Таганро́г або ТаганрігАдміністраційна Мапа Української Соц. Рад. Республіки: Січень 1922 р. / Народ. Комісаріят Внутр. Справ ; уклад. С. Хургін. — 1:1 680 000 ; 40 в. у 1 дюймі. — Харків. — 1 к. : кольор., табл. адм. поділу, штемпель. (; у 1775—1784 роках — Тро́їцьк) — місто обласного підпорядкування в Ростовській області Російської Федерації, порт на північно-східному березі Таганрозької затоки Азовського моря. Входить до складу українського етнокультурного краю Донщини. Населення — 254,8 тис. мешканців (2013).
Походження назви За поширеною серед науковців думкоюДив. наприклад: Е. С. Отин. Русская ономастика и ономастика России. М.: Школа-Пресс, 1994., назва Таганрога складається з двох слів — тюркського «таган» і слов'янського «ріг». Словом «ріг» наші предки споконвіку називали морський чи річковий мис, виступ суходолу в сторону води. В Україні існує місто Кривий Ріг, яке розміщене на злитті річок Інгулець і Саксагань. На морському мисі побудоване і місто Таганрог, там, де за твердженням істориків, колись був старовинний маяк із вогняною жаровнею («таган»).
До 1924 року, під час перебування міста у складі УСРР, згідно з нормами тогочасного правопису, його назва писалася українською «Таганріг».
Археологія Археологічні дослідження встановили, що на місці нинішнього Таганрога в VII—VI ст. до нашої ери існувало грецьке поселення, в даний час повністю зруйноване морем. Воно вивчене лише за уламками кераміки, які і зараз можна знайти на березі Азовського моря. Існує гіпотеза, що це поселення мало назву Кремни (), яка згадується в античних авторів. Поселення було засноване в другій половині VII ст. до н. е. і зруйноване у другій половині VI ст. до н. е., ймовірно, внаслідок набігів кочових скіфів.
Історія
Вважається, що саме тут знаходилась одна з перших азовських давньогрецьких колоній — Кремніски.
У добу активної колонізації італійцями басейну Чорного моря, приблизно в XIII столітті, тут побудоване місто-порт Порто-Пізано. За Петра І — фортеця і база Азовського військово-морського флоту.
У 1712 році зруйнований османами.
У 1734 році після відродження Нової Січі, Таганрог було включено до складу Кальміуської паланки й опинився у межах нової, найсхіднішої Яланецької паланки.
У 1774 році за Кучук-Кайнарджійським мирним договором увійшов остаточно до складу Російської імперії. Після заснування Севастополя втратив значення військово-морської бази, натомість розвинувся на великий зовнішньо-торговельний порт (головним чином, вивіз пшениці).
З 1802 року — центр Таганрізького градоначальництва, що входило до складу української Катеринославської губернії (до 1887 року); економічний характер міста — торговельно-промисловий, з кінця 19 століття осередок металургійних, машинобудівних та інших заводів, на яких у 1900-х роках працювало близько 6000 робітників. 1871 року у Таганрозі засновано один із найбільших банків Російської імперії — Азовсько-донський банк. У 1887—1920 — центр Таганрізького округу Області Війська Донського, З 1920—1925 рр. місто Таганрог входив до складу Донецької губернії УСРР. 1923 року він став центром Таганрізької округи тої ж губернії.
Як центр заселеної українцями округи Таганрог був деяким осередком українського життя: у 1905—1915 тут діяла українська громада (За переписом 1926 українці в Таганрозі становили 34,6 % всього населення, а в усьому окрузі — 71,5 %; росіяни — 55,2 % і 21,9 % відповідно). У 1920—1924 Таганріг входив з усією округою до складу Української СРР, у 1924 від неї відокремлений і приєднаний до Російської СФРР; з 1937 — у складі Ростовської області, де надалі більшість жителів міста зросійщено.
Промисловість Таганрог — важливий індустріальний центр. Заводи: металургійний, котельний, комбайнів, судноремонтний, ковальсько-пресового й електротермічного устаткування тощо; харчова, легка (зокрема шкіряно-взуттєва), будівельних матеріалів. Також Таганрозька кондитерська фабрика.
