Збі́рна Півде́нної Коре́ї з футбо́лу представляє Південну Корею на міжнародних матчах і турнірах з футболу. Найзнаменитіша азійська збірна. Найчастіше серед усіх команд регіону виступала на чемпіонатах світу і єдина команда з Азії, яка брала участь у півфіналах.

Корейська футбольна асоціація була заснована в 1928 році, втім, під час японської окупації футбол був на узбіччі суспільного життя, і невдовзі після цього асоціацію було розформовано. Коли в 1948 році була створена незалежна держава Корея, футбольна асоціація також була відновлена і приєдналась до ФІФА. Того ж року команда вперше вийшла на міжнародну арену, зігравши на літніх Олімпійських іграх 1948 року. На чемпіонат світу збірна вперше потрапила у 1954 році, де повністю зганьбилися, програвши обидва матчі з розгромною рахунком (0:7 Туреччині та 0:9 Угорщині), а третій матч так і не був зіграний. Після цього південнокорейцям довелося чекати 32 роки на свою другу участь на «мундіалі». Втім, починаючи з чемпіонату світу 1986 року і до 2026 року Південна Корея не пропустила жодного турніру і стала першою в Азії та шостою у світі збірною, яка кваліфікувалася до фінальної частини турніру 11 разів поспіль, а її найкращим результатом є 4-те місце на домашньому чемпіонаті світу 2002 року. Вона має рекорд серед членів Азійської конфедерації футболу як за кількістю участей, так і за найкращим результатом на мундіалях. У 2002 році збірна стала першою командою з Азійської конфедерації, що дійшла до півфіналу чемпіонату світу, і наразі залишається єдиною командою з цього регіону, яка досягла такого результату.

Команда вперше взяла участь у Кубку Азії у 1956 році та одразу виграла цей турнір, повторивши успіх у 1960 році. Збірна також п'ять разів перемагала у чемпіонаті Східної Азії та здобула 3 золоті й 3 срібні медалі на Азійських іграх, у яких брала участь національна збірна. Вони також грали на Кубку конфедерацій 2001 року (спільно з Японією, яка проводила захід). Однак, попри дві перемоги (над Мексикою 2:1 та Австралією 1:0) та шість очок, вони не вийшли з групи, оскільки у третьому матчі проти Франції вони зазнали важкої поразки 0:5.

Окрім прізвиська «Азійські тигри», команда має прізвисько «червоні» (від кольору домашньої форми). Офіційна група підтримки називається «Червоні дияволи».

У світовому рейтингу ФІФА, заснованому у серпні 1993 року, найкращим результатом Південної Кореї є 17-те місце у грудні 1998 року, а найгіршим результатом є 69-те місце з листопада 2014 року по січень 2015 року;

Історія Передісторія Корея (Чосон) не була ознайомлена зі спортом під назвою футбол до кінця XIX століття; часто вважається, що футбол у Кореї бере свій початок із 1882 року, коли моряки Королівського флоту з зіграли футбольний матч під час візиту їхнього судна до порту Інчхон. У 1905 році Корея стала колонією Японії, а в 1910 році була повністю анексована.

У 1921 році відбувся перший , а в 1928 році була створена Футбольна асоціація Чосону, яка заклала основу для поширення й розвитку футболу в Кореї. Приблизно з 1926 року корейські команди брали участь у змаганнях із японськими командами; клуб «Чосон» фактично виконував роль національної збірної корейців і виграв Кубок Імператора Японії 1935 року. Корейці також виступали за збірну Японії, зокрема Кім Йон Сік грав за Японію на літніх Олімпійських іграх 1936 року.

Ранні роки Після завершення японської окупації наприкінці Другої світової війни у 1945 році Футбольну асоціацію Чосону було реорганізовано. Після створення держави Південна Корея наприкінці 1940-х років у 1948 році була заснована нова Корейська футбольна асоціація (КФА), яка приєдналася до ФІФА. Того ж року національна збірна Південної Кореї дебютувала на міжнародній арені й перемогла Мексику з рахунком 5:3 на літніх Олімпійських іграх 1948 року в Лондоні, але у чвертьфіналі була розбита Швецією 0:12, зазнавши свою найбільшу поразку в історії, не побиту і досі.

