Анатолій Патрикійович Свидницький також Анатоль СвидицькийЗеров М. Анатоль Свидницький, його постать і твори, мав прізвисько "Наталка" (13 вересня 1834, с. Маньківці, Подільська губернія — 18 липня 1871, м. Київ, Київська губернія, Російська імперія) — український письменник, фольклорист, громадський діяч, етнограф, краєзнавець Поділля, один з перших передових педагогів-демократів. Відкривач демократичних шкіл в Києві. У педагогічній діяльності просував прогресивні методи вивчення грамоти. Був одним з перших популяризаторів творів Шевченка.
Життєпис Батько, Патрикій Якович (1800—1870), розпочавши службу дячком, у 1836 році одержав сан священика. Отець Патрикій любив читати книжки та зібрав чималу бібліотеку.
Мати письменника, Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, дочка колишнього греко-католицького пароха села Попова Гребля, походила з шляхти.
У подружжя Свидницьких було чотири сини та дві дочки.
Дитинство Дитинство письменника минуло серед простих людей, було осяяне красою народних звичаїв і обрядів. Будь-яка робота, чи то біля печі дерли пір'я, чи плели серед хати солом'янник, перемивали посуд на лаві біля порога, чи пряли - супроводжувалися співанням пісень, оповідями казок, фантастичних історій, і хлопчик, постійно перебував у полоні незвичайних образів народної поезії.
Пізніше письменник згадував дні свого дитинства як наймиліші в житті і щиро журився, що не можна повернутися у той чарівний світ легенд, переказів, повір'їв. «Кожне словечко того часу незабутого глибоко запало мені в душу, пройшло всю мою постать, то, мабуть, і до гробу серце моє не випахається... То для мене школа правди і любові..."
Крутянська духовна школа У 1843 році Анатолій Свидницький вступає до Крутянської духовної школи (бурси) у сусідньому Балтському повіті. Під час навчання йому довелося витерпіти фізичні і моральні знущання з боку «вчителів-мучителів», відчути на собі жорстокість і бездушність тодішньої шкільної системи, схоластичність і безплідність богословської освіти. Атмосфера байдужості і лицемірства, що панувала в бурсі і спотворювала здорові натури вихованців, передана письменником у романі «Люборацькі!
Семінарія З 1851 до 1856 року навчається у Подільської духовної семінарії у Кам'янці-Подільському. Там Анатолій перебував у таких самих умовах. «Перебираючи життя прошле, - згадував письменник,- не маю на стати і відпочити - чорно та й чорно; аж як поминеш школи - богдай би мене мати лучче була під серцем приспала, аніж мали ще маленького в монаські руки віддавати! Із'їли вони літа мої! І моє здоров'я!"
Жвавого, допитливого юнака не задовольняла семінарська освіта, в якій головна увага приділялася численним богословським предметам, а окремі природничі та гуманітарні дисципліни перебували на становищі другорядних, викладалися куцо та підпорядковувалися утилітарним церковним потребам. Формування світогляду Свидницького, який, за спогадами сучасників, відзначався життєрадістю, іронічним ставленням до життя, потягом до всього нового, незвіданого, значною мірою відбувалося всупереч теологічному спрямуванню семінарської освіти, її вузьким настановам,
Дитяча любов до пісні і музики, дозволила йому знаходити відраду в грі на скрипці, Він записує народні пісні, приказки, легенди, приглядається до селянських обрядів, цікавиться демонологією, проявляє інтерес до природничої літератури, Так у семінариста визріває намір остаточно порвати з церковною освітою.
Історія розвитку суспільної думки в Росії свідчить, що така світоглядна еволюція була характерною для багатьох вихованців духовних шкіл. Переоцінка цінностей зумовлювалася загостренням класової боротьби в країні, участю передової інтелігенції в пошуках нових шляхів визволення народу. В середині 50-х років ХІХ ст. феодально-кріпосницька система в Росії зайшла в смугу глибокої кризи. В країні склалася революційна ситуація, що характеризувалася, з одного боку, неможливістю для гнобительських класів зберегти у незмінному- вигляді своє панування, а з другого -- піднесенням «активності мас, які в «мирну» епоху дають себе грабувати спокійно, а в бурхливі часи приводяться, як усією обстановкою кризи, так і самими «верхами», до самостійного історичного виступу» !.
