Алтайський край (скор. Алтай; ) — суб'єкт Російської Федерації. Входить в Сибірський федеральний округ, є частиною Західно-Сибірського економічного району. Утворений 28 вересня 1937 року. Адміністративний центр — місто Барнаул.
Географія
Географічне положення Алтайський край розташований на південному сході Західного Сибіру між 50 і 55 градусами північної широти і 77 та 87 градусами східної довготи. Протяжність території із заходу на схід близько 600 км, з півночі на південь близько 400 км. Відстань від Барнаула до Москви по прямій близько 2940 км, автомобільними дорогами близько 3600 км
Межує на півдні та заході з Східноказахстанською і Павлодарською областями Казахстану, на півночі і північному сході з Новосибірською і Кемеровською областями, на південному сході — з Республікою Алтай.
Часовий пояс До 27 березня 2016 року перебував в Омській часовій зоні (MSK+3; UTC+6), після чого регіон згідно з поправками до федерального закону «Про обчислення часу» перейшов на Красноярський час (MSK+4; UTC+7). В цьому часовому поясі край перебував також до 28 травня 1995 року.
Рельєф Територія краю належить до двох географічних областей: Західно-Сибірської рівнини і Алтаю — Саян. Гірська частина охоплює рівнину зі східної та південної сторін — Салаїрське пасмо і передгір'я Алтаю. Західна і центральна частини переважно рівнинного характеру: Приобське плато, Бійско-Чумиська височина, Кулундинська рівнина. У краї присутні майже всі природні зони Росії: степ і лісостеп, тайга і гори. Рівнинна частина краю включає степову і лісостепову природні зони, з стрічковими борами, розвиненою балково-яровою мережею, озерами і перелісками.
Клімат Клімат істотно неоднорідний, що обумовлено різноманіттям географічних умов. Передгірська і приобська частини краю мають помірний клімат, перехідний до різко континентального, який формується в результаті частої зміни повітряних мас, що надходять з Атлантики, Арктики, Східного Сибіру і Середньої Азії. Абсолютна річна амплітуда температури повітря досягає 90-95 °C. Середньорічні температури — позитивні, від +0,5 до +2,1 °С. Середні максимальні температури липня +26...+28 °C, екстремальні досягають +40...+42 °C. Середні мінімальні температури січня -20... -24 °C абсолютний зимовий мінімум -50... -55 °C. Безморозний період триває близько 120 днів. Найбільш суха і спекотна західна рівнинна частина. Тут клімат місцями різко континентальний. На схід і південний схід відбувається збільшення опадів від 230 мм до 600-700 мм на рік. Середньорічна температура підвищується до південного заходу краю. Завдяки наявності гірського бар'єра на південному сході регіону панівний західно-східний перенос повітряних мас набуває південно-західний напрямок. У літні місяці часті північні вітри. У 20-45 % випадків швидкість вітрів південно-західного і західного напрямків перевищує 6 м/с. У степових районах краю з посиленням вітру пов'язано виникнення суховіїв. У зимові місяці в періоди з активною циклонічною діяльністю в краї повсюдно відзначаються хуртовини, повторюваність яких 30-50 днів у році.
Найбільш м'яким кліматом характеризуються Алтайський і Смоленський райони, а найбільш різким — Кулундинський і Ключевський райони. Найбільші температури повітря в літній період спостерігаються в Угловському та Михайлівському районах, найменші в зимовий період — в Ельцовському, Залесовському, Заринському. Найбільша кількість опадів випадає в Красногорському, Алтайському і Солонешенському районах, найменша — в Угловському районі і західній частині Рубцовського району. Найбільша середньорічна швидкість вітру спостерігається в Благовіщенському районі, найменша — в Бійському.
Сніговий покрив з'являється в середньому у другій декаді листопада, зникає в першій декаді квітня. Висота снігового покриву складає в середньому 40-60 см, в західних районах зменшується до 20-30 см. Глибина промерзання ґрунту 50-80 см, на оголених від снігу степових ділянках можливе промерзання на глибину 2-2,5 м.
