Жан Бати́ст Расі́н ( ; 21 грудня 1639 — 21 квітня 1699) — французький драматург, один із «Великої Трійці» драматургів Франції XVII століття поруч з Корнелем та Мольєром.
Біографія Жан Расін народився 21 грудня 1639 року (охрещений 22 грудня 1639 року) в місті Ла-Ферте-Мілон, графство Валуа (нині департамент Ен), у родині чиновника податкової служби Жана Расіна (1615—1643). У 1641 році під час пологів другої дитини (сестри майбутнього поета Марі) померла його мати. Батько одружився вдруге, але за два роки також помер у 28-річному віці. Дітей виховувала бабуся.
1649 року Жан-Батист вступив до школи в Бове при монастирі Пор-Рояль. У 1655 році його прийняли учнем у саме́ абатство. Три роки, що Расін провів там, мали значний вплив на розвиток його літературного дарування, адже навчався він у чотирьох тогочасних видатних філологів-класиків (П'єр Ніколь, Клод Лансло, Антуан Ле Местре, Жан Хамон), завдяки чому він став добре обізнаним з класичною античною літературою.
Після навчання у паризькому колежі д'Аркур () 1660 року Расін познайомився з Лафонтеном, Мольєром, Буало; написав придворну оду «Німфа Сени» (за яку отримав пенсію від короля Людовика XIV), а також дві п'єси, що дотепер не збереглися.
У 1661 році Расін перебрався до дядька, колишнього священика, для переговорів про отримання від церкви бенефіції, що дало б йому можливість повністю віддатись літературній творчості. Однак церква відмовила йому, й 1662 року (або наступного, 1663-го) він повернувся до Парижа. Вважається, що його перші п'єси, що дійшли до нас, «Фіваїда, або Брати-вороги» (), та «Александр Великий» (), були написані за порадою Мольєра, що поставив їх у 1664 та 1665 роках, відповідно.
У наступні після постановки «Александра Великого» два роки (1665—1667) Расін зміцнив зв'язки з двором, що відкрили йому шлях до особистих приязних стосунків з королем Людовиком XIV. Драматург діяв відповідно до тогочасних моральних устоїв стану, в якому опинився — здобув заступництво королівської коханки мадам де Монтеспан (її в образі пихатої Вастії автор пізніше зобразив у п'єсі «Есфір», 1689), свою коханку, відому актрису Терезу Дюпарк, змусив полишити трупу Мольєра й перейти до театру «Бургундський готель», де 1667 року вона зіграла головну роль в «Андромасі», яку вважають однією з найкращих у доробку Расіна. Оригінальність трагедії полягає в тому, що Расін виявив у ній велике вміння зобразити душу сучасної йому людину, в якій під нальотом культури вирують справжні тваринні пристрасті, і оце протистояння обов'язку та почуттів здатне призвести до суцільного руйнування особистості.
Єдину комедію Расіна «Позивачі» (Les Plaideurs) було поставлено 1668 року. 1669 року з помірним успіхом пройшла трагедія «Британік» (Britannicus), а наступного, 1670-го, на сцені з'явилась «Береніка» (Bérénice), що викликали немало суперечок з приводу виведених у ній персонажів.
За «Беренікою» були «Баязет» (Bajazet, 1672), «Мітридат» (Mithridate, 1673), «Іфігенія» (Iphigénie, 1674) та «Федра» (Phèdre, 1677). Остання трагедія, на думку багатьох літературознавців, є вершиною драматургії Расіна, перевищуючи решту творів автора красою віршів та глибиною проникнення у людську психологію. Вона ж, як це і буває з гострими творами, була неприязно сприйнята при дворі.
Відтак, Расін не став брати участь у великій полеміці, яку породила «Федра» — він одружився з набожною й господарною Катрін де Романе, яка подарувала чоловікові сімох дітей, та обійняв посаду королівського історіографа разом із Н. Буало. У цей період драматургом були створені лише п'єси «Есфір» та «Аталія» (Athalie) — їх він створив на прохання мадам де Ментенон, щоб їх поставили у 1689—1691 роки у заснованій нею школі в Сен-Сіре.
Жан Расін помер 21 квітня 1699 року. Його поховано на паризькому цвинтарі біля Церкви Сент-Етьєн-дю-Монт. Його молодший син Луї Расін також став поетом, але не досяг слави батька.
Галерея
Творчість 1660 — () 1660 — () 1660 — «Ода на видужання короля» () 1660 — «Німфа Сени» () 1685 — «Ідилія миру» () 1693 — «Коротка історія Пор-Рояля» () 1694 — «Духовні пісні» ()
П'єси 1663 — «Слава музам» () 1664 — «Фіваїда, або Брати-вороги» () 1665 — «Александр Великий» () 1667 — «Андромаха» 1668 — «Позивачі» () 1669 — «Британік» 1670 — «Береніка» 1672 — «Баязет» () 1673 — «Мітридат» () 1674 — «Іфігенія» 1677 — «Федра» (переклав Максим Рильський) 1689 — «Есфір» () 1691 — «Аталія» ()
Особливості творчого методу Ж. Расіна критика вишуканої літератури сучасності з її «досконалими героями»; намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних людських стосунків; утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зображення так званої «середньостатистичної людини»); література і театр покликані морально виховувати читача; правдоподібність сценічної дії; обґрунтовування обов'язковості давніх сюжетів для трагедії; показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути; створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно-психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю; страждання кохання, душевна боротьба, внутрішні протиріччя психології людини складають основний
Переклади українською Французькі клясики XVII сторіччя. Буальо, Корнель, Мольєр, Расін. Пер. з французької Максима Рильського. — Харків: Література і мистецтво, 1931Французькі клясики XVII сторіччя. Буальо, Корнель, Мольєр, Расін. Пер. з французької Максима Рильського. — Харків: Література і мистецтво, 1931 Зміст: Корнель — «Сід»; Расін — «Федра»; Мольєр — «Мізантроп», Буало — «Мистецтво поетичне».. Ж. Расін. Федра. // Максим Рильський. Зібрання творів у 20-ти томах. Том 9-й.
Див. також 11051 Расін — астероїд, який було названо на честь драматурга
Примітки
Література Phillips, Henry, "Racine: Language and Theatre," Durham, England: University of Durham Press, 1994. Rohou, Jean, L'Evolution du tragique racinien, Paris: SEDES, 1991.
Tobin, Ronald, "Jean Racine Revisited," New York: Twayne, 1999. Vuillemin, Jean-Claude, "Jean Racine," in L. Foisneau, ed., Dictionary of Seventeenth-Century French Philosophers, 2 vols, London and New York: Thoemmes Continuum, 2008, II, pp. 1041–46.
Посилання
Жан Расін. На честь милосердя