Рудно (до 2025 року — Рудне) — селище в Україні, у складі Львівської міської територіальної громади Львівського району Львівської області.

Назва Назва Рудне вживалася з 1940-х років. Про те, що селище називали саме Рудно, свідчать матеріали Державного архіву Львівської області та багато інших історичних чинників.

Парламент України на пленарному засіданні 5 червня 2025 року прийняв в цілому проєкт постанови Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів», згідно з яким Рудно повернуло собі історичну назву. Постанова набула чинності 15 червня 2025 року.

Географія Селище розташоване у центральній частині Львівської області та межує на півдні з селом Зимна Вода, на півночі з с. Паланки, на заході з с. Суховоля та на сході з Білогорщею та Львовом. До Рудна з півночі та заходу прилягають Руднівський та Вороцівський ліси.

Водойми Селище розташоване в річковому басейні Дністра. Через західну частину Рудна тече потік Зимна Вода, який у південній частині села утворює став, до якого зі сходу впадає Білогорський потік, котрий, у свою чергу, тече з Білогорщі. Води, які випливають із цього ставка на південному сході впадають до Старої ріки, яка є лівою притокою Верещиці.

Клімат

Топоніми Урбаноніми За кількістю елементів інфраструктури — 90 вулиць з близько 3000 будинків.

Вулиці:

22 січня Августина Волошина Адама Міцкевича Андрея Шептицького Бічна Лісна Бічна Піскова Блаженного Миколая Чарнецького Блаженного Олексія Зарицького Богдана Лепкого Богдана Хмельницького Браницького Василя Стуса Весняна Виїзна Вишнева Вокзальна Володимира Великого Володимира Івасюка Вячеслава Чорновола Вузька Галицька Героїв Крут Героїв Небесної Сотні Героїв УПА Джерельна Дитяча Дмитра Яворницького Євгена Коновальця Євгена Петрушевича Залізнична Зелена Ігоря Білозіра Івана Богуна Івана Виговського Івана Вишенського Івана Мазепи Івана Огієнка Івана Підкови Івана Пулюя Івана Сірка Івана Франка Йосифа Сліпого Кам'яна Квітки Цісик Квіткова Княжа Коротка Космонавтів Купера Фенімора Леоніда Каденюка Лесі Українки Лісна Лугова Марійки Підгірянки Маркіяна Шашкевича Миколая Коперника Миколи Лисенка Миру Михайла Вербицького Михайла Драгоманова Михайла Грушевського Нагірних Новоселів Озерна Олекси Довбуша Остапа Вишні Павла Полуботка Папи Римського Івана Павла II Пилипа Орлика Пилявського Піскова Петра Сагайдачного Польова Романа Шухевича Садова Северина Наливайки Симона Петлюри Січева Соснівська Сполучна Степана Бандери Тараса Шевченка Трояндова Юнацька Юрія Липи Ягідна Ярослава Дашкевича Ярослава Мудрого Ярослава Осмомисла Ярослава Стецька

Місцевості: Осичина (нині — ділянка від середини до низу вул. Тараса Шевченка) свою назву отримала завдяки тому, що навколо хат росла осика. Парна (на межі Рудна та Білогорщі), бо там було побудовано невеличку кількість хат або як казали місцеві «пару хат». Під станцією (нині — нижня частина вул. Шептицького), тобто невеличка кількість хат, яка розташовувалася вздовж дороги, що вела до залізничної станції, попри залізничний насип. Стависько отримала свою назву через непрохідні болота в долині потоку Зимна Вода.

Історія Села Рудно та Зимна Вода у XIV столітті творили одну маєткову цілісність під назвою «Зимна Вода».

За деякими даними ця назва походить від довколишніх мокляків (боліт), які в деяких місцях були покриті рудавиною. У той час, коли назва вже закріпилася, навколо нашої оселі були ще великі стави в яких постійно вода була холодна, від чого місцевість отримала назву Зимна Вода. Ця назва існувала вже за княжих часів. Назва «Рудно» постала після 1461 року.

