Panzerhaubitze 2000 (PzH 2000; тр. «Панцергаубіце») — 155-мм САУ, розроблена німецьким концерном Krauss-Maffei Wegmann і прийнята на озброєння бундесверу восени 1998. У її розпорядженні — ствол довжиною 52 калібри (8 м), автоматична система заряджання з боєкомплектом у 60 снарядів і 228 модульних метальних зарядів плюс сучасна точна система наземної навігації.
САУ використовує значна кількість країн. 21 червня 2022 року стало відомо про отримання Збройними силами України перших PzH 2000 із підготовленими українськими екіпажами.
Історія розробки PzH-2000 розроблена німецьким концерном Krauss-Maffei Wegmann і почала надходити до частин бундесверу восени 1998 замість 155-мм самохідних гаубиць M109, а також 155-мм гармат FH70, які поступово виводять зі служби. Рішення про початок робіт над зброєю прийняли в середині 1970-х років, коли невдачею завершилася німецько-англо-італійська програма з розробки 155-мм самохідної гармати-гаубиці SP70. Перші 14 серійних установок PzH-2000 скерували до розквартированого в Касселі 345-го артилерійського батальйону наприкінці 1998 р.
Створення самохідки велося на конкурсній основі двома консорціумами: до складу першого («Південь») увійшли фірми Porsche, Rheinmetall і Krauss-Maffei, другого («Північ») – MacDill, Rheinmetall і Wegmann. Замовник не обмежував свободу розробників, вимагаючи дотримання лише двох ключових умов – використовувати в артсистемі новий ствол довжиною 52 калібри та розташувати силову установку в передній частині шасі. Новий ствол забезпечував ведення вогню стандартними (неактивно-реактивними) боєприпасами НАТО на дальність в 30 км (проти 24 км у FH70 і SP70). Кормове розташування бойового відділення дозволяло скоротити виліт більш ніж восьмиметрового ствола гармати, а також залишало достатній простір для розміщення автомата заряджання, боєукладки на 60 пострілів і екіпажу.
З метою здешевлення у новій САУ застосували шасі наявних танків. «Південні» зробили ставку на високі ходові характеристики, взявши за основу шасі Leopard 2, а «північні» визнали головною перевагою дешевизну, використавши шасі Leopard 1 (його довелося подовжити до семи катків). Для обох варіантів був обраний однаковий двигун – 8-циліндровий дизель МВ 881 Ка-500 потужністю 1000 к.с. Гідромеханічна трансмісія Renk HSWL 284 забезпечувала чотири передачі вперед і дві – назад.
Порівняльні випробування прототипів показали, що САУ «південних» перевершує конкурента за рухливістю та прохідністю, але артилерійська частина була краще у виробу консорціуму «Північ». Перемогли «північні» – адже завдання передбачала створення саме артилерійської установки. Генеральним підрядником став Wegmann, який виготовляв башту та здійснював остаточний монтаж САУ. Шасі постачала фірма MAC GmbH.
Для остаточного відпрацювання конструкції в 1991—1993 роках виготовили чотири прототипи PzH 2000 (РТ01-РТ04). Машина РТ02 пройшла розширені ходові випробування в 41-му випробувальному центрі (місто Трір). У 91-му випробувальному центрі у місті Меппен проводилися вогневі випробування з використанням прототипу РТ01. Після їх успішного завершення самохідки РТ01 та РТ02 передали в 95-й артилерійський дивізіон (при Артилерійській школі сухопутних військ) для військових випробувань, що проходили з листопада 1994 по березень 1995 року. Гаубиці обслуговувалися змішаними екіпажами, що включали контрактників і військовослужбовців строкової служби. На випробуваннях перевірялася можливість сполучення обладнання PzH 2000 з тактичною системою управління артилерією ADLER, а також можливість застосування режимів ведення вогню, необхідних замовнику.
Прототипи повністю виправдали очікування. Була досягнута така скорострільність: 3 постріли за 9,2 сек (норматив – 10 сек), 8 – за 51,4 сек (норматив – 60 сек), 20 – за 2 хв 30 сек (норматив – 3 хв). Випробування підтвердили принципову можливість виконання вогневих завдань екіпажем всього з двох чоловік завдяки високій автоматизації управління й ведення вогню. В ході чергового туру вогневих випробувань в жовтні 1997 року були досягнуті ще більш високі показники скорострільності: 12 пострілів за 59,74 сек і 20 пострілів за 1 хв 47 сек – без сумніву, феноменальний результат.
