Жак Картьє́ (; 31 грудня 1491 — 1 вересня 1557) — французький мореплавець (за походженням бретонець), перший європеєць, що піднявся річкою Св. Лаврентія в 1534 році. Картьє відкрив острови Мадлен і Сен-Жан (нині — острів Принца Едварда) і проплив річкою Св. Лаврентія до майбутніх Квебеку і Монреаля, проте не зумів знайти Північно-Західний прохід (у Тихий океан), котрого шукав, як і багато інших мореплавців.
Саме Жаку Картьє світ зобов'язаний появою назви Канада. Під час висадки на острів Монреаль, Картьє відвідав ірокезьке село Ошлага (). Ірокезькою мовою слово «каната» означає «село». Картьє помилково вирішив, що так індіанці називають свою країну.
Дитинство й становлення мореплавця Бретонець Жак Картьє народився в 1491 року у Франції в приморському містечку Сен-Мало герцогства Бретань, знаному тоді своїм великим портомголовною морською базою французьких королів у ті часи. За подальшими скупими даними вважається, що він був сином Жаме Картьє і мав 3 брата та 2 сестри, а народився в період з 7 червня по 23 грудняпро його походження судити складно, так як регістри цивільного стану за 1472—1494 роки частково втрачені.
Відомо, що він проходив навчання в школі навігаторів у Дьєпі. Закінчивши з відзнакою школу, Жак подався на державну службу. Знаючи португальську мову і працюючи перекладачем він працював як на суші, так і брав участь у морських експедиціяхhttp://www.biographi.ca/en/bio.php?id_nbr=107 «Dictionary of Canadian Biography: CARTIER, JACQUES». Ймовірно, що в ті ж роки він почав займатися каперством, звичний у ті часи засіб заробляння і становлення молодиків-дворян та моряків, яких підтримували вельможі Франції та Англії, в своїй боротьбі із гегемонією католицьких Іспанії та Португалії на просторах світового океану, й Атлантики зокремаBiggar «Early trading companies»;A.-J.-M. Lefranc «Les navigations de Pantagruel» (Paris, 1905).
Добившись певного впливу серед бретонців та наживши статківздебільшого, будучи піратом Жак Картьє ще більше укріпив своє становище в суспільстві, коли в 29 років уклав шлюб з Катериною де Гранше, дочкою конетабля Сен-Мало. Катріна стала його супутником на все життя, навіть подорожувала з ним і померла в 1577 році. Дітей подружжя не мало, але виховувало його племінника Жака Ноеля як сина, і він супроводжував Картьє в його експедиціях
Архіви містечка Сент-Мало зберегли дані про те, що його досить часто запрошували на хрещення як хрещеного батька і в суд як свідка або суддю. Це пояснюється ще й тим, що він мав досить серйозні знання в юриспруденції. У його бібліотеці були книги про закони Бретані й не тільки: дослідники віднайшли видану ним у 1518 році книгу «Les loables Coustumes du pays & Duche de Bretaigne» (Країна і князівство Бретань, в якому були правові норми бретонців і звичаї моря)Frédéric Joüon des Longrais, «Jacques Cartier juriste: La Très ancienne coutume de Bretagne de Jacques Cartier», dans Le droit civil français.. Про подальшу кар'єру Жака до 1530 років збереглося мало даних, але, очевидно, якщо він дослужився до звання капітана, то повинен був мати чимало заслуг і успіхів у мореплавстві, навігації та управлінні«The voyages of Jacques Cartier» Ramsay Cook; Univ. of Toronto Press, 1993. In addition to Cartier's Voyages, a slightly amended version of H.P. Biggar's 1924 text, the volume includes a series of letters relating to Cartier and the Sieur de Roberval, who was in command of cartier on the last voyage. Many of these letters appear for the first time in English ..
Подорожі Історія першовідкриттів та Нового Світу пов'язана із численними морськими мандрівками і, як наслідок, відкриття нових територій та їх приналежностей. Усе XV століття гегемоном на просторі Атлантики вважалася Португальська корона, лише з розголосом Колумбових мандрів їй рівня стали вже й Іспанські королі. У цих експедиціях, доволі часто, мореплавці до своїх лав наймали різномастих моряків, авантюристів, які наважувалися плисти з ними в невідоме — сподіваючись на славу та майбутні багатства (шляхом грабунку аборигенів). Відтак чимало морського люду (і з інших частин Європи) із прибережних портів спробували себе першовідкривачами, а поготів намагалися уже самотужки організовувати свої мандрівки, заручившись підтримкою місцевих вельмож.
