Украї́нське Народозна́вство — видавництво, засноване Управлінням культури Полтавської обласної державної адміністрації та Державним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному наприкінці 1992 року. Спеціалізується на виданні книг, альбомів, періодичних видань з питань українського гончарства та керамології.
«Українське Народознавство» — єдине видавництво в Україні, яке розташоване в сільській місцевості.
Обсяг матеріалів з проблем народного гончарства, опублікованих видавництвом перевершив усе, що було написано про це ремесло впродовж XIX–ХХ століть.
Історія створення Музей гончарства в Опішному ще в 1987 році розробив широку програму видавничої діяльності. Першим кроком на цьому шляху мав стати всеукраїнський журнал студіювання культурної спадщини українців «Українське Народознавство», ідея створення якого виникла ще 1991 року. Теоретичні аспекти діяльності музею-заповідника втілювалися у внутрішній музейний простір набагато швидше, практично одразу, аніж затвердження на офіційному рівні. Так, назва «національний музей-заповідник», з'явилася в друкованих матеріалах за 10 років до отримання офіційного статусу. Так от, 1992 року були навіть виготовлені кругла печатка з відповідною назвою та посвідчення членів редакції журналу. Печатка мала відповідний логотип, як будь-яке поважне видавництво. Але, поки адаптували ідею журналу, з'явилася ідея видавництва в цілому. До того ж, численні проблеми становлення видавництва й першочергові завдання розбудови Гончарної Скарбниці України дещо переорієнтували нагальні пріоритети. Найбільш важливими для утвердження й розгортання діяльності музею-заповідника стали збирання, систематизація й публікація наукових знань саме про вітчизняне гончарство. Це дозволяло суттєво активізувати керамологічні дослідження й підійти до осмислення місця й ролі гончарства в системі традиційно-побутової культури українців. Уже за кілька років вдалося реалізувати унікальні видавничі проекти: побачили світ поважні наукові фоліанти енциклопедичного характеру, які підняли на новий рівень наші знання про українське гончарство, його етнографічні особливості, регіональні осередки, майстрів і їхні твори. Так з'явилося видавництво з однойменною назвою «Українське Народознавство».
На титульних сторінках першої книги збірника «Українське Гончарство» 1993 року поруч з логотипом видавництва «Молодь» красувався і логотип з впевненою абревіатурою на верхів'ї «УН», який перейшов також від журналу «Українське Народознавство».
Ще подібна історія. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному ще 1990 року сповістив про намір видавати новітній український ілюстрований часопис, присвячений вітчизняному гончарству — журнал «Українське гончарство» [375, с.74]. Проте, за умов ще існуючих на той час цензури й заборон, усі зусилля реалізувати цей керамологічний проект виявився марним. Тільки 1993 року, вже після розвалу радянської імперії, музей-заповідник зміг видати першу, уже, книгу національного культурологічного щорічника, який перейняв на себе назву журнальної ідеї: «Українське Гончарство» — перше всеукраїнське періодичне видання, зорієнтоване на висвітлення гуманітарних аспектів гончарної культури.
Упродовж 1993—1999 років побачили світ 4 книги «Українського Гончарства». Щорічники стали помітною подією в науковому житті країни, зробили значний внесок у справу вивчення та поширення в світі знань про вітчизняне гончарство. Вони справили відчутний вплив на утвердження й розвиток української керамології передовсім тим, що постійно привертали увагу до проблематики українського гончарства, виявляли сучасний стан наукових студій, популяризували наукові пошуки вітчизняних учених, заохочували молодих науковців до вивчення гончарної культури. Вони також активно інтегрували українську керамологію в світовий науковий простір, залучали до співпраці чужоземних дослідників, ставили питання про актуальність розробки термінологічного інструментарію новітньої наукової дисципліни. Традиції цього щорічника згодом плідно продовжили спільні друковані органи Інституту керамології та Національного музею-заповідника.
Багато книг видавництва були авангардними не лише в галузі гончарства, а й взагалі у сфері наукового пізнання традиційно-побутової культури українців. Значною мірою вони були піонерськими, а їх ідеї й донині продовжують втілювати вже інші столичні видавництва й автори. Зокрема, 1993 року «Українське Народознавство» вперше опублікувало фундаментальний «Ілюстрований словник народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)» Олеся Пошивайла. Лише через кілька років відтоді з'явилися подібні словники в інших видавництвах.
З діяльністю видавництва знайомилися Президенти України Леонід Кучма (1999) та Віктор Ющенко (2005), віце-прем'єр-міністри України, академіки НАН України Микола Жулинський та Іван Курас та багато інших державних діячів. Як визнання діяльності колективу й високого наукового рівня підготовки видань, мистецького поліграфічного виконання, дві книги видавництва — «Українське Гончарство» (Кн.2) та «Українці» (Кн.1) побачили світ з передмовами Президента України. Останнє видання і здійснене було за особистої підтримки Президента України Леоніда Кучми.
Колектив видавництва завжди був нечисленним — ніколи не перевищував семи чоловік. Проте, за будь-яких обставин, він був дружним, монолітним, захопленим ідеями національного відродження. Це — молоді люди, сповнені бажанням докласти власної праці до творення й примноження етнічних цінностей новітньої Української Держави. Середній вік працівників на момент заснування видавництва становив близько 25 років. Майже ніхто з них на той час не мав відповідної фахової освіти й практичного досвіду підготовки книжкових видань. Уміння, знання, можливості приходили як винагорода за ентузіазм, помножений на впертість, наполегливість, освячений безсонними ночами за рукописами й комп'ютерами.
