Це стаття про сучасну мову романської групи; про стародавню мову див. статтю «Лігурська мова».
Ліґурі́йська мо́ва, інколи генуезька мова (, ; , ) — романська мова, якою розмовляють на північному заході Італії в регіоні Лігурія, на півночі Тоскани, в південному П'ємонті (частина провінції Алессандрія), західна частина Емільї-Романьї. В Італії лігурійську мову традиційно вважають одним з говорів італійської мови.
Поширення Поза межами Італії говори цієї мови поширені на середземноморському узбережжі Франції від італійського кордону до Ніцци, на Корсиці у місті Боніфачо зберігається генуезький говір лігурійської мови. У Монако поширений монегаський говір, який має статус національної мови і зветься монегаською мовою.
Лігурійською розмовляють у комунах Карлофорте на острові Сан-П'єтро і Калазетта на острові Сан-Антіоко, що розташовані біля берегів Сардинії. У Карлофорте поширена табарканська говірка (), оскільки її носії переселилися на Сан-П'єтро з острова Табарка біля узбережжя Тунісу, куди, в свою чергу, вони у ранньому середньовіччі переселилися з Лігурії.
Говори Існують такі говори лігурійської мови: Генуезький (поширений у Генуї, найпоширеніший з говорів, основа літературного стандарту). Монегаський (Монако, має статус мови). Інтемельський (Санремо і Вентімілья). Ментонський (Мантон, Франція, розглядається як перехідний між інтемельською говіркою і окситанською мовою). Брідзький (комуна Ла Бріґ, Франція і комуна Бріґа Альта, Італія).
Абетка Лігурійська абетка складається з: 6 голосних — a, e, i, o ,u, y; 18 приголосних — b, c, ç, d, f, g, h, l, m, n, p, q, r, s, t, v, x, z. Майже всі голосні букви можуть мати надбуквенні знаки — умлаут (¨), циркумфлекс (ˆ), акут (ˊ), гравіс (`).
Примітки
Посилання Jean-Philippe Dalbera, Les parlers des Alpes Maritimes : étude comparative, essai de reconstruction [thèse], Toulouse: Université de Toulouse 2, 1984 [éd. 1994, Londres: Association Internationale d’Études Occitanes] Werner Forner, «Le mentonnais entre toutes les chaises ? Regards comparatifs sur quelques mécanismes morphologiques» [Caserio & al. 2001: 11-23] Intemelion (revue), n° 1, Sanremo, 1995.