Антикріпосницькі виступи селянства, відстоювання М. Чернишевським і М. Добролюбовим програми революційно-демократичних перетворень у росії, нищівна гострота публіцистичних виступів О. Герцена на шпальтах «Колокола», полум'яний пафос поезії Т. Шевченка, розповсюджуваної в рукописах, визначали духовну атмосферу в країні. Все ще сприяло тому, що за рік до закінчення курсу навчання Свидницький, всупереч волі батька, залишає семінарію.
Київський університет У 1857 році вступає на медичний факультет Київського університету. Згодом перевівся на історико-філологічний факультет, котрий через матеріальну скруту не закінчив.
З перших днів перебування в Києві Свидницький зіткнувся з складними матеріально-побутовими труднощами. Батько позбавив його будь-якої підтримки, і студентові довелося бідувати, дуже часто перебиватися з хліба на воду. Репетиторство не завжди рятувало його від напівголодного існування, бо ці підробітки були, як правило, випадковими й короткочасними. З його листів (до піклувальника Київського навчального округу М. І. Пирогова, від 15 вересня 1860 року) Свидницький якийсь час мешкав на Подолі на вулиці Хорива, наймаючи малесеньку кімнатку, в якій стояли тапчан та столик, а на печі лежали два мішки з сухарями, що не раз виручали студента.
Свидницький не втрачав властивого йому оптимізму. В університеті він став душею невеликого, дружного товариського кола. Спочатку юнаків об'єднувала любов до народної пісні, і з цим «співочим товариством» Свидницький відвідував вечірки в духовній академії, на яких виконувалися пісні різних слов'янських народів. За любов до пісні і скрипки, за щиру душевність, доброзичливість, усміхненість і лагідність, які надавали обличчю юнака жіночності, приятелі прозвали його «Наталкою».
Починає писати, створювати низку високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. Одним із таких творів був вірш «В полі доля стояла», спрямований проти кріпосництва.
Громадська діяльність Серед інших інтересів у Свидницького є глибоке зацікавлення суспільною обстановкою, зокрема тією боротьбою, яка велася навколо селянського питання, Ще були часи небувалого пожвавлення студентського громадського життя, зокрема в 1856 - 1857 рр. розгортається діяльність таємного політичного товариства студентів спочатку у Харківському, а потім у Київському університетах. Під впливом класової боротьби селянства та агітаційної діяльності революційних демократів це товариство, організоване Я. Бекманом, М. Муравським, Пп. Завадським, ставило своїм завданням поширювати революційні ідеї та освіту в народі, піднімати маси на боротьбу проти кріпосницької неволі.
Анатолій Свидницький розпочав громадську працю як член таємного Харківсько-Київського студентського товариства, яке ставило своїм завданням боротьбу з царським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося заснування недільних шкіл тощо. Був знайомий з деякими членами товариства, з П. Єфименком, О. Тищинським, брав участь у громадських починаннях, які здійснювалися з їхньої ініціативи,
Восени 1859 р. він був серед студентів-ініціаторів, які організували в Києві дві недільні школи. Праця в цих школах мала цілеспрямований демократичний характер (цей момент відзначається у поліційних документах, пов'язаних з розгромом студентського товариства на початку 1860 р). Належність Свидницького до того кола студентської молоді, позначилася на його світоглядних позиціях, на ідейно-художньому спрямуванні написаних ним у цей час віршів.
Вчителювання у Миргороді (1860—1862) Восени 1860 р. Свидницький складає іспити на звання вчителя російської словесності. Так вирішив у зв'язку з масовими попередженнями про несплату грошей за навчання. Йому передувало неминуче виключення з університету.