Вночі проти 13 січня 2025 року українські Сили оборони нанесли удари по підприємству «Атлант Аеро», яке здійснювало повний цикл проєктування, виготовлення й випробування ударно-розвідувальних БпЛА типу «Молнія», а також комплектувальних частин до БпЛА «Оріон».
Освіта Радіотехнічний і педагогічний університети, ряд технікумів.
Культура
Музеї та галереї
Історико-краєзнавчий музей (Палац Алфераки) — вул. Фрунзе, 41 Музей Містобудування та побуту — вул. Фрунзе, 80 (1912, арх. Ф. О. Шехтель) Літературний музей Антона Чехова — вул. Жовтнева, 9 Будиночок Антона Чехова — вул. Чехова, 69 Музей «Лавка Чехових» — вул. Олександрівська, 100 Таганрозький військово-історичний музей — вул. Лісова біржа, 20б Будинок-музей Івана Василенка — вул. Чехова, 88 Будинок-музей А. А. Дурова — пров. А. Глушко, 44 Музей-квартира Фаїни Раневської (Фельдман) — вул. Фрунзе, 10 Таганрозький художній музей (картинна галерея) — вул. Олександрівська, 54 Політехнічний музей ТТІ ПФУ — вул. Чехова, 22 Галерея «Piter» — вул. Чехова, 2 Публічна бібліотека ім. Чехова (виставковий зал) — вул. Петровська Будинок Чайковського — вул. Грецька, 56 Таганрозький музей авіаційної техніки — вул. Ціолковського, 42 Келія святого Павла Таганрозького — пров. Тургенєвській Музей ОМОНу Музей слави ліквідаторам ЧАЕС (відкритий 15.12.11 р.) Музей ТКЗ «Червоний казаняр» — вул. Леніна, 216
Театри
Драматичний театр ім. Чехова — вул. Петровська, 90 Молодіжний театр Н. Малигін — вул. Петровська, 89 Театр «Сад» — вул. Петровська, 104
Муніципальні музичні колективи Муніципальний камерний оркестр Муніципальний камерний хор «Лік» Таганрозький джаз-оркестр Муніципальний ансамбль народних інструментів «Диво» Муніципальний духовий оркестр
Бібліотеки
Центральна міська публічна бібліотека ім. А. П. Чехова Центральна дитяча бібліотека імені О. М. Горького
Палаци культури, спорту, концертні зали Таганрозький палац молоді — вул. Петровська, 107 Молодіжний центр — вул. Петровська, 89 Міський будинок культури — вул. Петровська, 104 Концертний зал «Олімп» (КДК «Олімп») — вул. Заводська, 20/3 Концертний зал Палацу Алфераки — вул. Фрунзе Концертний зал публічної бібліотеки ім. Чехова — вул. Грецька Палац культури «Фестивальний» (колишній ДК з-ду «Червоний Казаняр») — ул.ім. Леніна, 212 Палац культури з-ду «Прибій» — вул. Велика Бульварна, 12-1 Палац культури СКЦ «Приморський» (колишній ДК ім. Г. Димитрова) Клуб № 1 ТТІ ПФУ — вул. Чехова, 22б Палац спорту «Прибій» — вул. Б.Бульварная, 13 Палац спорту «Червоний казаняр» — вул. Леніна, 216 Палац спорту «Олімп» (Тагмет) — вул. Заводська, 20
Церкви Католицький костел
Кам'яні сходи Кам'яні сходи — одна з визначних пам'яток Таганрога, сходи, що сполучають Грецьку вулицю з Пушкінською набережною. Протяжність — 108 м, ширина — 6,5 м. Автор проєкту — архітектор Франц Боффо.
Парки
Парк ім. Горького Приморський парк Парк 300-річчя Таганрога Історичний (комсомольський) сквер у Петра Сквер біля шлагбаума Смірновський сквер
Пам'ятники
Український Таганрог
Колись тут жили давні греки, а в ХІІІ ст. недовгий час існувала італійська колонія Порто-Пізано. Османська навала знищила повністю міське життя на північному узбережжі Азовського моря. Московський цар Петро Перший, за допомогою українських козаків захопивши османський Азов 1696 року, наказав будувати нову фортецю і базу військово-морського флоту на мису Таганний Ріг, неподалік від впадіння в море річки Міус.