Гідрографія Водні ресурси Алтайського краю представлені поверхневими і підземними водами. Найбільші ріки (з поміж 17 тисяч): Об, Бія, Катунь, Чумиш, Алей і Чариш. З 13 тисяч озер найбільше: Кулундинське озеро, його площа 728 км². Головна водна артерія краю: ріка Обь довжиною в межах краю 493 км, утворюється від злиття річок Бії і Катуні. Басейн Обі займає 70 % території краю.
Рослинний і тваринний світ Різноманіття зональних і інтразональних ландшафтів Алтайського краю сприяє видовоій різноманітності тваринного світу. У фауні налічується 89 видів ссавців з 6 загонів і 22 родин, більше 320 видів птахів з 19 загонів, 9 видів плазунів, 7 видів земноводних, 1 вид круглоротих і 33 види риб.
Тут росте близько 2000 видів вищих судинних рослин, що становить дві третини видового різноманіття Західної Сибіру. Серед них, представники ендемічних та реліктових видів. До особливо цінних відносяться: золотий корінь (родіола рожева), маралів корінь (рапонтикум сафлоровидний), червоний корінь (скнара забутий), мар'їн корінь (півонія), солодка уральська, материнка, звіробій, оман високий та інші.
Лісовий фонд займає 26 % площі краю.
Корисні копалини Включають поліметали, кухонну сіль, соду, буре вугілля, нікель, кобальт, залізну руду і дорогоцінні метали. Алтай відомий унікальними родовищами яшми, порфірів, мармурів, гранітів, охри, та питними мінеральними водами, природними лікувальними багнюками.
Екологічний стан Стан атмосферного повітря в значній мірі визначається розміщенням і концентрацією екологічно активних галузей матеріального виробництва, рівнем очищення виробничих викидів від забруднюючих речовин, зосередженням і завантаженістю транспортних магістралей. На підприємствах краю газоочисними установками вловлюється 64 % виділяються в атмосферу забруднюючих речовин. У краї експлуатується понад 560 тис. автомобілів, викиди шкідливих речовин яких складають більше 45 % від загального забруднення атмосферного повітря, в тому числі: оксиду вуглецю 69 %, оксидів азоту 37 %,вуглеводнів 92 %.
Основними забруднювачами водних об'єктів краю є підприємства хімії і нафтохімії, машинобудування, теплоенергетики. Особливу проблему представляє шкоди, яку завдають малим річкам від обміління і забруднення. За рахунок скорочення лісистості відбувається збільшення водної ерозії, яка спричиняє обміління русла. Численні дрібні озера піддаються забруднення господарсько-побутовими стоками населених пунктів і тваринницьких комплексів.
Ряд населених пунктів краю офіційно визнані потерпілими від впливу радіації в результаті випробувань ядерної зброї на полігоні під Семипалатинськом.
Крім того, над територією регіону проходять траєкторії пусків ракет-носіїв з космодрому Байконур, в результаті чого продукти ракетного палива та частини згорілих в атмосфері ступенів потрапляють на поверхню.
Особливо охоронювані природні території В даний час практично не збереглися спочатку природні ландшафти, всі вони випробували вплив господарської діяльності або перенесення речовин водними і повітряними потоками. Для збереження різноманіття флори і фауни планується створення розгалуженої мережі особливо охоронюваних природних територій (ООПТ): заповідників, національних парків, заказників, пам'яток природи.
На території краю існує 51 пам'ятка природи, природний парк «Ая», Тигирекський заповідник і 35 заказників:
Алеусський заказник, Бащелакський заказник, Благовещенський заказник, Бобровський заказник, Большереченський заказник, Волчихинський заказник, Єгорьєвський заказник, Єльцовський заказник, Зав'яловський заказник, Залесовський заказник, Каскад водоспадів на річці Шинок, Касмалинський заказник, Кислухинський заказник, Корніловський заказник, Кулундинський заказник, Лебединий заказник, Лифляндський заказник, Локтевський заказник, Мамонтовський заказник, Михайлівський заказник, Ненинський заказник, Обський заказник, Озеро Великий Тассор, Ондатровий заказник, Панкрушихинський заказник, Півострів Струмінь, Сари-Чумишський заказник, Соколовський заказник, Суетський заказник, Тогульський заказник, Уржумський заказник, Урочище Ляпуниха, Усть-Чумишський заказник, Чаришський заказник, Чинетинський заказник.