Прототипи РТ03 та РТ04 в 1994—1995 роках проходили випробування в екстремальних кліматичних умовах. На полігоні Шайло (Канада) перевірялася працездатність PzH 2000 в умовах низьких температур (-30°С і нижче), а на полігоні Юма (штат Арізона, США) машини випробовувалися в умовах пустелі при сильній запиленості та високих температур повітря. Результати як ходових, так і вогневих випробувань були визнані відмінними.
У червні 1996 року один із прототипів PzH 2000 демонструвався на виставці «Євросаторі-96» в Ле Бурже. Перед цим, в березні, був підписаний контракт, який передбачав постачання бундесверу 185 серійних самохідних гаубиць. Випуск PzH 2000 почався в 1998 році.
Назва Система отримала позначення Panzerhaubitze 2000, що символізувало те, що самохідка повинна була стати зброєю XXI століття. Військові намагалися підібрати для САУ і традиційну для німецької бронетехніки «зоологічну» назву. Серед запропонованих варіантів зустрічалися Rhinozeros і Nashorn (обидва означають «Носоріг»), Stier («Бик») і навіть такий дивний, як Rüssel – «Хобот» (натяк на незвично довгий ствол). Жодна з них так і не була остаточно затверджена, і САУ залишилася під індексом PzH 2000.
Екіпаж
Екіпаж машини складає п'ять чоловік, однак вона повністю боєздатна з трьома членами екіпажу. Зокрема, механік-водій, командир, та заряджаючий № 2 належать до трьох «обов'язкових» членів екіпажу; навідник та заряджаючий № 1 потрібні лише на випадок відмови систем автоматизації.
Командир екіпажу керує всім екіпажем. Він відповідальний за зв'язок, видає команди заряджаючому № 2 та здійснює постріл. Робоче місце знаходиться в задній правій частині башти.
Стрілець-навідник є заступником командира, та зазвичай доглядає артилерійську частину. За потреби, особливо — при стрільбі прямим наведенням, може наводити гармату вручну. Разом з заряджаючим № 2 бере участь у завантаженні боєкомплекта.
Заряджаючий № 1 доглядає та обслуговує пневмосистему. Під час маршу оглядає з люка ситуацію навколо та в повітрі й за потреби застосовує встановлений на лафеті зенітний кулемет.
Заряджаючий № 2 доглядає та обслуговує автомат заряджання, й у випадку виходу з ладу бере його функції на себе.
Механік-водій відповідальний за кермування машиною. Також він доглядає основний силовий агрегат, допоміжний дизель-генератор, проводить технічний огляд, тощо.
В задній частині корпусу знаходиться двостворчатий люк для екіпажу, механік-водій має окремий люкClemens Niesner: Militärfahrzeuge Spezial No. 5025 Panzerhaubitze 2000. Tankograd Publishing, S. 16 f..
Опис конструкції
Самохідна гармата-гаубиця PzH-2000 являє собою гармату закритого типу на гусеничному шасі, побудованому на базі вузлів та агрегатів танка Leopard 2. Моторно-трансмісійне відділення та відділення управління розміщені в передній частині корпусу (місце механіка-водія знаходиться праворуч), а бойове відділення та відділення для зберігання боєприпасів — в центральній і кормовій частинах корпусу і башти.
Оснащений дульним гальмом і ежектором ствол гармати з нарізним каналом має довжину 52 калібри і зарядну камеру, відповідає нормам НАТО. Клиновий затвор, який здійснює рух у вертикальній площині (відкривається вгору), — напівавтоматичний (автоматика відкриває затвор після пострілу і закриває його після подачі в казенник снарядів та зарядів). Всередині затвора розміщений магазин для капсульних трубок (на 32 штуки).
