Еміліо Джузеппе «Ніно» Фаріна (), 30 жовтня 1906, Турин, Італія — 30 червня 1966, Огебель, Шамбері, Франція) — італійський автогонщик. Перший чемпіон світу з автогонок у класі Формула-1 (1950). Мав прізвисько «Туринський джентльмен».
Молоді роки Еміліо Джузеппе Фаріна народився 30 жовтня 1906 року в Турині в заможній італійській родині. Наступного дня його батько Джованні відкрив автомайстерню з виробництва та продажу деталей для кузовних автомобілів, яку назвав «Stabilimenti Farina». Турин вже тоді був великим промисловим містом, в якому була зосереджена значна частина заводів автобудівної промисловості, тож нестачі в клієнтах не було. Молодший брат Джованні Фаріни, Баттіста, на прізвисько Пінін,Буквальний переклад з італійської — «молодший брат». влаштувався до нього на роботу у 1911 році. До середини 20-х років майстерня родини Фаріна набула досить широкої відомості серед автомобільних carrozzeria Італії. Але якщо Джованні намагався зберегти в «Stabilimenti Farina» традиційний італійський ремісничий дух, то Баттіста прагнув перетворити справу на інноваційне промислове виробництво.Журнал «Автомобили» № 8-1999. Розанов Н. «Линия Пининфарина»
Передбачалося, що маленький Ніно, як називали маленького Фаріну зменшено від Джузеппіно, подорослішавши, приєднається до сімейного бізнесу. Та у самого Ніно, що у 9 років проїхався на двоциліндровому «Темперіно»Нино Фарина. Предыстория територією батькової майстерні, на це з'явився трохи інший погляд.Біографія Джузеппе Фаріни Його найбільше приваблювала спортивна сторона світу автомобілів. У 16 він вже взяв участь у першій своїй гонці, щоправда, як штурманThe Champions. Nino Farina свого дядька Баттісти. Того року Баттіста Пінінфаріна виграв гонку «Aosta-Gran San Bernardo», показавши на змаганні найкращий час для всіх категорій автомобілів. Цей рекорд тримався 11 років.
Перша самостійна гонка Еміліо Джузеппе Фаріни відбулася у 1925 році, коли йому було дев'ятнадцять. До фінішу він не доїхав, потрапивши в аварію. Та на любов Ніно до перегонів це ніяк не вплинуло.
На той час він вже був студентом Туринського університету. Навчання йому давалось легко. Джузеппе був як фізично, так і інтелектуально розвиненою молодою людиною. Він славився як добрий бігун, чудово грав у футбол, займався ходою на лижах. Університет він закінчив із ступенем доктора економіки і права і став називатися Дотторе Джузеппе Фаріна.
Службу в армії Фаріна почав офіцером кавалерійського полку. Робота з кіньми припала йому до душі, та закінчував службу він вже у танковому полку.
1930 року помер його батько. Йому наслідував дядько молодшого Фаріни, Баттіста Пінінфаріна. Він перетворив «Stabilimenti Farina» на «Carrozzeria Pinin Farina». Незабаром він почав поступово розширювати виробництво. В цьому йому допоміг Вінченцо Ланчія, позивши Пінінфаріні певну суму грошей і зберігаючи для нього свої найкращі замовлення. До початку 40-х років на підприємстві працювало вже 500 робітників, що будували близько 800 автівок на рік.
Довоєнна гоночна кар'єра Шлях Джузеппе Фаріни до великого автоспорту розпочався у 1932 в гірській гонці «Aosta-Gran San Bernardino» Міланського Автомобільного Клубу, що мала маршрут Аоста—Сен-Бернар. Подібні аматорські змагання користувалися надзвичайною популярністю і проводились на теренах Європи усюди. Для участі в них, як правило, вимагалася лише наявність транспортного засобу. Для Ніно таким засобом стала стара Alfa Romeo. Першого разу Ніно розбив машину на середині дистанції, зламав передпліччя та порізав обличчя. В результаті, він опинився у шпиталі. Це не злякало Фаріну, і наступні два роки він брав участь у багатьох подібних змаганнях, виступаючи на Alfa-Romeo та Maserati та роблячи певні успіхи. Після того, як 30 вересня 1934 року Фаріна виграв в молодшому класі «вуатюрет» кільцеву гонку в чехословацькому Брно на Maserati 4CM,Чемпіонат 1934 року його запросив до своєї Скудерії Енцо Феррарі. За Ferrari, яка належала тоді Alfa Romeo, Ніно почав виступати 1936 року. Там він став напарником Летючого Мантуанця Таціо Нуволарі. Для Фаріни він був одночасно другом, вчителем і покровителем.
