Лю́двік Розенбе́рґ (також Розенберг, псевдоніми: «Володимир Чорній», «Чорний»; 1895, Львів — літо 1941, Київ) — український військовий, громадський і політичний діяч єврейського походження, хорунжий (фенріх) Легіону Українських січових стрільців, сотник Корпусу Січових Стрільців Армії УНР та член Стрілецької ради.

Належав до найближчого кола соратників Євгена Коновальця і Романа Дашкевича, був одним із перших членів Української військової організації, а згодом — діячем українського крила Комуністичної партії Західної України та публіцистом. В'язень польського концентраційного табору в Березі Картузькій, жертва радянських політичних репресій. Життєпис

Походження Людвік Розенберг народився у Львові в єврейській родині торговця на прізвище Цукер, тоді як мати мала прізвище Розенберг (через особливості державної політики асиміляції та германізації євреїв у Австро-Угорській імперії). Сім'я мешкала в центрі міста на Стрілецькій площі, 2 (на першому поверсі діяла батьківська крамниця, а на другому знаходилося житло), поруч із синагогою «Шмірат Га-Тфіла».

Попри домінування польської культури та мови серед тогочасного єврейського населення Східної Галичини, Розенберг після здобуття початкової освіти навчався у приватній українській гімназії у Львові. У гімназійні роки долучився до молодіжного українського соціалістичного руху. Розенберг став членом нелегального учнівського гуртка, відомого як «Драгоманівка» (названого на честь Михайла Драгоманова), де разом із майбутнім істориком-марксистом Романом Роздольським та іншими гімназистами вивчав праці Карла Маркса, Фрідріха Енгельса й Карла Каутського. Ідейним наставником цього осередку (який налічував близько 20 гімназистів) виступав студент Василь Данилович.

У 1911 році Розенберґ належав до Поалей-Ціон та Інтернаціональної революційної соціал-демократії.

В українських збройних формаціях Із початком Першої світової війни в середовищі галицької молоді та членів «Драгоманівки» поширилися настрої боротьби проти Російської імперії заради здобуття української автономії. Під впливом загального піднесення та закликів Головної української ради й Союзу визволення України Людвік Розенберг разом із товаришами вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців. Особовий склад Легіону УСС був майже цілковито однорідним за національною ознакою, тому серед приблизно 2500 легіонерів євреї становили виняток — поряд із Розенбергом у формуванні служив також Яків Насс. Служив у сотні Василя Дідушка, воював на Російському фронті .

У складі Легіону УСС брав участь у бойових діях у складі з'єднання австро-угорського генерала Петера Гофмана. Улітку 1915 року, під час створення при Легіоні Пресової кватири під проводом доктора Осипа Назарука для документування історії формування, познайомився з Назаруком, що започаткувало їхню тривалу дружбу.

На початку вересня 1916 року в ході Брусиловського прориву командир взводу Розенберг відзначився особистою хоробрістю та штурмом кількох ворожих позицій. У цих боях зазнав легкого поранення й потрапив у російський полон, проте вже за кілька годин зумів успішно втекти. За виявлену відвагу наказом фельдмаршал-лейтенанта Петера Гофмана № 255 від 25 вересня 1916 року був нагороджений Бронзовою медаллю «За хоробрість». Згодом разом із групою з 600 стрільців перебував у селі Розвадів (поблизу Миколаєва-Дністровського) на військовому вишколі у складі Імперської німецької Південної армії, де виконував обов'язки інструктора у Вишколі УСС. Після переходу на посаду у Вишколі, надалі до безпосередніх фронтових боїв Легіону більше не залучався.