Самохідна гармата-гаубиця PzH-2000 оснащена механізованою напівавтоматичною системою заряджання (метальні заряди модульного типу DM72 досилаються в зарядну камеру вручну), що приводиться в дію електродвигунами і керованою електронікою. Вона складається з транспортера (знаходиться в корпусі, під підлогою), подавача (у центральній частині корпусу) і досилача снарядів. Заряджання може здійснюватися за будь-якого кута піднесення ствола. Система заряджання дозволяє здійснювати також автоматичне досилання снарядів, що подаються в машину зовні. Наведення гармати в обох площинах проводиться за допомогою електроприводів або вручну (в аварійному режимі). Гармата-гаубиця має два врівноважуючих механізми пневматичного типу (змонтовані під дахом башти) й гідропневматичний противідкатний пристрій.
Конструкція башти дозволяє робити заміну ствола без необхідності її демонтажу і підйому.
Товщина броні башти забезпечує захист екіпажу від куль стрілецької зброї (калібру до 14,5 мм) і осколків артилерійських снарядів. Самохідка оснащена системою захисту від зброї масового ураження, розташованими в моторному відсіку системами попередження про пожежу і пожежогасіння, системою вентиляції, комбінованим прицілом (денної і нічної дії) з лазерним далекоміром, а також реактивним бронезахистом, що оберігає від дії касетних снарядів. Комп'ютерна система управління вогнем дозволяє екіпажу швидко відкривати вогонь як самостійно, так і у взаємодії з батарейним (дивізійним) пунктом командування і управління вогнем. Батареї установок PzH-2000 потрібно 120 секунд для того, щоб бути готовою до відкриття вогню після переходу з похідного положення в бойове, здійснити 8 артилерійських залпів, повернутися в похідне положення і залишити вогневу позицію.
Додаткове озброєння складається з 7,62-мм кулемета MG-3 і восьми гранатометів для відстрілу димових гранат (2×4). На борту машини перевозяться 60 артилерійських снарядів, 48 повних метальних зарядів (шестисегментних), 2000 патронів для кулемета і 8 гранат для гранатомета.
Для стрільби використовуються стандартні в арміях країн НАТО постріли роздільного заряджання. На PzH-2000 встановлено 8-циліндровий дизельний двигун з турбонаддувом МТ881 Ка 500 потужністю 736 кВт (виробництва німецької фірми MTU), а також трансмісія HSWL-284C (фірми RENK), що забезпечує чотири передачі для руху вперед і одну — назад. Індивідуальна підвіска містить 14 торсионів разом з балансирами та гідравлічними амортизаторами.
Захист
Башта і корпус САУ виготовлені з гомогенної катаної сталевої броні. Зсередини корпус покритий протиуламковою підкладкою, аби захистити екіпаж від уламків від сталевої броні. Броня захищає від обстрілу кулями калібром до 14,5 мм або від уламків снарядів калібром до 152-мм. Додатковим заходом захисту екіпажу є міцна перегородка, що відокремлює заряди в задній частині башти від бойового відділення. У разі детонації зарядів енергія вибуху направляється назад, що істотно підвищує виживаність екіпажу в бою.
Верхня частина корпусу та башти може бути додатково захищена килимками з так званим «гольчастим» (або ж «їжачковим»; ) захистом від кумулятивних та кумулятивно-уламкових касетних бойових елементів. На гумових килимках щільною граткою здіймаються «голки» 60 мм заввишки.
Магазини з зарядами відокремлені від бойового відділення трьома розсувними перегородками, що має захистити екіпаж при можливому вибуху зарядів. На додачу, в даху башти є два аварійних люка, які мають у випадку детонації скерувати вибухову хвилю назовні.
Машини обладнані фільтро-вентиляційними установками для захисту від зброї масового ураження.
Озброєння
Внутрішня поверхня ствола хромована, загартована лазером, калібром 155 мм та довжиною 52 калібрів та клиноподібним затвором. Має 60 нарізів управо.
Гармата задовільняє всім вимогам меморандуму НАТО з балістики () та сумісна з усіма стандартними боєприпасами калібру 155 мм.
Автомат заряджання подає снаряди в камору ствола, модульні заряди подає заряджаючий. Капсульні трубки (32 готових до застосування в магазині) подаються автоматично. Темп вогню дорівнює 3 пострілам за 10 секунд, 10 пострілів за хвилину, 20 пострілів за 2 хвилини, або ж 8 пострілів кожну хвилину протягом 3 хвилин. Для довшої тривалості вогню темп обмежений 3 пострілами на хвилину через можливий перегрів ствола.