Юрій Васильович Сенько (, с. Бурімка, Чернігівська область — , Трентон, штат Нью-Джерсі, США) — український історик, етнограф, фольклорист, громадський діяч діаспори. Член-кореспондент Української Вільної Академії Наук.

Біографія Юрій Сенько народився 27 квітня 1913 року в селі Бурімка Борзнянського повіту Чернігівської губернії. Навчався у Лубенському учительському інституті (1934—1936), а у 1939 році закінчив Харківський педагогічний інститут. Після навчання працював учителем у Пирятині.

Ще під час студентських років захопився археологією, етнографією й фольклором. Досліджував історичні церковні пам'ятки Пирятинщини та Прилуччини, записував народні пісні, обрядові звичаї, побутові розповіді. Зібрані матеріали регулярно надсилав до Етнографічної комісії ВУАН.

У період Другої світової війни став одним з організаторів місцевої філії Українського Червоного Хреста, домігшись звільнення з полону значної кількості українців. Після ліквідації організації працював у товаристві «Просвіта».

У 1943 році емігрував на Захід. З 1945 року мешкав у таборі переміщених осіб в Аугсбурзі (Німеччина). Тут він долучився до організації Селянської спілки, працював у Музеї-архіві української еміграції та видавництві часопису «Наше життя», одночасно навчався в Українському вільному університеті (закінчив 8 семестрів).

У 1950 році емігрував до Сполучених Штатів Америки та оселився в місті Трентон (штат Нью-Джерсі). Тут очолив місцеву філію Фундації Української вільної академії наук, активно долучився до науково-освітньої роботи, публікував статті в Енциклопедії українознавства та еміграційній пресі, викладав українську мову в недільній школі.

Помер 20 листопада 1957 року в місті Трентон.

Науковий доробок

Юрій Сенько — автор численних праць з українського фольклору, етнографії та історії культури. Серед його найважливіших публікацій: «Правдивий український фольклор під совітами (українські приповідки-частівки)» (Вінніпег, 1947); «Народні звичаї на св. Андрія» // «Свобода», 13 грудня 1951 р.; «Штани латані у клітку — виконуєм п'ятилітку…», (Буенос-Айрес, 1953); «Народні приповідки про національно-визвольну боротьбу 1917—1921 рр.» (Буенос-Айрес, 1953); «Підсовєтські анекдоти» (Буенос-Айрес, 1956); «Пісні безпритульних» // Новий шлях, листопад 1957 р.; «Народні співомовки»; «Українські пісні під совєтами»; «Тернистий шлях Української Православної Церкви».

Література