Мора́всько-Остра́вська опера́ція (10 березня — 5 травня 1945) — стратегічна наступальна операція радянських військ на Східному фронті Другої світової війни з метою розгрому угрупування німецьких військ, що оборонялися в центральній Чехословаччині (армійська група «Гейнріці» (з 22 березня — 1-ша танкова армія), військами 4-го Українського фронту з метою оволодіння Моравсько-остравським промисловим районом.
Тривалість операції — 57 діб.
Передумови На початок березня 1945 Червона армія в результаті ряду наступальних операцій вторглася в межі нацистської Німеччини та на ділянках 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів просунулася далеко на захід.
4-й Український фронт і праве крило 2-го Українського відставали, утворивши дугу, що охоплювала північно-східні та південно-східні кордони Чехословаччини.
1-й Український фронт, у ході Нижньо-Сілезької наступальної операції оволодівши частиною Сілезького промислового району, планував продовжити наступ у Верхній Сілезії. Щоб сприяти його наступу і ослабити військово-промисловий потенціал Третього рейху, Ставка Верховного Головнокомандування наказала командувачу 4-го Українського фронту підготувати і провести наступальну операцію в Моравії та Чеській Сілезії. Метою першого етапу операції повинні були стати розгром моравсько-остравського угрупування німецьких військ і опанування важливого Моравська-Остравсього промислового району, який займав величезну роль в економічному потенціалі Третього Рейху.
У Моравська-Остраві і розташованих поблизу неї містах працювали десятки підприємств металургійної, хімічної, машинобудівної, нафтопереробної промисловості, які виробляли велику кількість озброєння і військової продукції. У районі розташовувалися багаті родовища вугілля і залізняку. Утриманню цього району німецьке командування додавало велике значення.
Підходи до Моравсько-Острави зі сходу прикривалися трьома довготривалими оборонними смугами, які проходили уздовж річок Ольза, Остравиця і Одру, і одній з півночі, на рубежі Троппау — Моравська-Острава. Кожна оборонна смуга складалася з чотирьох ліній укріплень. Основу оборонних укріплень складали залізобетонні кулеметно-артилерійські і кулеметні доти. Передній край оборони був насичений капонірами з ретельно продуманою системою вогню. Всі споруди були відмінно замасковані, і на відстані їх не можна було відрізнити від безлічі розташованих довкола пагорбів.
Планування операції Попередній план операції передбачав завдавання головного удару силами 1-ї гвардійської і 38-ї армій в напрямі Оломоуць, Пардубіце, розгром протистоячого противника, вихід на рубіж річки Влтава і опанування Праги. Планована глибина операції становила 350 км.
На першому етапі операції ударне угрупування фронту повинне було вийти на рубіж Штернберг — Оломоуць. При цьому 38-й армії ставилося завдання до кінця четвертого дня операції опанувати Моравська-Остраву, а 1-й гвардійській армії — Цешином. 18-й армії наказувало вести активну розвідку, залишаючись на займаному рубежі. 5-й гвардійський механізований корпус призначався для розвитку успіху і мав бути введений в бій після прориву оборони противника на глибину 5-6 км.
Сили сторін
СРСР 4-й Український фронт (командувач генерал армії І. Ю. Петров, з 26 березня 1945 генерал армії А. І. Єрьоменко, начальник штабу генерал-лейтенант Корженевич Ф. К., з 2 квітня 1945 генерал-полковник Сандалов Л. М.) у складі: 1-ша гвардійська армія (генерал-полковник Гречко А. А.) 38-ма армія (генерал-полковник Москаленко К. С.) 18-та армія (генерал-лейтенант Гастилович А. Й.) 1-й Чехословацький армійський корпус у складі 18-ї армії (генерал бригади Л. Свобода, з 3 квітня 1945 генерал бригади К. Клапалек) 8-ма повітряна армія (генерал-лейтенант авіації Жданов В. М.) 1-ша Чехословацька змішана авіаційна дивізія у складі 8-ї повітряної армії (полковник Л. Будін)
6 квітня 1945 до складу фронту було включено 60-та армія під командуванням генерал-полковника Курочкіна П. О.