У 1461 році вперше згадано назву «Рудний став», якою йменувалась та частина Зимної Води, яка у 1591 році від'єдналася і стала відомою як Рудно. На мапі 1-го австрійського знімання 1779—1783 років значиться назва «Ruda», а на мапі Й. Лізґаніґа та сама назва, але з помітною корекцією її із «Rudno». Північніше Зимної Води була місцевість, багата на болотну залізну руду, тому цю територію називали Руда (згодом — Рудно).

Інша згадка про Зимну Воду, що датується 16 листопада 1461 року: її власник Ян Голомбек свідчить, що продав Станіславові з Красніка солтиство в своєму селі Зимна Вода за 30 гривен польських, додавши до нього 3 лани поля, рибний став і луг.

Взагалі Рудно було немов присілком Зимної Води, хоча було окремою громадою. Щойно після викупу і регуляції ґрунтових тягарів у 1866 році Рудно різко відділилося від Зимної Води. Отже, після 1866 року Рудно — самостійна адміністративна одиниця. Має виборного війта та Громадську Раду, що не була залежна від поміщика. Громадська Рада складалася з війта і п'ятьох радних.

Відомо, що в середині XIX століття в Рудно відкрито церковно-парафіяльну школу (до того була лише так звана «дяківська»). Також існувала однокласова школа, в якій могли навчити дітей читати і писати. У 1848 році у східній частині села встановили пам'ятний хрест з нагоди скасування панщини, на якому напис — «3 Май 1848».

Першим вибраним війтом в Рудно був Дмитро Зелінський. Після нього селом керували: у 1905—1906 роках Юстин Панкевич, у 1913—1914 роках Степан Панкевич, після 1914 року — Панько Байцар. Найстаршою культурно-освітньою установою Рудно була читальня товариства «Просвіта», організована парохом о. Левом Трещаківським близько 1860 року. На початку XX століття в центрі села розпочали будівництво в'язниці, але війт виніс пропозицію віддати приміщення під новозасновану читальню товариства «Просвіта». В будинку товариства «Просвіта» діяли: театральний гурток, селянська спілка, товариство «Сокіл», кооператива «Будучність», товариства «Рідна Школа», «Сільський Господар», осередки організацій «Пласт», «Луг», «Відродження».

Селяни Рудна вирощували всі роди збіжжя. До першої світової війни також сіяли льон, коноплі, садили трохи кукурудзи. Тягловою силою в господарствах були коні. Худоби багато не було через брак пасовиськ. Раніше займалися мисливством. Сіножаті (або т.зв. «Болота») були, переважно, невеликі торфовиська. Господарства в Рудно були малоземельні, переважно мали від 1 до 12 моргів. Найбільше землі було у парафії — до 20 моргів. Також в Рудно жили т.зв. «халупники» — люди, які мали тільки маленьку хатину (халупу) і маленький клаптик землі біля неї. До кінця XIX століття вони працювали у заможних селян, звичайно, за умовлений сніп. Територія Рудно була досить заліснена, в більшості сосниною і ялицею, а також вільхами, тополями, ясенами, липами, каштанами. Були і дуби, які позрізували під час будівництва залізниці. Був також великий, осиковий ліс, який вирубали з дозволу Громадського уряду села, а звільнену територію розподілили під будівництво житла. Нову забудовану місцевість назвали «Осичина».