У 1954 році Південна Корея вперше взяла участь у відборі до чемпіонату світу та кваліфікувалася на «мундіаль» у Швейцарії, перемігши Японію із загальним рахунком 7:3. Південна Корея стала лише другою азійською командою, що зіграла на чемпіонаті світу після Нідерландської Ост-Індії (Індонезії) у 1938 році, і першою повністю незалежною азійською країною, яка це зробила. Південна Корея програла обидва свої матчі з великими рахунками: 0:9 проти Угорщини (одна з найбільших поразок в історії чемпіонатів світу) та 0:7 проти Туреччини. Їхній третій запланований матч проти Західної Німеччини так і не відбувся, оскільки жодна з команд не була посіяна у своїй групі згідно з правилами того турніру. Минуло тридцять два роки, перш ніж Південна Корея знову змогла взяти участь у фінальній частині чемпіонату світу.

Через два роки Південна Корея виграла перший Кубок Азії 1956 року. Вони приймали наступний турнір у 1960 році й успішно захистили титул, перемігши Південний В'єтнам, Ізраїль та Китайську Республіку. Однак гравці південнокорейської збірної отримали фальшиві медалі замість обіцяних золотих і повернули їх футбольній асоціації. Асоціація пообіцяла видати справжні медалі, але це сталося лише у 2019 році. Відтоді Південна Корея більше не вигравала Кубок Азії, що часто пояснюють «прокляттям фальшивих золотих медалей». Вже на наступному Кубку Азії 1964 року вони програли два з трьох матчів та стали лише третіми, після чого не кваліфікувалися до розіграшу 1968 року.

У 1965 році уряд Південної Кореї вагався проводити футбольні матчі проти Північної Кореї й тому знявся з відбору до чемпіонату світу 1966 року, щоб уникнути можливих ігор із північним сусідом. Кім Йон-сік, тодішній віцепрезидент Корейської футбольної асоціації, оцінював збірну Північної Кореї як команду світового рівня. Це згодом підтвердилося, коли північнокорейці дійшли до чвертьфіналу фінальної частини турніру в Англії.

У березні 1967 року Центральне розвідувальне управління Південної Кореї заснувало клуб «Янджі», зібравши футболістів з усієї країни для інтенсивної підготовки. Гравці отримували такі переваги, як звільнення від військової служби, довготривалі закордонні тренування та високі зарплати в обмін на жорсткий тренувальний режим. У відборі до літніх Олімпійських ігор 1968 року Південна Корея вибула через різницю м’ячів, хоча за очками зрівнялася з Японією, переможцем групи. Вони також взяли участь в Азійському клубному чемпіонаті 1969 року, де посіли друге місце.

Однак Південній Кореї не вдалося кваліфікуватися на чемпіонат світу 1970 року, попри підтримку уряду, а клуб «Янджі» почав втрачати підтримку після того, як директор ЦРУ і прихильник клубу Кім Хьон Ук був усунений з посади, а напруженість між Південною та Північною Кореєю почала спадати. У підсумку клуб був розформований у березні 1970 року, так і не зігравши проти Північної Кореї, хоча його гравці досягли успіху, вигравши Азійські ігри 1970 року.

У 1972 році південнокорейці посіли друге місце на Кубку Азії, але не змогли кваліфікуватися знову в 1976 році, після чого здобули «срібло» в 1980 році.

1980-ті

Вища ліга південнокорейського футбольного чемпіонату, K-Ліга, була заснована у 1983 році і стала першим професійним футбольним дивізіоном в Азії. Національний футбольний рух отримав потужний імпульс, і в 1980-х роках рівень південнокорейського футболу значно зріс. У 1980 році Південна Корея знову посіла друге місце на Кубку Азії, програвши у фіналі господарям турніру, Кувейту (3:0). На Кубку Азії 1984 року національна збірна виступила невдало, програвши два матчі, ще два зігравши внічию та вибувши на груповому етапі.

