Синтетичне волокно — хімічне волокно, яке формують із синтетичних, або рукотворних, полімерів. У промисловості для одержання синтетичних волокон застосовують: поліаміди, поліефіри, поліакрилонітрил, поліолефіни, полівінілхлорид, полівініловий спирт.
Види волокон
Поліакрилонітрильне волокно Поліамідне волокно Полівінілспиртове волокно Полівінілхлоридне волокно Поліолефінове волокно Поліуретанове волокно Поліформальдегідне волокно Поліефірне волокно Вуглецеве волокно Фторволокно
Стадії виробництва синтетичних волокон
Приготування прядильного розплаву (поліаміди, поліефіри, поліолефіни) або розчину (поліакриламід, полівінілхлорид, полівініловий спирт) з наступним видаленням з них домішок і бульбашок повітря; Формування волокна з розчину (розплаву) з подальшим витягуванням в пластичному стані і термофіксацією; Обробка сформованих волокон (обробка різними реагентами, замаслення, сушка, крутіння, упаковка).
Синтетичні волокна випускають у вигляді моноволокна, текстильного або технічних ниток і штапельного волокна. Міцність синтетичного волокна може досягати 1,2 Гн/м², високоеластична деформація становить від 2 до 1000 %. Текстильні та фізико-хімічні показники набагато різноманітніші, ніж у штучних волокон. Виробництво синтетичних волокон розвивається швидше виробництва штучних волокон, що пояснюється доступністю вихідної сировини, швидким розвитком виробництва різноманітних полімерів і, особливо, різноманітністю властивостей і високою якістю.
Швидкість формування хімічного волокна дуже велика — 3000 м/хв.Детская энциклопедия (для среднего и старшего возраста): Техника и производство. Том 5. Издание второе. Академия педагогических наук СССР. М.: «Просвещение», 1965 (с.:337)
Залежно від виду вихідної сировини та умов його формування можна отримувати волокна з самими різними, заздалегідь наміченими властивостями. Чим сильніше тягнути цівку в момент виходу її з фільєри, тим міцніше виходить волокно. Іноді хімічні волокна навіть перевершують по міцності сталевий дріт такої ж товщини.
Примітки
Джерела
Каргин В. А. «Энциклопедия полимеров», Советская энциклопедия, 1972 г. , 1 т., 1224 с.