Резиде́нція митрополи́тів Букови́ни і Далма́ції — пам'ятка архітектури, розташована у місті Чернівці. Комплекс збудований у 1864—1882 роках. Архітектор — Йозеф Главка. Після Другої світової війни його будівлі використовує Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.УНІВЕРСИТЕТ І ЮНЕСКО

З 24 серпня 1963 року є пам'яткою архітектури національного значення (ох. № 778/0).Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 р. № 970

28 червня 2011 року на 35-й сесії комітету ЮНЕСКО архітектурний ансамбль резиденції () включили до списку Світової спадщини.Residence of Bukovinian and Dalmatian Metropolitans on the UNESCO websiteБуковинська резиденція митрополитів стала всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО // Урядовий портал,Всесвітня спадщина ЮНЕСКО збагатилася ще одним українським об'єктом // Укрінформ

За підсумками загальнонаціональної акції «Сім чудес України: замки, фортеці, палаци» 2010—2011 року, митрополича резиденція потрапила до першої сімки.

Історія пам'ятки

Після входження частини Буковини до складу Габсбурзької монархії (1775) було утворено Буковинську єпархію з центром у місті Чернівці. Для розміщення Буковинські архієреї та консисторії за короткий термін звели Єпископську резиденцію. У композиції симетрично розташованих об'ємів резиденції явно прочитувались фланкуючі циліндричні частини, що нагадували однонавові муровані молдавські храми XV століття, криті стрімкими наметовими дахами. Фасади були лаконічного вигляду, горизонтально почленовані широким поясом, що відділяв поверхи. Стіни позбавлені декору, прорізані невеликими арковими вікнами. Місце під будівництво обрали на одному з місцевих пагорбів Домнік (або Панська гора). З 1882 року — Габсбурзька гора, яку в народі через складнощі вимови називали — Гарбуз-гора.

У 1849 році було утворено герцогство Буковина. Тогочасний єпископ Євгеній (Гакман) не допустив приєднання місцевої православної церкви до Трансільванської митрополії. Натомість владика Євгеній увесь свій вплив і авторитет спрямував на створення окремої митрополії.

Відповідну петицію, ухвалену єпархіальними зборами, владика у лютому 1861 року передав особисто цісарю. Одночасно, монарха просили санкціонувати будівництво у Чернівцях нової православної архієрейської резиденції, що відповідала би статусу столиці коронного краю. Франц Йосиф I своїм указом від 20 серпня 1863 року затвердив план будівництва майбутнього архітектурного шедевру, пообіцявши у майбутньому прийняти позитивне рішення щодо питання Буковинської митрополії.

Будівництво

Автором грандіозного проекту став молодий чеський архітектор Йозеф Главка, який обійняв посаду заступника голови будівничого комітету (Євгена Гакмана).

6 липня 1864 року буковинський єпископ на місці старої резиденції урочисто заклав «наріжний» камінь у фундамент каплиці святого Іоана Нового Сучавського. З цього розпочалося будівництво комплексу, що тривало майже двадцять років.

За масштабами будівництво резиденції не мало аналогів на Буковині й коштувало астрономічні, за тодішніми мірками, гроші — 1 мільйон 750 тисяч гульденів. Фінансування, головним чином, здійснювалось за рахунок Буковинського православного релігійного фонду. Як прояв добросусідства, свої пожертви зробили місцеві німецька та польська католицькі громади, а також юдеї. Значну допомогу надавало Міністерство культів і освіти Австро-Угорщини.

Вирішивши максимально використовувати місцеві будівельні матеріали, Й. Главка почав вивчати місцеві надра. Він особисто побував у, багатих на запаси каменю—пісковика, селах Чуньків, Василів, Дорошівці. У вказані населені пункти були відряджені досвідчені каменярі, які навчали місцевих майстрів тонкощам ремесла. Як наслідок було запущено каменярський конвеєр, звідки потоком надходили необхідні матеріали. У самих Чернівцях запрацювали два цегельних та один керамічний заводи, а також будівельна школа. Особлива увага приділялась виготовленню клінкера.