Невдоволені іспано-португальською гегемонією на морях (за підтримки папських указів — які таким чином санкціювали «навернення іновірців до божого слова»), французькі, англійські королі та вельможі намагалися й собі урвати кусок пирога, тобто нових територій. Уже з перших десятиліть XVI століття Тордесільяський договір почав порушуватися, вони чимраз частіше залучали до своїх помислів морських піратів, рибалок та торговців — намагаючись хоч завдяки їм застовпити собі якійсь територіальні претензії. В одних випадках це були невдачі, в інших виникли справжні історичні курйози, а потім це вже набуло масового характеру (спершу почалася ера піратства, а потім і цілі колоніальні військові компанії). Декотрим таким мореплавцям судилося стати знаковими персонами того часу і залишити по собі пам'ять на віки.
Передісторія Наприкінці 1533 року французькому королю Франциску І й єпископу Левенеру таки вдалося дотиснути римського папу, який вніс поправку до папської булли, виданої його попередником Олександром VI. З того часу монополія Іспанії та Португалії на землі Нового Світу була офіційно втраченою, за ними закріпили лише землі попередньо відкриті, а решту невідомих земель ті положення не поширювалися. Відтак для багатьох королівських домів та вельмож Старого Світу відкрилися нові шляхи збагачення і примноження своїх територій.
Опісля таких успішних перемовин, королівський двір пригадав, що роком раніше, в 1532-у, король Франциск I під час паломницької поїздки в абатство Монт-Сент-Мішель, розташоване на одному з островів в Південній Нормандії, мав зустріч з одним бретонцем-мандрівником. Місцевий абат Жан Левенер представив французькому двору «майстра морських справ» з сусіднього містечка Сен-Мало на ім'я Жак Картьє, який, за словами абата, управляв кораблями і «відкривав невідомі землі в Новому Світі». Єпископ Левенер, перейнявшись розповідями про багатства нових земель та чисельністю тубільців, загорівся ідеєю підкорення тих країв та пастви для церкви — він був рушієм перемовин між папою римським та королем. Отримавши папське покровительство, король одразу ж дав згоду Картьє на спорядження експедиції, нагородивши його титулом «капітана і керманича короля».
Подорож перша, 1534 рік 1534 року, коли герцогство Бретань формально об'єдналося із Францією Едиктом про унію, Картьє, шанований у Бретані моряк, зустрівся з королем Франциском I. На той час французький король уже запрошував, хоча ще формально не споряджав, флорентійського мореплавця Джованні да Верраццано дослідити східне узбережжя Північної Америки. Вважають, що Жак Картьє супроводжував Варраццано в його експедиціях 1524 року, які дослідили узбережжя від Південної Кароліни до Нової Шотландії, а також низку островів, зокрема Ньюфаундленд. Картьє, можливо, плавав із Варраццано також у Бразилію. Ці подорожі послужили для Картьє рекомендацієюBaron de La Chapelle, " Jean Le Veneur et le Canada ", Nova Francia, vol. 6, 1931, pp. 341—343, quoting a genealogical work made in 1723 for the Le Veneur family. After his final trip, he said he would never search again..
1534 року Картьє, отримавши завдання від короля, виплив у море, сподіваючись знайти Північно-західний прохід до багатих ринків Азії. У королівському наказі Картьє доручалося «відкрити острови й землі, де, за словами, можна знайти багато золота та інших дорогоцінних речей». Подорож через океан зайняла двадцять днів. 10 травня 1534 Картьє почав досліджувати Ньюфаундленд, території, які зараз належать канадським атлантичним провінціям та затоку св. Лаврентія.
Під час однієї із зупинок на острові Птахів із островів Мадлен, що зараз оголошений пташиним заповідником, його команда убила понад 1000 птахів, здебільшого тепер вимерлих великих гагарок.