З екзамену було видно, що він виявив відмінні знання з мови і методики, викладання, прочитав пробну лекцію з синтаксису, яка відзначалася ясністю викладу і точністю формулювань. Тоді Свидницький одержав призначення до Миргородського повітового училища.
Перше знайомство з Миргородом для Свидницького було не радісним: після Києва, де залишилося стільки друзів, тут відчув самотність. Залишалось одне: повністю віддатися педагогічній праці. Крім занять в училищі, Свидницький працює у відкритій з його ініціативи недільній школі, пропагуючи прогресивний звуковий метод навчання грамоти, використовуючи у викладанні українську мову, знайомлячи своїх слухачів з українською літературою, зокрема з поезією Т. Шевченка.
Свидницький був одним з перших дослідників діяльності поета-революціонера, популяризатором його творчості на літературних вечорах, спеціально організовуваних для широкої громадськості. Він зібрав матеріали про перебування Шевченка на Миргородщині. Винаймав квартиру саме в тому будиночку, де в 1845 тимчасово зупинявся Т. Шевченко, і страшенно тішився цим.
Працюючи у недільній школі, Свидницького дошкуляла відсутність спеціальних підручників і посібників, тому збирається за прикладом інших громадських діячів прикласти руки і до цієї справи. Однією з робіт є розвідка «Вимова наша українська і потреби нашого орфографовання», яка була надіслана до журналу «Основа», але з невідомих причин не надрукована і втрачена.
Відкрив у Миргороді громадську бібліотеку. Досліджує методичні питання, які добре відображені в соціальному романі «Люборацькі».
Етнографія На основі юнацьких спостережень пише фольк, етнографічні нариси «Злий дух», «Відьми, чарівниці й опирі, чи то примхи і примхливі оповідання люду українського», «Великдень подолян», створює три оповідання - «Проти сили не попреш; з чим родився, з тим і вмреш», «Недоколисана» та «Іван Доробало».
Чиновництво в Козельці (1862—1869) Спад селянського руху й органічно пов'язаний з цим процесом ступ урядової реакції, що особливо посилився влітку 1862 р., зокрема арешти М. Чернишевського і Д. Писарєва, заборона прогресивних періодичних видань («Современник», «Русское слово»), закриття недільних шкіл, посилення цензурних утисків, вносять розгубленість і деморалізацію в певні кола різночинної інтелігенції. Київські громадівці відверто відмежовуються від революційної діяльності, заявивши про свою мирну культурно-освітницьку працю.
У цих складних умовах, щоб не потрапити до списку «неблагонадійних осіб», Свидницький залишає Миргород (червень 1862 р.). У його світогляді стають помітними зміни: замість гострого осуду кріпосницького ладу, мрій про революційне оновлення дійсності, він тепер покладає надії на поліпшення соціальних умов життя через поширення освіти в народних масах. М. Є. Сиваченко зазначав, що в умовах репресій і переполоху в середовищі демократичної інтелігенції Свидницький хоч і не втратив віри в народ, проте теж потрапив у полон просвітительських ілюзій, «Така порівняно швидка зміна суспільно-політичних поглядів Свидницького лише говорить за те, що його колишня революційність великою мірою мала стихійний характер, не випливала з чітких світоглядних позицій, що йому не зовсім ясні були перспективи народної боротьби і демократичного руху взагалі».За допомогою знайомих Свидницькому вдалося влаштуватися акцизному відомстві у містечку Козельці на Чернігівщині. Працював у Козелецькому повітовому земстві, котре розміщувалося в Будинку полкової канцелярії. Матеріально він був забезпечений краще, ніж у Миргороді, проте
служба пригнічувала морально, «Акцизником не видержу: лають сіпакою, і таки погано в чужім дворі хазяйнувати", - писав він у серпні 1862 року у листі до П. Єфименка. відцуравшись всього, можна жити спокійно і затишно, а такому як я, що робив та читав би, це місце не годиться...».