Іван Степанович Зноба (25 листопада 1903, с. Новомиколаївка, Катеринославська губернія — 10 вересня 1990, Київ) — український художник, скульптор. Член спілки художників СРСР, засновник Дніпропетровського відділення Спілки художників України. Засновник династії українських скульпторів: батько та вчитель народного художника України Зноби Валентина Івановича; дід скульптора Миколи Зноби.
Життєпис
Народився 25 листопада 1903 року у с. Новомиколаївка на Катеринославщині. У 1935 — 1941 роках вчився у Київському художньому інституті у М. Гельмана та Л. Шервуда. Працював у галузі станкової та монументальної скульптури. Серед найвідоміших творів: «Ленін у кріслі» (1948), портрети Героїв Соціалістичної Праці М. Озерного (1949), М. Кальміус (1950), М. Куцої (1952), «Шевченко на засланні» (1958), монумент «Україна — визволителям» — пам'ятник радянським воїнам на радянсько-чехословацькому кордоні біля Ужгорода у співавторстві з Валентином Знобою, архітектори А. П. Сницарєв, О. К. Стукалов (1970), монумент Жовтневої революції у Києві (1977, у співавторстві; знесений 1991 року).
Він є автором пам'ятників Т. Г. Шевченку в Дніпрі та Хмельницькому, пам'ятнику відомому революціонеру І. В. Бабушкіну в Ленінграді, меморіальної дошки Ломоносову М. В., встановленій на будинку циркульного корпусу НаУКМА, пам'ятника Володимирові Леніну у Дрогобичі (1980, арх. Є. Федоришин і Є. Хомик).
Помер на 87-му році життя 10 вересня 1990 року у Києві. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 33, ).
Примітки
Джерела
Посилання
Тижневик «Іменем Закону», Династія світової слави Журнал «Вокруг Света», Крестный отец Андреевского спуска