Перга́ч (Eptesicus) — рід ссавців (Mammalia) з ряду рукокрилих (Chiroptera, seu Vespertilioniformes) родини лиликових (Vespertilionidae).
Етимологія Слово пергач походить від ранішої форми пиргач (перехід и > е пов'язаний зі збігом звуків [ɛ] й [ɪ] у ненаголошеному положенні). У слові пиргач виділяють компоненти пир- (входить також до складу назви нетопир) і -гач (від гачі — «штани»). Аналогічним чином утворені (останнє буквально значить «летючий у штанях»). Малопереконлива версія запозичення українських назв з польської мови.
Латинська назва Eptesicus утворена від («літати»; форма аориста від ) і («дім»), що пов'язане із спостереженою звичкою літати біля будинку .
Таксономія У довідковій літературі цей рід нерідко позначають як «лилик» (спільна назва з Vespertilio, а інколи й з іншими Vespertilionidae), «кажан» (це загальна назва для підряду Microchiroptera), або «кожан» (запозичення з російської).
У світовій фауні відомо 26 видів цього роду, у фауні України рід представлений трьома видами: Пергач північний (Eptesicus nilssonii), Пергач пізній (Eptesicus serotinus), Пергач донецький (Eptesicus lobatus).
Біологія Ці кажани є одними з найзвичайніших в урболандшафті й часто оселяються в будівлях людей. Більшість випадків виявлення кажанів в оселях людей також пов'язані саме з цією групою кажанів. Їх нерідко виявляють в відлиги на вулицях міст, часто безсилими. В Україні накопичено великий досвід утримання і реабілітації цих кажанів, зокрема, завдяки діяльності Центру реабілітації кажанів при Київському зоопарку (на жаль, 2009 року центр фактично припинив своє існування у зв'язку зі скороченням наукового підрозділу за наказом директора зоопарку).
Живляться пергачі різноманітними летючими комахами з сутінковою і нічною активністю. Оселяються звичайно поодиноко (насамперед самці) або невеликими групами (взимку або в материнських колоніях).
З пергачами асоціюють більшість випадків виявлення вірусу сказу європейських кажанів генотипу «EBLV-1» (European Bat Lissavirus 1), вірулентність якого значно нижча у порівнянні з класичним «лисячим» генотипом RABV.
Види й ареали
Eptesicus anatolicus — Грецькі острови, Туреччина, Сирія, Ліван, Ірак, Іран Eptesicus andinus — Колумбія, Еквадор, Перу та Венесуела Eptesicus bottae — Близький Схід Eptesicus brasiliensis — від Мексики до Парагваю Eptesicus chiriquinus — розсіяно від пд. Коста-Рики до пн. Аргентини Eptesicus diminutus — відкриті площі Аргентини, Бразилії, Парагваю, Уругваю, Венесуели Eptesicus floweri — Судан, Малі Eptesicus furinalis — від Мексики до Аргентини Eptesicus fuscus — від пд. Канади до Колумбії та Венесуели Eptesicus gobiensis — центральна Азія Eptesicus hottentotus — південна частина Африки Eptesicus innoxius — Еквадор, Перу Eptesicus isabellinus — Алжир, Гібралтар, Лівія, Марокко, Португалія, Іспанія, Туніс Eptesicus japonensis — ендемік Японії Eptesicus langeri — Болівія Eptesicus nilssonii — від Франції й Норвегії до Японії Eptesicus ognevi — зх. й цн. Азія Eptesicus orinocensis — Колумбія, Венесуела, Гаяна? Eptesicus pachyomus — пд.-зх., цн.-сх. і сх. Азія Eptesicus pachyotis — Бангладеш, Китай, Індія, М'янма, Таїланд Eptesicus platyops — Нігерія Eptesicus serotinus — Від Португалії до Монголії й Гімалаїв Eptesicus taddeii — Бразилія Eptesicus tatei — Індія (Дарджилінг) Eptesicus ulapesensis — Аргентина
Примітки
Джерела Годлевська Л. Лилики та пергачі: Vespertilio et Eptesicus // Міграційний статус кажанів в Україні. — Київ: Українське теріологічне товариство, 2001. — С. 73-80. Загороднюк І. В., Коробченко М. А. Кажани та ліссавіруси: аналіз даних з України та гіпотези міграції сказу в антропоценози // Вісник Луганського педагогічного університету. Біологічні науки. — 2007. — № 16 (132). — С. 104—116. Загороднюк І. Морфологія епіблеми у кажанів та її мінливість у Eptesicus «serotinus» (Mammalia) // Вісник Львівського національного університету. Серія Біологічна. — 2009. — Вип. 51. — С. 157—175.