Мико́ла Кіндра́тович Ворони́й (, Катеринославщина — 7 червня 1938, Одеса, Українська РСР) — український письменник, перекладач, театральний режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Псевдоніми й криптоніми: Арлекін, Віщий Олег, Homo, Кіндратович, Микольчик, М. В., К-ич М, М-У-ко та інші.

Один із засновників Української Центральної Ради. Один із засновників і режисерів Національного театру.

Був одружений з донькою Миколи Вербицького Вірою. Батько поета Марка Вороного.

Життєпис

Народився в родині ремісника. Навчався в Харківському, пізніше в Ростовському реальному училищі; звідти його виключено за зв'язки з народниками: читав та поширював заборонену літературу. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Російської імперії. Продовжив навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).

У Львові познайомився з Іваном Франком. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером театру «Руська бесіда», в редакції журналу «Житє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав Івану Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».

З 1897 року актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського та інших.

Член Революційної української партії.

1901 року покинув сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.

1910 року оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.

1917 року один із засновників Української Центральної ради та Українського національного театру, який відкрив свій сезон постановкою «Пригвождених» Володимира Винниченка.

1920 року емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де 1921 року вийшла друком збірка його поезій «За Україну». Тут познайомився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в Українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.

Після повернення у 1926 році до УСРР вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.

1934 року Миколу Вороного заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім його вислали на Одещину.

7 червня 1938 року розстріляний з групою селян за вироком особливої трійки НКВС УСРР Одеської області.

10 листопада 1957 року ухвалою президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.

Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

Літературна творчість

Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав 1893 року (вірш «Не журись, дівчино»). Публікувався у періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада», в антологіях, збірниках, декламаторах початку ХХ століття: «Акорди», «Українська муза», в альманахах «Складка», «За красою», «Дубове листя», «На вічну пам'ять Котляревському», «Багаття» та інших. 1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. У 1901 році в «Літературно-науковому вістнику» опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур».

У виданому ним альманасі «З-над хмар і долин»«З-над хмар і долин» (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, «чистого мистецтва» та інших течій у літературі і мистецтві, — І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка та інших.

Перша збірка Миколи Вороного «Ліричні поезії» вийшла 1911 року у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. У наступній збірці «В сяйві мрій», що вийшла у 1913 році, Микола Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним із перших вводить у лірику тему міста, переймає низку традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкриває трагізм духовної самотності (цикл «Осокорі»). Орієнтована передусім на читача, вихованого на найкращих зразках світової літератури, поезія Миколи Вороного була, за висловом О. І. Білецького, «явище високої художньої цінності»В книзі: Вороний Микола. Поезії. — К., 1929. — с. 32.

Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його найкращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас створює поезії, в яких висміює псевдопатріотизм («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»).

Вороному належить низка мистецтвознавчих («Пензлем і пером») і театрознавчих розвідок («Театральне мистецтво й український театр», 1912; «Театр і драма», 1913), в яких він виступає прихильником системи Станіславського; «Михайло Щепкін» (1913); «Український театр у Києві» (1914); «Режисер» (1925); «Драматична примадонна», (1924) — про сценічну творчість відомої актриси Л. Ліницької.

Коли повертається в окуповану радянську Україну, то стає очільником літературного відділу Харківської (тоді столичної) опери. Зробив переклади оперних лібрето: «Кармен», «Перікола», «Овод», «Ріґолетто». Працював над «Гугенотами» Майєрбера.Микола Вороний. 2. Отаман духу

Микола Вороний — автор низки літературознавчих статей, театральних рецензій. У його спадщині значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

Поетичні збірки «Ліричні поезії» (1911); «В сяйві мрій» (1913)В сяйві мрій ; «Євшан-зілля» (1917); «За Україну!» (1921)За Україну! (1921) .

Вшанування пам'яті На державному рівні

16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році», якою передбачила урочисте відзначення на державному рівні «6 грудня - 150 років із дня народження Миколи Вороного (1871-1938), письменника, перекладача, режисера, актора, громадського та політичного діяча, репресованого».

Інше

У Києві є вулиця Родини Вороних. Іменем Миколи Вороного названо бульвар у Кривому Розі, вулиці в Дрогобичі, Івано-Франківську, Калуші, Львові, Одесі, Рівному, Чернігові.

Примітки

Посилання

Бібліотека Українського світу / Микола Вороний Біографія і твори Миколи Вороного на «Українському Центрі» Твори Вороного на аудіобібліотеці litplayer Вороний М. Театр і драма: зб. критич. ст. з обсягу театр. мистец. і драм. л-ри / Микола Вороний. — Київ: Волосожар; Друк. 2-ї Київ. спілки, 1913. — 166 с. Вороний Микола в Електронній бібліотеці «Культура України» Вороний М. Поезії. Т. 1 / Микола Вороний. — Вид. 2-ге, змінене й доповн. — Черкаси ; Київ: Вид. т-во «Сяйво», 1920. — 150 с. Вороний М. К. Слон Мум: (сюжет позичений) / М. К. Вороний ; мал. Л. Кривінської. — Київ: Культура, 1930?. — 12 с. : іл. Микола Вороний. Блакитна Панна (аудіо) Микола Вороний. Чи зумієш ти кохати (аудіо) Микола Вороний. Вибрані вірші. Читає Василь Білоцерківський (аудіо) Твори Миколи Вороного в електронній бібліотеці TOU

Джерела та література Т. С. Осташко. Вороний Микола Кіндратович // Вороний Микола // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993. — Т. 1. — С. 338. Кузьменко В. Микола Вороний // Гроно нездоланих співців: Літературні портрети українських письменників XX століття. — К.: Укр. письменник, 1997. — С. 16—27. Кузьменко В. Палімпсести Миколи Вороного // Дивослово. — 1996. — № 12. Воловець Із-за брами невідомості: Творчість М. Вороного у 10 класі // Українська мова і література в школі. — 1991. — № 3. Білецький О. Микола Вороний // Зібр. праць: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2. — С. 596—625. Гундорова Т. «Fiat» Миколи Вороного // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 32—33. Ільєнко І. Боже! За віщо?: Судний день Миколи Вороного // Українське слово: Хрестоматія. — К.,1994. — Кн. 1.

Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с. Якубський, Б. Поетична творчість Миколи Вороного: з нагоди 35-ліття літ. діяльності / Б. Якубський // Життя й революція. — 1929. — Кн. 4. — С. 103—110. Посилання