Анато́лій Володи́мирович Доброво́льський  — радянський український архітектор, заслужений будівельник УРСР (з 1950), академік архітектури (з 1953). Головний архітектор м. Києва (1950–1955). Один з авторів проєкту планування й забудови Хрещатика і прилеглих до нього кварталів (будівництво почато 1951).

Біографія Народився року в селі Буки, нині Малинський район, Житомирська область, Україна.

Творча діяльність А. В. Добровольського почалася 1934 року після закінчення Київського будівельного інституту. Одним з викладачів архітектора був Йосип Каракіс. У 1936 році вони разом з Й. Каракісом проєктують і будують житловий будинок для вищого командного складу на Золотоворітській вулиці, 2 в Києві. Далі архітектор проєктує готель на площі Богдана Хмельницького, інтер'єри театру юного глядача, літній кінотеатр на схилах Дніпра, гуртожитки Лісотехнічного інституту та Тонкосуконного комбінату в Дарниці, Будинок творчості письменників у Каневі. На цей післявоєнний період його творчої діяльності великий вплив мали роботи архітекторів Ф. Л. Райта, І. О. Фоміна, а особисто, Г. П. Гольца та вивчення національних традицій української архітектури. На формування творчого кредо зодчого в післявоєнний період вплинула спільна творча робота Добровольського з О. В. Власовим, Б. І. Приймаком, О. І. Заваровим.

В 1944 році А. Добровольський у складі колективу з О. Власовим розробляє проєкт розбудови Хрещатика. Найкращим було визнано проєкт авторського колективу під керівництвом А. В. Добровольського (Б. І. Приймак, В. Д. Єлізаров, О. І. Заваров, О. І. Малиновський). У проєкті було творчо використано сполучення спадку класичної архітектури та народного мистецтва, а саме великий масштаб, монументальність, використання граніту в сполученні з архітектурною керамікою, світла кольорова гама декору. Прикладом цього є будинки № 13 і 17 (А. В. Власов, А. В. Добровольський, Б. І. Приймак). Будинок по вулиці Карла Маркса (тепер вулиця Архітектора Городецького) акцентований круглою вежею та керамічними напівколоннами, барочними щипцями та рельєфними орнаментами.

У 1950-х роках головний архітектор Києва А. Добровольський розробив типовий проєкт житлових будинків серії 1-302 з використанням мотивів українського бароко. Будівлі на вулицях Михайла Бойчука, 3, Бастіонній, 6, Алматинській, 97/1, 101 і Парково-Сирецькій, 15 прикрашались ліпниною, колонами зі своєрідними капітелями на вході й поясом із декоративних розеток над віконними прорізами останніх поверхів. Осі входів закріплено щипцями з бароковими рисами.

За проєктами Добровольського в Києві споруджено особняк генерала Ватутіна (споруджений 1948 року для родини загиблого генерала за адресою вулиця Артема, 46; тепер там міститься Міжнародний фонд «Відродження»), житлові будинки на Володимирській вулиці та заводу «Більшовик» (обидва — 1950), на Червоноармійській вулиці (1950—1954); гуртожиток Гірничого технікуму, приміський вокзал (1954), будинки в Соцмісті в Дарниці (1957), Інститут фізики АН УРСР (1949); готель «Москва» (1959—1961); станції метрополітену «Хрещатик» (1959—1960) і «Завод „Більшовик“» (1963); кінотеатр «Україна» (1959); аеропорт у Борисполі (1959—1965), Будинок художника (1978), всі — у співавторстві; мости — Північний через річку Дніпро й через протоку Десенка (1977, у співавторстві з інженером Г. Б. Фуксом). За проєктами А. В. Добровольського в українському національному стилі були споруджені в Києві колоритні ресторани «Вітряк», «Курені», «Полтава».

За думкою доктора архітектури Ю. С. Асєєва, А. Добровольський стоїть поруч з Григоровичем-Барським, Альошиним, Ніколаєвим, Меленським, які зіграли велику роль у забудові Києва та формуванні його художнього образу.

Помер 19 травня 1988 року, похований на Байковому кладовищі.

Північний міст Керівник колективу інженерів, які брали участь у будівництві Північного моста (колишня назва — «Московський міст») Георгій Фукс так розповідає про участь Анатолія Володимировича Добровольського в будівництві мосту:Осипчук Игорь. Идею построить ресторан над Московским мостом отверг лидер Советской Украины Владимир Щербицкий, заявив: «У нас и под мостами пьяных предостаточно!» // Факты и комментарии. — 2006. — 7 декабря.

Після завершення цієї роботи в 1976 році Анатолій Володимирович на питання, який зі своїх творів він вважає найкращим, незмінно відповідав: «Московський міст у Києві».