У першій половині липня 1918 року вишкільний підрозділ, у якому перебував Людвік Розенберг, прибув до Наддніпрянщини та розмістився в селі Грузьке поблизу Єлисаветграда (нині Кропивницький). Звідти Розенберга разом із групою побратимів терміново відрядили до Білої Церкви в розпорядження Євгена Коновальця як інструкторів військової підготовки для розбудови стрілецьких формацій. У період підготовки антигетьманського повстання Директорії проти влади Гетьмана України Павла Скоропадського Розенберг разом із четарем Богданом Гнатевичем та ще двома інструкторами проводив щоденні військові вишколи для рядових бійців і унтерофіцерів за навчальною програмою, затвердженою командуванням — Євгеном Коновальцем та Андрієм Мельником. Саме в цей період за Людвіком Розенбергом закріпився український конспіративний псевдонім «Володимир Чорний».

Політична діяльність Після завершення національно-визвольних змагань емігрував до Чехо-Словаччини. 1921 року брав участь у з'їзді колишніх УСС у Празі. Після повернення до Галичини належав до Української військової організації. На початку 1920-х років зблизився з комуністичним рухом та став членом Комуністичної партії Західної України. У партії представляв напрям, що відстоював українські національні інтереси. Через так звані «націоналістичні ухили» був виключений із КПЗУ. За активну політичну діяльність Розенберг зазнав репресій із боку польської влади та був ув'язнений у концентраційному таборі в Березі Картузькій. Там він пройшов крізь жорстокі знущання та виснажливу примусову працю тюремного режиму, що серйозно підірвало його фізичний стан і здоров'я. У 1937—1938 роках разом із Романом Роздольським та Степаном Рудиком видавав часопис «Життя і слово».

Після звільнення з ув'язнення у вересні 1939 року Розенберг прибув до Львова та завітав до помешкання Олени Степанів і Романа Дашкевича. Остерігаючись наближення гітлерівських військ, для яких він становив смертельну небезпеку як етнічний єврей, він тимчасово виїхав зі Львова до містечка Білий Камінь, де оселився у свого бойового побратима по УСС — лікаря Свідерського.

На початку жовтня 1939 року він знову повернувся до Львова. Розенберг тверезо усвідомлював загрозу фізичної ліквідації з боку радянських органів безпеки, проте все ж плекав надію на можливість легального існування. Незабаром після приходу радянської влади прибулі співробітники радянських спецслужб під час зустрічі у Львівському оперному театрі звернулися до присутніх із проханням назвати місцевих діячів лівого руху. Серед озвучених прізвищ (разом зі Степаном Рудиком) пролунало й ім'я Розенберга («Чорнія»), після чого на початку жовтня 1939 року його заарештували органи НКВС. Йому інкримінували службу в Легіоні УСС, зв'язки з Євгеном Коновальцем, а також діяльність в УВО та ОУН. Через кілька місяців після арешту його етапували до тюрми в Києві. Улітку 1941 року, невдовзі після початку німецько-радянської війни, був розстріляний радянськими каральними органами в київській в'язниці.

Особисте життя

За усними переказами, Розенберг був одружений із заможною єврейкою з Варшави, і за часів «відлиги» його син безуспішно намагався віднайти у Львові відомості про долю батька.

Оцінки діяльності За свідченнями історика Ярослава Дашкевича, Розенберг, якого в стрілецьких колах знали як «Володимира Чорнія», беззастережно сприймався українськими комбатантами як свій побратим, а сам він вирізнявся повною національною самоідентифікацією та бездоганною українською мовою. Він був високого зросту, мав темне волосся з ранньою сивиною, гарні й правильні риси обличчя та стриману манеру поведінки. Попри перенесені важкі табірні випробування, він не виявляв озлобленості, розглядаючи переслідування як закономірний наслідок обраного ним шляху служіння українській справі. У міжвоєнний період був постійним відвідувачем львівських стрілецьких кав'ярень, де підтримував зв'язки з ветеранами визвольних змагань та другом юності Романом Роздольським.

Нагороди Австро-Угорщина: Бронзова медаль «За хоробрість» (1916).

Примітки

Література

Посилання Самбірський Б. До характеристики КПЗУ // Сучасність. Інтерв'ю із професором Ярославом Дашкевичем. УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ ЛЮДВІК РОЗЕНБЕРГ І ЯКІВ НАСС Жидівський курінь та його шлях