострова перебували під юрисдикцією Синайського архієпископа.
Арабське і османське завоювання
Монастир у період арабського завоювання Синаю у 625 році направив делегацію до Медини, аби заручитися заступництвом пророка Мухаммеда. Копія отриманої ченцями охоронної грамоти — Фірман Мухаммеда (1517; оригінал зберігається у Стамбулі, куди він був витребуваний у монастиря султаном Селімом I Грізним), виставлена в монастирі, проголошує, що мусульмани будуть захищати монастир, а також звільняють його від сплати податківЕвангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б. г., с. 10. Фірман був написаний на шкірі газелі куфічним письмом, скріплений відбитком руки Мухаммеда.
Незважаючи на отримані привілеї, кількість ченців почала скорочуватися і до початку IX століття їх залишилося всього 30. З поширенням у Єгипті ісламу в монастирі з'являється мечеть, що збереглася досі.
У період хрестових походів з 1099 по 1270 роки у чернечому житті монастиря тривав період відродження. Синайський орден хрестоносців взяв на себе завдання охороняти паломників із Європи, що прямують до монастиря, кількість яких зросла. У цей період у монастирі з'являється католицька каплиця.
Після завоювання Єгипту Османською імперією у 1517 році османська влада не скоротила права ченців, зберегла особливий статус архієпископа і не втручалися у внутрішні справи монастиря. Монастир вів велику культурну та просвітницьку діяльність, у XVIII столітті він відкрив духовну школу на острові Крит, де здобували освіту грецькі богослови того часу. Подвір'я монастиря були відкриті в Єгипті, Палестині, Османській імперії, Румунському королівстві, Російській імперії і навіть у Британській Індії.
1760 року український чернець (пізніше архімандрит) і Леонтій (Лука Зеленський-Яценко) відвідав монастир.
Сучасний етап Монастир Святої Катерини є центром автономної Православної церкви гори Синай, яка, окрім цієї обителі, володіє тільки низкою монастирських подвір'їв: 3 в Єгипті і 14 поза Єгиптом — 9 в Греції, на Кіпрі 3, 1 в Лівані та 1 в Туреччині (Стамбул).
Ігуменом монастиря є архієпископ Синайський. Його висвячення з VII століття здійснює єрусалимський патріарх, під юрисдикцію якого монастир перейшов у 640 році, через що виникли після завоювання Єгипту мусульманами труднощі у спілкуванні з Константинопольським патріархатом (офіційно автономія від Константинопольського патріархату була отримана тільки в 1575 році і підтверджена в 1782 році).
Справами монастиря нині управляють загальні Збори ченців, які вирішують економічні, політичні та інші питання. Рішення Зборів виконуються Радою отців, у яку входить чотири особи: заступник і помічник архієпископа, монастирський ризничий, економ і бібліотекарЕвангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б. г., с. 47.
Монастир, як і раніше, є традиційним місцем християнського паломництва. Щодня після годин віруючим відкривають доступ до мощів святої Катерини. На згадку про поклоніння мощам ченці дарують срібний перстень із зображенням серця зі словами (свята Катерина).
У 2005 році Вища рада у справах старожитностей Єгипту оголосила про початок програми розвитку і вивчення монастирського комплексу, що включає систематизацію та вивчення документів, пов'язаних з історією Синая і монастиря Святої Катерини, зйомку документального фільму і видання докладної енциклопедії про монастир.
Будівлі монастиря
Базиліка Преображення
Головний храм монастиря (католікон) — тринавна базиліка, присвячений Перетворенню Ісуса Христа. Його зведення відноситься до періоду правління імператора Юстиніана.