Від виробників вимагали продукцію з найкращими якісними характеристиками. Зодчий регулярно навідувався на підприємства й давав вказівки щодо удосконалення технології. На всіх цегельнях сировину для майбутньої цегли заготовляли завчасно. Глину зберігали у спеціальних буртах на відкритому повітрі, де взимку вона мала обов'язково перемерзнути й лише після цього з неї починали виготовляти сирець. Практично кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук. Останній етап контролю якості проходив безпосередньо на будівництві. Перед в'їздом на територію було зведено спеціальну естакаду двадцятиметрової висоти, з якої цеглини скидали на тротуар, і якщо хоч на одній з'являлися тріщини, то забраковували всю партію.

Процес будівництва відбувався ретельно та акуратно. Для забезпечення високої якості цегляної кладки Й. Главка запросив із західних регіонів Австрії тридцять найкращих мулярів, але й їм заборонялося протягом зміни використовувати більше сотні цеглин. Будівельний розчин розводили у величезних чанах, куди додавали падаль і курячі яйця.

Чудові властивості місцевої будівельної сировини були підтверджені у 1878 році, коли за розпорядженням чеського митця виготовили велику декоративну вазу з буковинського алебастру, яку демонстрували у Богемії, а згодом — у Парижі. Організатори вернісажу оцінили шедевр у сімсот гульденів та ввели Й. Главку до списку переможців. Водночас, зодчий привернув увагу європейських спеціалістів до ще одного буковинського дива — так званого «Коралового Каменю», який сяяв гарними кольорами і був помережаний оригінальними природними візерунками. Фрагмент коралового каменю ще й дотепер можна побачити в оформленні «Мармурової зали» резиденції.

При будівництві, передбачаючи сейсмічні особливості карпатського регіону, широко застосовувалися металеві конструкції, що значно підвищило міцність і довговічність будівлі. Руйнівні карпатські землетруси 1940 та 1977 років, хвилі яких прокотились і Буковиною, жодним чином не відобразились на резиденціїhist-kult/01 porijadok ПОРЯДОК ВІДВІДУВАННЯ РЕЗИДЕНЦІЇ БУКОВИНСЬКИХ МИТРОПОЛИТІВ і ДАЛМАЦІЇ.

Архітектурний ансамбль

Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації, що стала яскравим зразком постромантичних тенденцій в архітектурі, збудовано в стилі еклектики.

Комплекс чітко спланований і лаконічний, у своїй сукупності нагадує середньовічний замок. Двір, з трьох боків замкнутий корпусами, утворює курдонер, поєднаний з величним клуатром, що нагадує своєрідний бароковий церемоніальний двір.

Архітектурний ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом. Вражають практично всі архітектурні елементи: високі цегляні стіни, оздоблені червоною теракотою і різьбленим каменем, стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями, круті схили дахів, вкриті поливаною черепицею, яка викладена візерунками з білих, блакитних, зелених і коричневих плиток, вишукані ажурні ковані решітки тощо.ЕКСКУРСІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Резиденція стала духовним символом толерантності буковинського краю, симбіозом архітектурних стилів і культур усіх народів, що проживали у цій місцевості. Контури стін відображають вплив візантійської та романської архітектур. Мавританські елементи — вежі з куполами, які схожі на мінарети, нагадують про особливості культової архітектури сходу. Готичний стиль простежується у структурі дахів, декоративних деталях, динаміці купола домашньої митрополичої церкви. Важливою особливістю декору є різьба та розпис із використанням геометричних технік оздоблення гуцульської орнаментики. Так оформлені дахи та стелі парадних залів і, у поєднанні з іншими архітектурними елементати, вони утворюють цілісну, гармонійну композицію.

Особливо вирізняється покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою поливаною черепицею, яка утворює чіткий і красивий рисунок буковинських народних килимів. Стіни оздоблені орнаментом із теракоти, а вікна обрамлені білокам'яними блоками із пісковику.

Справжнім витвором ландшафтного мистецтва є бароковий сад, розбитий у курдонері архітектурного ансамблю.

Ансамбль Митрополичої резиденції складається з трьох монументальних споруд — корпусів: Митрополичого, Семінарського та Монастирського.