Засновником, ідейним натхненником і організатором діяльності видавництва впродовж усіх років є його головний редактор, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло. Він є одночасно науковим редактором і коректором усіх книг видавництва, літературним редактором багатьох видань, а також упорядником усіх наших наукових збірників, є автором книг і статей з проблем гончарства.
Виконавчим директором і перекладачем видавництва протягом 1992—1995 років був етнолог, керамолог, кандидат історичних наук, заслужений діяч мистецтв України Ігор Пошивайло. Саме на ці роки припадає організаційне становлення видавництва, формування його матеріально- технічної бази, пошуки авторів і перші книги. Нині він працює директором Національного меморіального комплексу «Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності» (Київ).
Від 1996 до 2000 року директором видавництва був Юрко Пошивайло. Саме він є художнім редактором, автором макетів і художнього оформлення всіх видань «Українського Народознавства».
Величезну допомогу в літературному редагуванні рукописів та підготовчих матеріалів на перших етапах надавала досвідчений філолог, професійний редактор Надія Попсуєнко (Київ), пізніше утворилася власна команда редакторів — Зоя Кулик, Людмила Гусар, Вікторія Яровата. Від перших днів підготовкою рукописів, їхнім комп'ютерним набором і макетуванням займалися наукові співробітники Світлана Мороховець, Інна Половникова та Юлія Панасюк. Потім до них приєдналися Вікторія Спільник, Олена Чуб, Олена Зубань, Валентина Сакун. Вікторія Спільник також виконувала обов'язки директора видавництва впродовж 2000—2010 років. З 2016 року організацією діяльністю видавництва займається завідувач Людмила Гусар. Нині колектив видавництва може виконувати підготовку оригінал-макетів будь-якої складності.
До співпраці з видавництвом залучалися прекрасні автори — провідні українські вчені — доктор мистецтвознавства, професор Юрій Лащук (Львів), доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін (Київ), доктор філологічних наук, професор, академік Володимир Качкан (Івано-Франківськ), літературознавець Петро Ротач (Полтава), доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Всеволод Наулко (Київ), доктор історичних наук, професор Анатолій Пономарьов (Київ), доктор історичних наук, професор Олександр Бобринський (Москва), доктор технічних наук, професор Галина Семченко (Харків) та багато інших визначних постатей української науки, культури і мистецтва. Багато з них на сьогодні вже відійшли в інші світи.
Видання
Керамологічна література 1994 року видавництво підготувало й видало книгу Володимира Качкана «Жива глина: Мандрівка в минуле та сьогоднішнє Опішного», в якій уперше в Україні для відтворення історії, сучасного стану й мистецьких досягнень славетного гончарного осередку широко використано епістолярну спадщину та спогади гончарів.
1998 року в тісній співпраці з доктором мистецтвознавства, професором Юрієм Лащуком (Львів) народилася книга «Покутська кераміка», в якій досліджено три яскраві осередки цього регіону: Коломию, Пистинь та Косів.
1999 року уперше в Європі було опубліковано біобібліографічний словник гончарів регіональної групи гончарних осередків, що знаходяться побіля Опішного, який узагальнив відомості про 229 майстрів 1850х років — кінця ХХ століття, — «Словник гончарів Глинського, Малих Будищ, Старих Млинів, Хижняківки» Віктора Міщанина. Ця праця й тепер залишається єдиною подібною в галузі народного мистецтва. Книга отримала почесну нагороду VI Форуму видавців у Львові — шкіряну грамоту.
1999 року видавництво підготувало унікальну колективну історико-етнографічну монографію у двох книгах «Українці» за науковою редакцією доктора історичних наук Анатолія Пономарьова, яка й донині залишається цінним джерелом знань про український народ, минувшину й сьогодення його традиційно-побутової культури. Двотомник відродив випуск «Українців» 1960 років, який було надруковано, але тираж заборонено цензурою і знищено. «Звільнення з-під 40-річного арешту» — такі були заголовки багатьох газетних статей на цю тему. 1999—2001 року відбулися численні презентації за участі представників міністерства культури і мистецтв України, в тому числі міністра Юрія Богуцького, Кабінету Міністрів України, Інституту літератури Національної академії наук України, Полтавської обласної державної адміністрації, управління культури Полтавської облдержадміністрації, науковців, мистецтвознавців, письменників, авторів статей. Представлення «Українців» відбулися в «Українському домі» (Київ, листопад, 1999), Державному комітеті інформаційної політики (Київ, листопад, 2000), «Будинку письменників» Національної спілки письменників України (Київ, лютий 2001) та в інших містах.
2000 року у видавництві «Українське Народознавство» уперше в Україні полтавець Ігор Пошивайло опублікував фундаментальну монографію про світове гончарство як полісемантичний комплекс культурних знаків «Феноменологія гончарства: семіотико-етнологічні аспекти». Книга стала одним із вершинних досягнень не лише вітчизняної, а й світової керамологічної думки. Це видання отримало нагороду VII Форуму видавців у Львові: шкіряну грамоту та скляного равлика — символ львівських книжкових виставок.
З-поміж новітніх наукових праць були піонерські монографії співробітників Інституту, підготовлені в рамках відомчого проекту Національної академії наук України «Гончарство України ХХ — початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи». Зокрема, книгою доктора філософських науку Леоніда Сморжа «Гончарівна (одержима керамікою)» Інститут започаткував книжкову серію «Славетні гончарі України» і водночас керамологічне п'ятикнижжя, присвячене життєвому й творчому шляхові видатної української гончарки, заслуженого майстра народної творчості України Олександри Селюченко (1921—1987).