Вели́кий юс (Ѫ ѫ) — давня кирилична літера, що нині вийшла з ужитку. Мала вигляд і займала 37-му позицію. Була присутня також у глаголичній абетці, де мала вигляд і займала 36-ту позицію.
Назва Назва «великий юс» умовна: з давніх пам'яток відоме тільки слово «юс», яке зараз вживається до позначення чотирьох літер-«юсів» — Ѧ («малий юс»), Ѩ («малий йотований юс»), Ѫ («великий юс»), Ѭ («великий йотований юс»). У хорватських джерелах великий юс відомий як «онсъ» ().
Вимова У староцерковнослов'янській мові позначав носовий звук [ɔ̃], що походив від праслов'янського «*ǫ*» (носовий [o]). З фонетичного погляду «великий юс» відповідає сучасній польській літері ą.
Історія Великий юс уперше з'являється у глаголиці, де він мав накреслення і був лігатурою («о») і («малий юс»). У найдавніших пам'ятках складові лігатури могли записуватися й окремо. Кириличну форму Ѫ пояснюють як повернуту на 90° за годинниковою стрілкою глаголичну літеру.
Ані в глаголиці ані в кирилиці числового значення не мала.
У X—XI ст. у східних слов'ян [ɔ̃] втратив це звучання, злившись з [u] (йотований — з [ju]), а згодом ця зміна відбулася і на письмі в руському ізводі старослов'янської, замість Ѫ стали вживати «ук» чи «у»: — рука, — буду (пор. , але — («дуб») — dąb).
У церковнослов'янській абетці Ѫ вийшов з ужитку в XVII столітті, у сучасній церковнослов'янській мові замість нього використовують літеру «ук», позначаючи нею і [u], що походить з носового [o] (). Зараз зрідка вживається для позначення так званого «ключа границь» (вруціліто) у православних Пасхаліях.
У болгарській мові великий юс () існував до реформи 1946 року, хоча голосний до того часу вже давно перестав бути носовим. До 1910-х років також використовувався його йотований різновид — Ѭ, причому, над його і-подібною лівою частиною часто ставили таку ж крапку, як над літерою і.
Літера Ѫ використовувалася також у румунській кирилиці — для позначення звука [ɨ]. Літера «ы», що передає цей звук в інших кириличних абетках, була присутня і в румунській, але практично не використовувалася.
У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѫ передавав носовий [o] і відповідав латинському ą («a з огонеком»).
Великий йотований юс Великий йотований юс мав накреслення Ѭ і був лігатурою літер І і Ѫ. Передавав «*jǫ*» — йотований звук «*ǫ*». У руському ізводі замінявся на («ю»). У староцерковнослов'янській мові існувало слово, що складалося тільки з одної цієї літери — форма знахідного відмінка займенника я («вона», «та», тобто «її»). У сучасній церковнослов'янській мові замість Ѭ вживається «ю».
У глаголиці великий йотований юс мав накреслення . У хорватських джерелах відомий як «йон» (). Припускають, що він являє собою лігатуру «малого юса» з — гіпотетична літера, що могла позначати звукосполучення [jɛ], [jo].
У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѭ передавав йотований носовий [jo] і відповідав латинським сполученням «ją», «ią».
Таблица кодів В Юнікоді:
Регістр Десятковийкод 16-ковийкод Вісімковийкод Двійковий код Велика 1130 046A 002152 00000100 01101010 Мала 1131 046B 002153 00000100 01101011
В HTML велику літеру Ѫ можна записати як Ѫ або Ѫ, а малу ѫ — як ѫ або ѫ.
Див. також Юси Малий юс Носові голосні в праслов'янській мові Йотирований великий юс Ꙙ
Джерела Л. В. Біленька-Свистович, Н. Р. Рибак. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником для духов. навч. закл. — К.: Криниця, 2000.