Вхід у нартекс прикрашають різні двері з ліванського кедра, виготовлені в період хрестових походів, а двері в головну наву базиліки відносяться до VI століття і є її ровесниками. Над вхідними дверима зберігся грецький напис: «Ось брама Господня, праведники увійдуть в неї» (). У кожній із дванадцяти колон, увінчаних коринфськими капітелями і поділяють нави базиліки, у спеціальних поглибленнях зберігаються мощі святих, закриті бронзовими пластинами, а на самих колонах поміщені мінейні ікони XII століття за числом місяців року. Уздовж колон встановлені два ряди дерев'яних різьблених стасидіїв. Колони з'єднані арками, вище яких розташовані вікна. У 1714 році в базиліці була викладена нова мармурова підлога. Стеля базиліки виконана з ліванського кедра і розписана у XVIII столітті зірками на синьому тлі.
Головною прикрасою базиліки є розташована у консі апсиди мозаїка Преображення Господнє, що знаходиться в дуже доброму стані. Мозаїка виконана в першій половині VI століття придворними майстрами, надісланими Юстиніаном для прикраси монастиря.
Мозаїка Преображення Господнє обрамлена медальйонами з шістнадцятьма напівфігурами апостолів і пророків. У центрі композиції монументальна фігура Ісуса Христа, укладена в лазуревую мандорлу, яка з'єднується променями божественного світла з фігурами пророків і трьох учнів, виконаних на золотому мерехтливому фоні. По боках мозаїки на арці апсиди є два зображення пророка Мойсея, що стояв перед Неопалимою купиною (ліворуч) і отримує на Синаї Скрижалі завіту (праворуч). Апсиду прикрашають також медальйони із зображеннями ягня між двох летючих ангелів, Богородиці та Івана Хрестителя.
Мозаїка Преображення Господнє була очищена від забруднень і кіптяви американськими реставраторами в 1958—1965 роках. Від огляду з центральної нави мозаїку закриває дерев'яний різьблений іконостас XVII століття, але з бічних нав на рівні вівтаря мозаїка доступна для огляду.
У вівтарі базиліки в мармуровій раці зберігаються два срібних ковчежці з мощами святої Катерини (голова та десниця). Ще одна частина мощей (палець) знаходиться в мощевику ікони великомучениці Катерини в лівій наві базиліки і завжди відкрита для поклоніння віруючих.
Каплиця Неопалимої Купини
За вівтарною частиною базиліки Преображення знаходиться каплиця Неопалимої Купини, побудована на тому місці, де, згідно з біблійним оповіданням, Бог розмовляв із Мойсеєм (Ісх .2 :2–5). Виконуючи біблійну вказівку, кожен, хто входить сюди, має знімати тут своє взуття. Каплиця є однією з найдавніших монастирських будівель, її згадує наприкінці IV століття паломниця Сільвія у своїй розповіді про святі місця Сходу (див. розділ Заснування монастиря).
Каплиця присвячена Благовіщенню і прикрашена іконами, присвяченими цьому святу. В апсиді каплиці збереглося мозаїчне зображення хреста X століття. Також є ікона Богородиці з немовлям Ісусом на руках, що сидить у центрі Неопалимої Купини.
Каплиця має престол, розташований не як завжди, над мощами святих, а над корінням КупиниЕвангелос Папаиоанну. Монастырь святой Екатерины. (Издание Синайского монастыря) б.г., с. 24. Для цієї мети, кущ був пересаджений у декількох метрах від каплиці, де продовжує рости далі. У каплиці немає іконостасу, який приховує вівтар від віруючих, і паломники можуть бачити під престолом місце, де росла Купина. Воно позначено отвором у мармуровій плиті, закритій срібним щитом із карбованими зображеннями палаючого куща, Преображення, Розп'яття, євангелістів, святої Катерини і самого Синайського монастиря. На плиті зберігся грецький напис XIII століття: «Пом'яни, Господи, раба Твого, смиренного Гавриїла Оріпсая, архієпископа святої гори Синай у Святій Купині»Алфеева В. А. Паломничество на Синай. М., Крутицкое Патриаршее подворье, 1998.. Літургія у каплиці відбувається щосуботи.
Інші будівлі