На початку XX століття Рудно розширювалося, але щільність заселення була малою, причина — мокляки (болота). В присілку «Осичина» було декілька новозбудованих хат, довкола яких ще росла осика. В цьому присілку виділялася гарна вілла, в якій мешкав Бурггарт. Другий присілок мав назву «Парна», бо там було пару хат. Парна була побудована на межі Рудно і Білогорщі. Біля залізничної станції не було багато домів, вони стояли при дорозі , що йшла біля залізничного насипу. Цей район називали "Під станцією". Від залізничного насипу на північ в долині потоку Зимна Вода, були непрохідні болота на т.зв. «Ставиську». Дорогою від села на північ, в напрямі фільварку Стриховалець, простяглися розлогі сіножаті, через які пропливала річка, що в минулому сполучувала ще один став в центрі села. Хати в Рудно відділені від цього ставу греблею, яка заодно служила дорогою. В кінці XIX століття велика повінь зірвала греблю, що проходила від пам'ятника св. Івану з Дуклі попри млин аж до присілка Осичина. Потім замість зруйнованої греблі збудували над потоком Зимна Вода лише місток, який назвали «Опуст». Біля західної частини Рудна був сосновий ліс, власність громади. Після 1914 року у цій частині Рудна, на парцеляції (т.зв. «Міллерівці») почали оселятися чимало лікарів і відкривати свої канцелярії. З півдня Рудно межувало зі Зимною Водою.Побудована залізниця чітко відділила Рудно від Зимної Води високим насипом та залізничним мостом над потоком. На терені Рудна були сильні джерела зимної води, яка постійно мала однакову температуру і була прозора, як сльоза, тому в народі жило повір'я, що там комусь в давнину з'явилася Матір Божа. Місцеві люди ходили до цієї води вмиватися. З того часу, коли частину Зимної Води продали Станіславу з Красніка і ця частина отримала назву «Рудно», а Зимна Вода опинилася без джерел води. Залізничним насипом від Рудна відділили церкву, парафіяльні будинки та школу. Для будівництва насипу возили каміння з близького шутровиська, на місці якого потім залишилися дві великі ями та насип, який назвали «Голда». Після втечі більшовиків у 1941 році рудняни на цьому насипу збудували гарний пам'ятник в пам'ять про тих, хто загинув за батьківщину від рук більшовиків. На жаль, у 1944 році російське військо знищило цей пам'ятник. Поблизу «Голди» був окремий, т.зв. «холерний цвинтар». Ця епідемія прийшла в Рудно у 1870 році та з перервами тривала до 1873 року. На місці цього цвинтаря під час першої світової війни стояв високий дерев'яний хрест. В Рудно були три великі криниці з кришталевою водою. Першу називали «Вурдяки», другу «Колодієва», третю — «Гевакова». До першої світової з'явилося багато нових криниць, а в міжвоєнний час майже на кожному подвір'ї була власна. Найбільше джерело називали «Лепесина».

Відомо, що з Рудного пішли до лав Січових стрільців захищати Україну такі чоловіки: Банах Євген, Сидорик Євген, Коваль Юстин, Ярош Іван, Ярош Сильвестр, Ковалишин Антін, Зелінський Максим, Петрушко Михайло, Байцар Степан, Козак Дмитро. В їхню пам'ять у південній частині Старого Рудна, біля вулиці, встановили великий камінь з переліком цих героїв. В Руднівському лісі можна побачити маленьку, символічну стелу з написом на українській мові та івриті: «На цьому місці були вбиті німецькими нацистами 53 євреї, які були привезені з робочого табору в Зимну Воду 16.6.1943 року. Цей пам'ятник у 1998 році встановили Олександр та Ірена Чобан (Сарель-Фогельман) в пам'ять про маму Генрику, бабцю Берту Гамер та батька Альфреда, знищеного у 1942 р. в Белзі».

У 1940 році радянська влада надала Рудно статус селища міського типу, а після війни Рудно швидко забудовували. Якщо в селі у 1935 році мешкало 616 осіб, то на початку 1950-х років — більше тисячі. У зв'язку зі збільшенням чисельності населення, почала з'являтися інфраструктура обслуговування — школа, амбулаторія, побуткомбінат і т.д..

У 1967—1971 роках села Дубкевичівка та Надільне увійшли до складу селища з історичною назвою Рудно.

Населення У «географічному словнику Королівства Польського», виданому у 1881 році у Варшаві, подається наступна інформація стосовно населення Рудна, а саме, що «у 1880 році було 70 будинків із 480 мешканцями у ґміні та 5 будинків із 37 мешканцями на околицях села. За віросповіданням було 71 римо-католик, 418 греко-католиків, 11 юдеїв та 17 інших віросповідань. За національною ознакою було 48 поляків, 463 русини, 6 німців».

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селищі мешкало 6264 особи.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: + Мовний склад населення в селищі РудноМоваЧисло ос.Відсоток українська 6174 98,56 російська 74 1,16 польська 11 0,18 німецька 1 0,02 болгарська 1 0,02 вірменська 1 0,02 румунська 1 0,02 інші/не вказали 1 0,02+

Інфраструктура Починаючи з 1990-х років на території селища швидкими темпами почав розвиватися бізнес. Сьогодні понад 120 мешканців Рудна займаються підприємницькою діяльністю в межах селища та поза його межами.