Із тубільним населенням Картьє вперше зустрівся на північному березі затоки Шалер. Найімовірніше вони належали до племені мікмаків. Перші дві зустріч була короткими й супроводжувалися обміном товарами. Третя зустріч відбувалася на березі затоки Гаспе, цього разу з ірокезами. 24 липня 1534 року Картьє встановив на березі затоки Гаспе десятиметровий хрест зі словами «Хай живе король Франції» й оголосив територію власністю короля. Індіанці зрозуміли значення цієї події — і внаслідок ворожих дій французи полонили двох синів місцевого вождя. Врешті-решт тубільний вождь погодився дозволити французам взяти територію за умови, що вони повернуться з європейськими товарами. Картьє повернувся у Францію, переконаний у тому, що досяг узбережжя Азії.
Подорож друга, 1535—1536 роки
У свою другу подорож до берегів Америки Картьє відплив 19 травня наступного, 1535 року, з трьома кораблями, 110 моряками й двома тубільцями. Добравшись до річки св. Лаврентія, вони вперше попливли вгору проти течії й добралися до столичного поселення ірокезів Стадакона, вождем у якому був Доннакона.
Картьє залишив більші кораблі в бухті неподалік Стадакони, а найменшим поплив далі вгору, дійшовши до селища Ошелага, яке лежало на місці сучасного Монреаля. Ошелага вразила мандрівників більше, ніж невеличка й непоказна Стадакона: зустрічати європейців вийшло понад тисячу ірокезів. Місце висадки зараз із упевненістю ідентифіковане як початок Сен-Марі-Со, там, де тепер стоїть міст Картьє. Далі експедиція пройти не могла, оскільки річку перегороджували пороги. Картьє був настільки впевнений, що ця річка є північно-західним проходом, і що шлях до Китаю перекривають тільки ці пороги, що пороги й містечко біля нього врешті-решт отримали назву Лашін від — Китай.
Провівши в Ошелазі два дні, Картьє повернувся до Стадакони 11 жовтня. Невідомо, коли саме він вирішив залишитися там на зиму, але плисти назад у Францію було пізно. Французи укріпили форт, наносили дров і насолили дичини й риби.
На період з середини листопада до середини квітня французькі кораблі були скуті кригою. Крига була товста, понад фатом, снігу насипало понад 4 фути. Крім того, розпочалася цинга, спочатку серед ірокезів, потім і серед французів. За оцінками Картьє померло приблизно 50 індіанців.
Картьє записав у журналі, що до середини лютого «із 110 чоловіків, скільки нас було, не більше десяти почувалися достатньо добре, щоб допомагати іншим, жалюгідне видовище». 25 із моряків померло, перш ніж французи довідалися від індіанців, що може допомогти прокип'ячена кора білої ялиці. Французи милися індіанським засобом, менш ніж за тиждень використали ціле дерево, — і результати були настільки чудовими, що Картьє поголосив дивовижне відкриття божим даром і чудомH.P. Biggar. The Voyages of Jacques Cartier. Ottawa: Publications of the Public Archives of Canada. No. 11. 1924, p. 204.
Готуючись повертатись до Франції, Картьє вирішив привезти з собою вождя Доннакону, аби той міг особисто розповісти про країну, що лежить далі на північ, і яку називають королівством Сагеней, де, як кажуть, багато золота, рубінів та інших коштовностей. Після важкої тритижневої подорожі вниз річкою св. Лаврентія та через Атлантичний океан, Картьє прибув у Сен-Мало 15 липня 1536 року, чим і завершилася 14-місячна друга експедиція.
Подорож третя, 1541—1542 роки 17 жовтня 1540 року французький король Франциск I звелів бретонському мореплавцю знову повернутися в Канаду, щоб надати ваги проекту колонізації, в якому Картьє була обіцяна чільна роль. Але 15 січня замість Картьє на посаду лейтенант-генерала Нової Франції був призначений Жан-Франсуа де Ла Рок де Роберваль, гугенот, придворний і друг короля. Роберваль повинен був очолювати експедицію, тоді як Картьє був тільки навігатором. Поки Роберваль чекав на артилерію й припаси, він дозволив Картьє вирушити в море самостійно, не чекаючи на інші кораблі.