Звання та нагороди Був членом Спілки архітекторів СРСР і президії Спілки архітекторів УРСР. Дійсний член Академії архітектури СРСР (1950) Академії архітектури УРСР (1945), Академії будівництва і архітектури УРСР (1950), Академії мистецтв СРСР (1979). Лауреат Сталінської премії II ступеня (1950) — за розробку технології та організацію масового виробництва і впровадження в будівництво пустотної кераміки, Сталінської премії ІІІ ступеня (1951) — за архітектуру житлового будинку по вул. Володимирській), Премії Ради Міністрів СРСР (1981). Заслужений будівельник УРСР (1962) Професор Київського художнього інституту (1965). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

Родина Дружина — Добровольська Галина Федорівна, живописець, заслужений архітектор України, автор декількох проєктів у Києві, у тому числі: оглядовий майданчик перед Жовтневим палацом культури; житловий будинок у Кріпосному провулку, № 4; ресторани в народному стилі «Наталка» на 18-му км Бориспілського шосе та «Вітряк» на проспекті академіка Глушкова, № 11; будинки посольств Канади, Чехії, Словаччини, Польщі на вул. Ярославів Вал; торговельний центр на вул. Михайла Омеляновича-Павленка, № 4.

Донька — Тетяна Добровольська, архітектор, автор декількох проєктів у Києві, у тому числі: історико-опорного плану урочища Гончарі-Кожум'яки, проєкту Музею та Інституту археології в Киянівському провулку; проєкт ділянки видатних діячів України на Байковому кладовищі; проєкт реконструкції готелю «Україна» (у співавторстві з О. Комаровським).

Онука — Оксана Гайвась, донька Тетяни Добровольської, відома художниця і актриса, померла 8 березня 2013 року в лікарні міста Хургада в Єгипті в результаті травм, отриманих за три дні до того під час падіння з квадрациклу.В Египте разбилась украинская артистка // Комсомольская правда в Украине. — 2013. — 11 марта.

Бібліографія Автор більше 30 наукових праць, в тому числі монографії «Проектування і застосування архітектурної кераміки в Києві» (, 1951).

Під його редакцією вийшли книги «Будівельна кераміка» (, 1954), «Архітектура Радянської України за 40 років» (, 1957), «Україна: Архітектура міст і сіл» (, 1959) та інші.

Будівлі, спроєктовані Анатолієм Добровольським

Примітки

Посилання Основні стилістичні засади в творчості Добровольського А. В. // Вісник ХДАДМ. Бойко Николай. Зодчий, который восстанавливал Крещатик // Строительство & реконструкция. Особняк на ул. Артема, 46 (Киев) Век архитектора Добровольского // Газета по-киевски. — 2010. — 19 мая. Добровольський. Галерея робіт. }} Добровольський Анатолій Володимирович // Добровольський Анатолій Володимирович // Асеєв Ю. С. Історія архітектури і професійна свідомість архітектора // Дослідницькі та науково-методичні праці — : Українська академія мистецтв, 1994. — Вип. 1. — С. 32. Добровольський А. В., Примак В. І., Асеєв Ю. С. Архітектура столиці радянської України. // Сб. Зодчество Украины — К. : АА УССР. — 1954. — . Добровольский Анатолий Владимирович [Изоматериал]: лич. дело чл. СА УССР. — К. : [б. и.], 1974—1988. — 17 л. // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ф. 640. Оп. 4. Спр. 559. Добровольский А. В., Лебедев Г. А. Как создавался новый Крещатик // Строительство и архитектура. — 1982. — № 4. — Добровольский А. В. Творческая и научная деятельность (авторские материалы) — К. : АСА УССР. — 1963. — 109 с. Єрафалов Б. Український стиль А. Добровольського // А+С. — 2006. — № 2. — Иконников А. В. Советская архитектура вчера, сегодня, завтра. — : Знание. — 1967. — 47 с. Лебедєв Г. Київській архітектор Анатолій Добровольський // Київська старовина — 2001. — № 6. — Лебедєв Г. О. Сучасна розбудова Києва // Київська старовина. — 2002. — № 1. — Мезенцев И. В. Архитектор Анатолий Владимирович Добровольский // Строительство и архитектура. — 1976. — № 11. — Мойсеєнко З. В. Творче кредо А. В. Добровольського —  : Українська академія мистецтв, 2000. — Вип. 7. — Монучарова Н. Д. Архітектурна майстерня А. В. Добровольського // Вісник Академії архітектури УРСР. — 1948. — № 3. — Савченко Е. Память в красках и камне // Строительство и реконструкція — 2000. — № 6. — С. 5. Хан-Магомедов С. Теоретические концепции в советской архитектуре — , 1974. — С. 57. Юрченко П. Заметки об архитектуре аэровокзала // Строительство и архитектура. — 1965. — № 8. —