Гонка на витривалість Міллє-Мілья, що проходила 5—6 квітня 1936, принесла Ніно Фаріні безсонну ніч і друге місце. Зі своїм штурманом Стефано Меаццо на Alfa Romeo 8C 2900A, вони фінішували відразу після екіпажа Антоніо Брівіо—Карло Онгаро. Їхнє відставання становило 32 секунди.
28 червня 1936 Фаріна на «Alfa Romeo 12C-36» показав третій результат на кільцевій трасі в Мілані, діставшись фінішу після Нуволарі та Варці.Circuito di Milano
19 липня відбулося сумнозвісне Гран-прі Довіля. На 58-му колі Alfa Romeo Фаріни зіштовхнулася з ERA Марселя Леу. Болід останнього перевернувся, а згодом запалав. Леу загинув на місці. Після цього випадку Гран-Прі Довіля більше ніколи не проводилося.Deauville Grand Prix 1936. Відео
1937 року на гонці в Триполі, що носила статус Гран-прі, Фаріна прийшов до фінішу дев'ятим, показавши найкращий результат для автомобілів Alfa Romeo. Із пілотів, що брали участь у цій гонці, у Формулі 1 відомими стали Луїджі Віллорезі та Луїджі Фаджіолі. Того ж року Ніно виграв Гран-прі Неаполя і став чемпіоном Італії з кільцевих гонок. Протягом наступних двох років Фаріна залишався власником цього титулу, підтвердивши чемпіонство у 1938, а потім і в 1939 році.
11 вересня 1938 року в Монці на Гран-прі Італії Фаріна на Alfa Romeo Tipo 316 був другим, поступившись Нуволарі на Auto Union D, але випередивши Рудольфо Караччіолу на Mercedes-Benz W154.Гран-прі Італії 1938 року Gran Premio di Monza 1938. Відео
1939 Фаріна виграв гонку Коппа Чіано в Ліворно, Гран-прі Швейцарії та Гран-прі Антверпену в кільцевих гонках. А також був третім в Коппа Ачербо, показавши найшвидше коло.Dr. Giuseppe «Nino» Farina
12 червня 1940 року Джузеппе, незважаючи на домінування Mersedes та Auto Union, виграв на Alfa-Romeo 158 останню передвоєнну гонку в Триполі.Гран-прі Триполі 1940 Gran Premio di Tripoli 1940. Відео
Війна та повоєнні роки 1939 року почалася Друга світова війна. 10 червня 1940 року Італія оголосила війну Великій Британії та Франції. Фаріна брав участь у військових діях, приєднавшися до полку, в якому проходив армійську службу.
Після закінчення війни, починаючи з 1946 року, італійський гонщик знову став брати участь в автоперегонах. Більшість автотрас були зруйновані під час бойових дій або були просто не в змозі приймати гонки. З цих причин перегони стали влаштовувати на тимчасових міських трасах. Перша повоєнна гонка відбулася в Буа-де Булоні у 1945 році. Швейцарія, яка під час війни залишалася нейтральною країною, мала більший ресурс для проведення подібних змагань. Тож у липні 1946 року в Женеві зібралися найвідоміші гонщики, щоб взяти участь в найпрестижнішій гонці сезону — Гран-прі Націй. Змагання проводилося для 1,5-літрових машин «вуатюрет». Команда Alfa Romeo представила на змагання свої розконсервовані після війни Альфетти 158. За їхнім кермом знаходилися Ніно Фаріна, Акілле Варці, Жан-П'єр Вімілль та граф Карло Феліче Троссі. Гонка складалася з двох 32-колових заїздів, за результатами яких 6 гонщиків з кожного потрапляли до фіналу, що складався з 44 кіл. Перший заїзд очолили Вімілль та Варці, другий — Фаріна та Троссі. Перевага Alfa Romeo виглядала безумовною. У фіналі, основна боротьба розгорнулася між Віміллем та Фаріною. Але все змінилося, коли вони опинилися позаду Нуволарі, що закінчував попереднє коло. Летючий Мантуанець, що виступав на Maserati і був третім у попередньому заїзді, не бажаючи пропускати Вімілля, виштовхнув його з траси. Це дало змогу Фаріні виграти гонку. Так він отримав свою першу повоєнну перемогу.Гран-прі Націй 1946 року
В кінці того року Alfa Romeo спланувала перемогу в останньому гран-прі для Троссі, який в Женеві фінішував другим. Фаріна після цього пішов з команди.