Митрополичий корпус

«Митрополичий корпус», яким формується головна візуальна вісь архітектурного ансамблю, є пам'яткою архітектури національного значення (ох. № 778/1) з 24 серпня 1963 року.

Збудований наприкінці головної алеї курдонера, палац буковинських митрополитів є домінантою всього комплексу. У ньому знаходились житлові, адміністративні та репрезентативні приміщення — просторі апартаменти архієрея, де він працював і відпочивав, а також розкішні зали, де влаштовували аудієнції високим гостям і відбувалися єпархіальні засідання. В цій будівлі розміщалися служби митрополичої канцелярії й консисторії та адміністрація православного фондуhist-kult/02 instr МИТРОПОЛИЧИЙ КОРПУС.

Особливістю екстер'єру Митрополичого корпусу є наявність портику, дах якого у центральній частині фасаду служить балконом Мармурового залу. Архітектурна родзинка — купол параклису — височіє над східною частиною даху. Цей архітектурний елемент має ознаки готики, але одночасно нагадує мінарет. Цікавими є балкон, що оточує купол навколо, вітражі у формі шестилистника, а також унікальний об'ємний хрест на шпилі, який вказує католикам на захід, а православним на схід.

Серед головних приміщень палацу — великий, з масивними колонами, вестибюль на першому поверсі, та Мармурова, Червона, Зелена і Блакитна зали на другому. Своєю красою вражають навіть коридори, вистелені мозаїкою з мармуру, зі стелями у формі куполів.

Особлива увага приділялася і внутрішній обстановці. За проектами архітектора Ф. Кшензарського протягом 1879—1880 років були виготовлені стильні меблі для митрополичих апартаментів та інших приміщень. Усі освітлювальні пристрої — дві великі люстри по 120 свічок, чотири по 32 свічки, тридцять шість настінних ламп по 3 свічки, 4 настінних лампи по 1 свічці — було замовлено у віденського майстра В. Гіллара за ескізами інженерів І. Машутки та Ф. Шморанза.

Митрополичий палац - місце, де 15/28 листопада 1918 одноголосно проголосовано за об'єднання Буковини з Румунією.

У березні 1944 року румунсько-нацистські окупанти, які відступали під ударами Червоної армії, спричинили пожежу, що майже повністю знищила шедевральну Синодальну залу. Збитки вираховувались величезною сумою — понад 25 мільйонів карбованців, а втрату окремих архітектурних елементів та стародруків з митрополичої бібліотеки оцінити не можливо.

Тут двічі проводились реставраційні роботи за участю київських, львівських та місцевих майстрів під загальним керівництвом архітектора Михайла Шевченка.

Мармурова зала Мармурова зала (Синодальна зала), виконана з білого та чорного мармуру, завжди вражала своєю величчю. Особливістю інтер'єру є наявність бічних колонади та аркади, за допомогою яких сформована дворівнева галерея.

У тимпанах одинадцятьох арок та в простінках між колонами, оздоблених буковинським алебастром, австрійським маляромпрофесором Карлом Йобстом були нанесені мальовничі фрески на релігійну та історичну тематику. Зокрема, «Навернення у віру рівноапостольного імператора Костянтина», «Святкування дня присяги Буковини 1777 р.», «Перенесення мощів Святого Івана з Трапезунда до Сучави на початку XV ст.», «Заснування Релігійного фонду 1786 р.» тощо.

Зала була заввишки 20 м, на 2 метра вище сучасної. Стеля — мальовнича, дубова, різьблена з куполами, й багатою орнаментикою, звідки звисали кришталеві срібні люстри.

Підлога була із чорно-білих мармурових плит у вигляді гуцульського килима. Два бокових входи і центральний з балконом з'єднували дві мармурові білі доріжки, на перетині яких знаходилось позолочене крісло-трон митрополита.

Хоча після реставрації в 1963 році Мармурова зала змінила свій вигляд, проте й нині вражає своєю неповторною красою. Сьогодні можна милуватися відреставрованими декораціями поліхромно розписаної дерев'яної стелі та дрібними структурними деталями на склепіннях, пілястрах, фризах чи капітелях.

Червона зала