Всього: близько 255 000 чоловік, за іншими даними — 317 300.
3000 гармат та мінометів великого калібру, 180 танків і САУ, 408 літаків.
Німеччина Армійська група «Гейнріці» (генерал-полковник Г. Гейнріці), з 22 березня 1945 1-ша танкова армія (генерал танкових військ В. Нерінг) 59-й армійський корпус 49-й гірський корпус
Авіаційну підтримку сухопутних військ здійснював 4-й повітряний флот.
Всього: 150 000 чоловік, 1500 гармат та мінометів великого калібру, 100 танків і штурмових гармат, 120 літаків.
Хід операції
10 березня — 23 березня Німецькій розвідці вдалося розкрити підготовку радянських військ до наступу, а також встановити точний час його початку. Щоб уникнути втрат від артилерійського вогню німецьке командування в ніч на 10 березня відвело свої війська з переднього краю на другу лінію оборони.
Зранку 10 березня в смузі дії ударного угрупування фронту розігралася снігова буря. Видимість впала до 100—200 м, що виключало застосування авіації і точне ведення вогню артилерією. Оцінивши обстановку, командувач 38-ю армією генерал-полковник К. С. Москаленко запропонував командувачеві фронтом звернутися до Ставки ВГК з проханням відкласти початок наступу до поліпшення погоди. Його підтримав командувач 1-ю гвардійською армією генерал-полковник А. А. Гречко. Проте І. Ю. Петров відхилював пропозицію командармів. «Терміни затверджені Ставкою, вони остаточні, — відповів він. — Просити про перенесення часу наступу не буду.»
Погані погодні умови, що не дозволили артилерії вести прицільну стрільбу, а також заходи, прийняті німецьким командуванням, істотно понизили ефективність артпідготовки: противник практично не поніс втрат, вогневі засоби не були придушені, а управління військами і зв'язок не порушене. Тому стрілецькі підрозділи, що перейшли в атаку відразу після закінчення артилерійського вогню, зустріли сильний опір. Бої прийняли затяжний характер.
У перший день наступу війська фронту замість прориву на глибину 20-25 км, вклинилися в німецьку оборону всього на 3-4 км. Для зміцнення оборони німці стали перекидати додаткові сили з інших ділянок фронту і проводити численні контратаки з використанням піхоти і танків. Лише з 12 по 15 березня частини 38-ї армії відбили 39 контратак. Протягом 8 днів з'єднання 1-ї гвардійської і 38-ї армій продовжували завдавати ударів по противникові, але так і не змогли прорвати його оборону.
17 березня наступ довелося припинити. Потрібно було знайти нові шляхи та способи розгрому противника.
Причини невдачі на першому етапі операції були сформульовані в телеграмі, яка була направлена Ставкою на адресу командування фронту:
Після проведення рекогносцировки, командувач 38-ю армією генерал-полковник Москаленко К. С. запропонував новий план, що мав на увазі завдавання нового удару з району міста Зорау в обхід Моравсько-Остравського району з півночі. У порівнянні з попередним напрямком, новий напрям був зручнішим для наступу, оскільки пролягало по менш пересіченій місцевості, німецькі позиції оборонялися невеликими силами і були добре видимими з радянського боку. Крім того великий лісовий масив, розташований на північний схід від міста, дозволяв скритно зосередити війська і техніку.
Незабаром запропонований план наступу був схвалений командуванням фронту (з 26 березня Петров І. Ю. був звільнений з посади командувача фронтом, до командування приступив генерал армії А. І. Єрьоменко) і війська розпочали підготовку операції і перегрупування на новий напрямок.
24 березня — 5 квітня Вранці 24 березня після 45-хвилинної артилерійської підготовки війська 38-ї армії відновили наступ. При підтримці авіації, перші ешелони порівняно швидко зломили опір противника і до кінця дня просунулися на головному напрямку на глибину до 7 км. Щоб укріпити оборону перед 38-ю армією, що наступала, німецьке командування в ніч на 25 березня перекинуло в район бойових дій 8-му і 19-ту танкові дивізії.