1947 року він одружився. А в 1948 повернувся в автоперегони власником приватної команди. Тоді ж на Maserati 4 CLT він виграв Гран-прі Монако, Женеви та Мар-дель-Плати в Аргентині. 1949-го Джузеппе тріумфував на Гран-прі Лозанни і Росаріо. Крім того, він став другим в International Trophy. Та, наприклад, у Монці він відмовився від переслідування суперників через те, що його Maserati не мала змоги за ними втриматися.
Формула 1
1950 Рішення про проведення чемпіонатів світу з автоперегонів в класі Формула 1 (раніше Формула А) було прийнято FIA в 1949 році з ініціативи делегата від Італії Антоніо Брівіо Сфорца. До заліку першого чемпіонату світу увійшли сім этапів — шість європейських Гран-прі та 500-мильні змагання в Індіанаполісі.Чемпионат мира 1950 года Фаріну для участі в цьому чемпіонаті запросили головою команди Alfa Romeo, яка виставила на змагання три автівки. На початку року команда складалася з трьох легендарних «Ф»: Фаріни, Фанхіо, Фаджіолі. Перший етап чемпіонату, Гран-прі Великої Британії, проводився на трасі Сільверстоун, прокладеній по злітним смугам колишнього військового аеродрому. Він відбувся 13 травня 1950 року за присутності короля Великої Британії Георга VI та королева Єлизавети. Ніно Фаріна стартовав з поулу, поруч з ним розташувалися Фанхіо, Фаджіолі та британець Редж Парнелл. Основна боротьба розгорнулася між Фаріною та Фанхіо. До 15 кола вони кілька разів мінялися місцями, очолюючи гонку, але потім Фанхіо зійшов через проблеми з двигуном. Фаріна показав найкраще коло і єдиний раз у кар'єрі виграв перегони хет-триком. Другим до фінішу в Сільверстоуні прийшов Фаджіолі, третім — Парнелл.
Наступним заліковим Гран-прі був Монако. Поул виграв Фанхіо, Фаріна на старті був другим. Але на першому ж колі трапився масовий завал, через який Фаріна змушений був зійти з дистанції. Фанхіо того дня здобув свою першу перемогу у Формулі 1.
З шести європейських гонок дві залишалися за Фаріною і три за Фанхіо. Після Великої Британії італієць прийшов першим у Швейцарії. Аргентинець, крім Монако, у Бельгії та Франції. Перед останнім етапом чемпіонату в Італії лідирував Фанхіо — він мав 26 залікових балів проти 24 у ФаджіоліУ чотирьх гран-прі він фінішував другим. та 22 у Фаріни. Кваліфікацію у Монці очолив Фанхіо, другим став італієць Альберто Аскарі на Ferrari, третім — Ніно Фаріна. Від початку першість захопив Фаріна, за яким наполегливо прямував Аскарі, на 14 колі він навіть випередив співвітчизника і певний час був лідером. Фанхіо, показавши найкращий час на колі, йшов третім. На 21 колі болід Аскарі зупинився, ще через три зламалася коробка передач у Фанхіо. Аскарі пересів на Ferrari свого товариша по команді Доріно Серафіні, Фанхіо — на Alfa Romeo П'єро Таруффі. Того разу Аскарі дістався фінішу другим, поділивши бали навпіл із Серафіні, Фанхіо, тиснучи на Фаріну, на 34-му колі спалив двигун і на другій Альфі. Тріумфатором Гран-прі Італії перед рідними трибунами став Ніно Фаріна, таким чином вигравши титул першого чемпіона Формули 1. Друге і третє місця в гонці також посіли італійці: Аскарі/Серафіні та Фаджіолі. Фанхіо став першим в історії Формули Один віце-чемпіоном.
1951 Наступного року Фаріні вдалося виграти Гран-прі Бельгії та фінішувати третім в Швейцарії, Італії та Іспанії. В Італії на п'ятому колі він пересів на болід Феличе Бонето, і отримав бронзу, програвши коло переможцю Альберто Аскарі на Ferrari. Очки між Фаріною та Бонето були поділені навпіл. Це була вже третя перемога Ferrari в сезоні. Першу здобув аргентинець Хосе-Фройлан Гонсалес на Гран-прі Великої Британії, другу — Аскарі на Гран-прі Німеччини. Світ побачив, що Скудерія може справити гідну конкуренцію беззаперечно пануючій до цього Alfa Romeo. Але титул все одно дістався Хуану-Мануелю Фанхіо. В Аргентині з цього приводу президент Перон навіть оголосив триденне свято. Фаріна став лише четвертим із 19-ма балами, пропустивши вперед ще одного аргентинця Хосе-Фройлана Гонсалеса та Альберто Аскарі.
1952