Мико́ла Іва́нович Дубина (2 січня 1932, Дідичі — 13 січня 2017, Київ) — науковець-літературознавець, педагог та організатор науки в Україні. Доктор філологічних наук. Член Національної Спілки письменників (1976) та Спілки журналістів України (1964).
Життєпис Народився 2 січня 1932 в с. Дідичі Ківерцівського району на Волині. Закінчив Львівський педагогічний інститут (1954) та аспірантуру при кафедрі історії української літератури Київського державного університету (1963). Вчителював, був на видавничій («Дніпро») та науково- організаційній роботі (Президія АН України). Кандидат (1963), доктор філологічних наук (1978). Доктор honoris causa, honoris professor ряду університетів України. У 1968 — 1972 та 1986 — 1991 — заступник декана філологічного факультету КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Очолював Літературну студію КДУ, Літню школу українознавства для слухачів із США, Канади, Австралії (1991 — 1998), кафедру теорії літератури та Шевченківський науково-дослідний центр КДУ, у 1985 — 1994 — спеціалізовану вчену раду. У 1987 — 1991 — заступник редактора «Вісника філології», відповідальний редактор ряду видань АН ВШ України та окремих наукових праць. Обирався депутатом районних рад.
Напрямки наукових досліджень Основні напрямки наукових досліджень: проблеми історії класичної і новітньої української літератури, теорії літератури, взаємозв'язки слов'янських літератур.
Автор понад 550 наукових праць. З них 23 монографічних: «Шевченко і Західна Україна» (1969), «Василь Бобинський» (1986), «Олександр Гаврилюк» (1988), «Тарас Шевченко» (1989, в співавт.), «Літопис шани і любові» (1989), «Українська література» (1993, у співавт.), «Антін Крушельницький» (1993), «Круті дороги повернення» (1995, 2000), «Тарас Шевченко» (1999), «Теорія літератури» (1998, 1999), «Українська мова як мова державна в Україні» (2000), «Юрій Липа» (2004), «Євген Коновалець» (2005), «Іван Карпенко-Карий і український театр другої половини XIX — початку XX ст.» (у співавт.) та ін.
За радянської влади спеціалізувався на боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом» та греко-католицькою церквою. Автор пропагандистських книжок: «Слово ненависті і гніву» (1979), «Правда звинувачує» (1982), «Патріотизм у творчості українських радянських письменників» (1987). Упорядник збірників та антологій: «І земля їх не прийме» (1973), «Народ не забуде, не простить» (1976), «Золотий вересень», «Навіки разом» (1979), «Кривавих каїнів печать» (1980). У монографії «За правду слова Шевченка» (1989) викривав «буржуазно-націоналістичні фальсифікації» творчості Тараса Шевченка.
Брав участь у створенні багатотомної Української Радянської енциклопедії, Шевченківського словника та Літературної енциклопедії, за що нагороджений Грамотою Головної редакції УРЕ. Упорядник багатьох тематичних збірників, хрестоматій та антологій, автор програм, методрозробок з теорії літератури, низки літературних портретів письменників, передмов до їхніх творів, окремих збірників, оглядових статей, рецензій тощо. Відповідальний редактор «Наукових записок» АН ВШ України.
Зробив вагомий внесок в організацію і розвиток науки та освіти в Україні. Створив наукову школу дослідників.
Підготував 16 кандидатів і 3 докторів наук.
У 1992—2005 був академіком АН ВШ України (Відділення філології та мистецтвознавства), виключений у травні 2005. Академік-секретар Відділення, Головний учений секретар та Перший віце-президент (у 1999 — 2002). З 2007 — президент новозаснованої АН ВО України.
Плагіат Микола Дубина у волинській обласній газеті «Радянська Волинь» за 2 червня 1959 року опублікував під своїм іменем вірш «Прогадав». Плагіат незабаром було виявлено. Справжнім автором цього вірша є Вілен Немирович, а вірш спочатку був надрукований у рівненській обласній газеті «Червоний прапор» у 1958 році. Друзюк О. Літературний злодій — Микола Дубина. Газ. «Радянська Волинь», 16 червня 1959 р.Бондаренко О. Літературний злодій — Микола Дубина. Газ. «Віче», 9-16 червня 2011 р., с. 3.
Відзнаки та нагороди Лауреат премії Т. Г. Шевченка КДУ (1994), Нагород Ярослава Мудрого (1995) та Святого Володимира (2002), Срібної премії Богдана Стеціва «За сумлінну працю і значний внесок у справу утвердження в ЗСУ державної мови і виховання молоді на національно-патріотичних традиціях українського народу» (2000). Удостоєний Диплому Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка «За великий особистий внесок у справу формування національної свідомості, відродження історичної пам'яті, піднесення духовності українського народу і розбудови та зміцнення Української держави», а також Почесної грамоти МОН України (2001), медалі «10 років ЗСУ» МО України (2001), церковних орденів Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ст. (2001), Святого Архистратига Михаїла (2003) та ін. Відмінник народної освіти. Заслужений працівник народної освіти України (1999). «Людина року» та лауреат Золотої медалі Американського Біографічного інституту (2001, 2002).
Критика Юрій Винничук в одній зі статей доволі гостро оцінює внесок і стиль Миколи Дубини в його літературно-упорядницькій діяльності: «Люди, які не тямлять в галицькій літературній мові, сміливо беруться за упорядкування творів минулого. Одним з таких анальфабетів був професор Микола Дубина, який у 70-80-тих вправлявся в дослідженні ленінської тематики та писанні політичних памфлетів. Згодом узявшись за упорядкування творів Василя Бобинського, він явив жахливий приклад неуцтва.» і наводить приклади неграмотних приміток.
Примітки
Посилання Академік Дубина М. І. Пішов із життя президент Академії наук вищої освіти України професор Микола Іванович Дубина