Не зважаючи на це 25 березня військам армії удалося розширити розрив в німецькій обороні до 20 км по фронту і до 15 км в глибину, а 26 березня захопити Лослау. Прагнучи за будь-яку ціну утримати Моравсько-Остравський промисловий район і не допустити подальшого розвитку наступу, командування вермахту продовжувало перекидати в смугу дії 38-ї армії нові з'єднання: 715-ту піхотну, 16-ту і 17-ту танкові дивізії.
26 березня новий командувач фронтом А. І. Єрьоменко, вивчивши обстановку, уточнив план операції і наказав 1-й гвардійській і 18-й арміям перейти в наступ з метою відволікання частини німецьких військ від напрямку головного удару. Виконуючи поставлене завдання, 1-ша гвардійська армія, 29 березня після 45-хвилинної артпідготовки о 11 годині 45 хвилин силами двох стрілецьких корпусів перейшла в наступ у напрямі Фриштат. 18-та армія, що наступала в складних умовах гірсько-лісистої місцевості, пробивалася через заслони і оборонні рубежі, обладнані в горах, на перевалах, дорогах і в населених пунктах. Німецькі війська чинили дуже сильний опір, проводячи численні контратаки. Не зважаючи на це, з 29 березня по 5 квітня частини 18-ї армії на окремих напрямах просунулися на глибину до 20 км і зайняли ряд важливих опорних пунктів противника.
Діючий у складі 18-ї армії 1-й Чехословацький армійський корпус, після важких двомісячних боїв на підступах до міста Ліптовський Мікулаш, звільнив його 4 квітня. Продовжуючи наступати уздовж долини річки Ваги і здолавши три смуги німецьких фортифікаційних укріплень, корпус наступного дня вийшов до міста Ружомберок і після запеклого бою оволодів ним.
На головному напрямку, в смузі 38-ї і 1-ї гвардійської армій німецькі війська продовжували наполегливо оборонятися, спираючись на розвинену мережу довготривалих оборонних споруд. Лише правофланговим з'єднанням 38-ї армії вдалося просунутися вперед. У перших числах квітня частини 126-го гірськострілецького та 95-го стрілецького корпусів вийшли до річки Одра, форсували її на окремих ділянках і зав'язали бої за розширення плацдармів. Наполегливий опір, що надається німецькими військами,, і конфігурація лінії фронту, що склалася на початку квітня, поставили радянське командування перед необхідністю внести корективі до своїх планів.
5 квітня 38-й і 1-й гвардійській арміям було наказано перейти до оборони для підготовки до подальшого наступу.
Таким чином, здобувши певних успіхів на окремих напрямах, війська фронту в цілому не змогли повністю виконати поставлене завдання, тобто не опанували Моравську Остраву. Проте перехід в наступ 4-го Українського фронту поліпшив обстановку на лівому крилі сусіднього 1-го Українського фронту і сприяв успішному завершенню Верхньо-Сілезької наступальної операції.
6 квітня — 5 травня На початок квітня лінія фронту в Чехословаччині сформувалася у формі дуги, вигнутої на схід, по якій війська 1-го, 4-го і 2-го Українських фронтів охоплювали 1-шу танкову армію вермахту. Радянське командування вирішило скористатися перевагою такого положення і оточити німецьку армію. Підсиливши 4-й Український фронт шляхом включення до його складу 60-ї армії, Ставка ВГК поставила перед ним нове завдання. Тепер фронту належало силами трьох армій (60-ї, 38-ї і 1-ї гвардійської) завдати удару уздовж лівого берега річки Одра в загальному напрямі на Оломоуц назустріч військам 2-го Українського фронту, які у свою чергу повинні були наступати на Оломоуц з південного сходу. Початок нового наступу 4-го Українського фронту був призначений на 15 квітня, тобто на день раніше за початок Берлінської операції.
У відчайдушній спробі захистити єдиний вугільний басейн, що залишився до квітня 1945 року в руках Третього рейху, командування вермахту направило на цю ділянку фронту додаткові сили.
На початок квітня 1-ша танкова армія налічувала у своєму складі 22 дивізії, з них 5 танкових.