У 1985 році Південна Корея виграла східноазійський етап кваліфікації до чемпіонату світу, здобувши, зокрема, дві перемоги над Японією у фінальному раунді, і вперше з 1954 року забезпечила собі місце на «мундіалі». Після того як один із найкращих нападників німецької Бундесліги того часу, Чха Бом Ґин, приєднався до чинних чемпіонів, збірну Південної Кореї на чемпіонаті світу 1986 року вважали «золотим поколінням» у своїй країні. На світовій першості Південна Корея програла у першому матчі майбутньому чемпіону, Аргентині, з рахунком 1:3, але Пак Чхан Сон забив перший в історії гол Південної Кореї на чемпіонатах світу. У другому матчі проти Болгарії корейці програвали, пропустивши перший гол від Пламена Гетова на 11-й хвилині, але завдяки голу Кім Чен Бу, який зрівняв рахунок на 70-й хвилині, вони зіграли внічию 1:1 і заробили своє перше очко в історії чемпіонатів світу. Далі вони зіграли 1:1 з Болгарією та у вирішальній грі зустрілися з чинним чемпіоном Італією в останньому матчі. Вони пропустили перший гол від Алессандро Альтобеллі, але Чхве Сун Хо зрівняв рахунок ударом з-за меж штрафного майданчика. Проте другий гол Альтобеллі, а також фатальний автогол Чо Гван Ре призвели до поразки 3:2, незважаючи на те, що Хо Джон Му скоротив відставання. Після цього південнокорейські новини та журналісти розкритикували арбітра Девіда Сочу, заявляючи, що його рішення в ігрових ситуаціях були невдалими, зокрема щодо призначення пенальті на користь Італії. Південна Корея частково компенсувала невдачу на чемпіонаті світу, здобувши золото на Азійських іграх того ж року.

На Кубку Азії 1988 року Південна Корея посіла друге місце. Вигравши групу першого етапу з трьома перемогами в трьох матчах, вона перемогла Китай у півфіналі (2:1), але у фіналі поступилася 3:4 Саудівській Аравії в серії пенальті після 0:0 в основний і додатковий час.

1990-ті

Чемпіонат світу 1990 року

Південна Корея розпочала 1990-ті роки з двох розчарувань. Показавши найкращий результат в історії азійських відбіркових турнірів і маючи великі надії на вихід до 1/8 фіналу, вона втретє поспіль вийшла на чемпіонат світу 1990 року. Однак на турнірі вона зазнала поразок у всіх трьох матчах: 0:2 від Бельгії, 1:3 від Іспанії та 0:1 від Уругваю. У підсумку команда показала свій найгірший результат на «мундіалях». Єдиним голом став м'яч Хван Бо Квана зі штрафного у грі проти Іспанії. Згодом збірній не вдалося кваліфікуватися на Кубок Азії 1992 року.

Чемпіонат світу 1994 року Завдяки так званому «диву в Досі» Південна Корея втретє поспіль вийшла до фінальної частини чемпіонату світу 1994 року, після того як Японія сенсаційно втратила перемогу на останніх хвилинах у паралельній грі з Іраком. Таким чином корейці, попри поразку від Японії в очному матчі, випередили суперника за різницею м'ячів і посіли друге місце у фінальній групі позаду Саудівської Аравії.

У першому матчі групового етапу проти Іспанії команда, програючи 0:2, зуміла зрівняти рахунок: на 85-й хвилині забив Хон Мьон Бо, а на 90-й — Со Джон Вон, завершивши гру з рахунком 2:2. Це був перший випадок, коли Південна Корея здобула очко в стартовому матчі чемпіонату світу. У другій грі проти Болівії, яку вважали найслабшим суперником, корейці не змогли реалізувати численні моменти і зіграли 0:0. У третьому матчі проти чинного чемпіона, ФРН, команда вже в першому таймі пропустила три голи (два від Юргена Клінсманна і один від Карл-Гайнца Рідле). Програючи 0:3, корейці скористалися спекою в Далласі, де було понад 40 °C, що виснажила німців, і у другому таймі забили два м'ячі (Хван Сон Хон і Хон Мьон Бо), але зрівняти рахунок не змогли, програвши 2:3. У підсумку Південна Корея посіла третє місце в групі і не вийшла до 1/8 фіналу, оскільки серед команд, що посіли треті місця, Південна Корея була найгіршою командою і єдиною що не здобула жодної перемоги.

На Кубку Азії 1996 року команда здобула нічию (1:1) проти господарів турніру, Об'єднаних Арабських Еміратів, перемогла (4:2) Індонезію та програла (2:0) Кувейту, завершивши групу на третьому місці. Завдяки регламенту турніру, який дозволяв пройти далі двом найкращим третім командам, разом з Іраком вона вийшла до наступного раунду, але у чвертьфіналі зазнала поразки 2:6 від Ірану, пропустивши п'ять голів у другому таймі.

Чемпіонат світу 1998 року