Загальна площа особливо охоронюваних природних територій становить 725 тис. га, або на 5 % площі краю (світовий стандарт: 10 % від площі території регіону з розвиненим сільським господарством і промисловістю), що значно нижче середнього показника по Росії і недостатньо для підтримки ландшафтно-екологічної рівноваги в біосфері.
В Алтайському краї затверджено 100 пам'яток природи, з них 54 геологічних, 31 водний, 14 ботанічних і 1 комплексний. В даний час виявлені ареали рослин і місцеперебування тварин, що належать до рідкісних або перебувають під загрозою зникнення, які не мають статусу особливо охоронюваних територій.
Історія
Заселення території Алтайського краю почалося в палеоліті, для якого відомі стоянка «Карама», печери Окладнікова, Денисова, Чагирська і Лігво гієни. Були виявлені останки представників трьох видів роду людського: неандертальці, людина розумна і денисівська людина.
Алтайський гірський округ Заселення росіянами Верхнього Приоб'я і передгір'їв Алтаю почалося в 2-й половині XVII століття.
Освоєння Алтаю почалося після того, як для захисту від войовничих кочівників-джунгар були споруджені Бикатунська (1709) і Білоярська (1717) фортеці. З метою розвідки цінних родовищ руди споряджалися пошукові партії на Алтай.
Першовідкривачами вважають отця і сина Костилевих, пізніше їх відкриттями скористався уральський заводчик Акінфій Демидов.
В 1730-ті роки, як селище при сріблоплавильному заводі Акинфія Демидова, був заснований Барнаул, який отримав статус міста в 1771 році, столицею Алтайського краю став з 1937 року. Розташований на півдні Західного Сибіру у місця впадання річки Барнаулки в Об.
Утворився до 2-ї половині XVIII століття Алтайський гірський округ — територія, що включала нинішні Алтайський край, Новосибірську і Кемеровську, частина Томської і Східноказахстанської областей загальною площею понад 500 тис. км² і населенням понад 130 тис. душ обох статей.
Імператор був власником алтайських заводів, рудників, земель і лісів, головне управління ними здійснював Кабінет, що знаходився в Санкт-Петербурзі. Кістяк керування на місці становили гірські офіцери. Головними технологами були унтер-офіцери і техніки, з рядів яких вийшли талановиті майстри і винахідники В. І. Повзунов, К. Д. Фролов, П. М. Залєсов, М. С. Лаулін.
Гірська промисловість, була головною галуззю економіки округу, вступила після скасування кріпосного права в 1861 році в смугу кризи. З початку 1870-х років стала нестримно зростати збитковість заводів, і до кінця століття майже всі вони були закриті. Однак ця тенденція не торкнулася підприємств золотодобування регіону, багато з яких, як золотопромислове акціонерне товариство «Алтай», проіснували аж до націоналізації після Жовтневої революції.
В кінці XIX століття територія нинішнього Алтаю входила до складу Томської губернії.
Купецький період Барнаула Поступово основою економіки регіону ставало сільське господарство. Поряд з вирощуванням зернових культур (пшениця, овес, жито) розширювалися посадки картоплі, значного розвитку набуло бджільництво.
На початку XX століття на перший план виходять молочне тваринництво і маслоробство. Алтайське масло експортувалась в країни Західної Європи.
В кінці XIX століття у північній частині округу прокладено ділянку Транссибу, до 1915 році була побудована Алтайська залізниця, що з'єднала Новоніколаєвськ, Барнаул і Семипалатинськ.
Удосконалювався водний транспорт. Столипінська земельна реформа дала поштовх переселенському руху на Алтай, що в цілому сприяло економічному піднесенню краю.
Радянський період