Будівниками і першими жителями нового міста ставали здебільшого саме українці. По-перше Україна була поблизу, по-друге, в кріпацькому Московському царстві важко було знайти потрібну кількість робочих рук, а поміщики не бажали заселювати ці землі своїми селянами, бо близькість земель запорізьких та донських козаків приваблювала кріпаків до втечі та переходу у козацтво. В Україні ще існувало вільне селянство, яке разом із незаможним козацтвом і склало ядро первісного населення Таганрозького краю.
Хоча офіційно Таганрог і не входив до складу українських земель, місцеве населення соціально й політично тяжіло до українського Запоріжжя та Гетьманщини. Коли 1708 року запорізькі козаки перейшли на бік гетьмана Мазепи у його боротьбі з Московським царством, серед мешканців Таганрога виявилося забагато симпатиків українського гетьмана. Весною 1709 року Петро Перший відправляється на Дін, аби чинити розправу над донськими козаками, що брали участь в антидержавному повстанні Кіндрата Булавіна. 22 квітня цар на судах прибув до Азова, де керував стратою багатьох повстанців, а 26 квітня був уже в Таганрозі. Виявилося, що у місті існував досить великий гурток, на чолі з місцевим протопопом, який встановив зв'язок із гетьманом Мазепою, та чекав на прихід до Таганрога шведів. Слідство над таганрозькими українцями продовжувалося два тижні, і закінчилося, як і в Азові, стратою всіх учасників антимосковського повстання. Перемога Петра під Полтавою дуже скоро обернулася для нього втратою й Азова, і Таганрога. Спочатку запорожці визнали над собою османський протекторат, а 1711 року, програвши османську війну, Петро Перший змушений був повернути Османській імперії всі московські надбання на узбережжі Азовського моря. Таганрог і Азов було зруйновано, а землі ці віддані турками до складу Запорізької Січі.
Повернення запорожців до Росії 1734 року негативно відбилося на долі територіальних надбань січових козаків. 1746 року місце, де знаходився колись Таганрог, було вилучене російським урядом зі складу Яланецької паланки Запорожжя, а з 1769 року тут розпочалося нове будівництво морського порту. І знову чільною силою в цьому будівництві стали українці. Головним осередком українського життя в тодішньому Таганрозі стала Троїцька слобода на околиці міста, яку заснували колишні запоріжці, і звідки кожного ранку відправлялися сотні робітників на працю до Таганрозького порту.
Місцевою аристократією Таганрога ставали українські поміщики, які скуповували землі в окрузі та заселяли їх своїми селянами з України. Адміністративно Таганрог підпорядковувався Катеринославу на Дніпрі, і був частиною спочатку Катеринославського намісництва, а потім Новоросійської і Катеринославської губерній.
Крім українців та росіян у Таганрозі жило ще багато греків. Це були так звані «понтійські греки», які за закликом російського уряду з кінця XVIII століття переселялися на відвойовані від турків землі зі своєї колишньої батьківщини — південного узбережжя Чорного моря, так званого Понту. Греки здавна займалися торгівлею, і в Таганрозі вступали до купецького стану, дуже швидко створивши своєрідний торговельно-аристократичний клан у місті. Але українська стихія Таганрозького краю не могла не охопити і греків. Як згадував відомий етнограф Володимир Богораз, який у 1870-тих роках навчався у Таганрозькій гімназії, крім справжніх прізвищ таганрозькі греки мали ще й вуличні прізвиська, які звучали виключно по-українському. Так Богораз пише про грека Лікіардопуло, якого на вулиці звали «Свиняча Шия», за те, що колись його батько чи дядько «стягнув на базарі з воза вказану частину свинячої туші». (Минув час, і забулося, хто саме скоїв цей ганебний вчинок, але його нащадку постійно нагадувалося про це, і то була дуже дієва народна педагогіка). Іншого грека, на прізвище Попандопуло, на вулиці звали «Макітра», через те, що він дійсно, своїм виглядом, був дуже схожий на цей український народний посуд.