«Ніч довгих ножів» (; «Операція Колібрі», Путч Рема — ) — образна назва чисток, проведених у Нацистській Німеччині з 30 червня до 2 липня 1934 року. Основна частина страчених належала до організації СА (парамілітарної організації НСДАП).
Гітлер пожертвував організацією СА та її очільником і своїм другом Ернстом Ремом. За домовленістю Гітлера з міністром оборони генералом фон Бльомбергом, командувачем сухопутних військ бароном фон Фрічем і командувачем військово-морського флоту адміралом Редером на крейсері «Дойчлянд» 11 квітня 1934 року, армія погодилася підтримати кандидатуру Гітлера в президенти в обмін на знищення СА.
За час проведення операції було страчено від 150 до 200 чоловікДжон Толанд. «Гітлєр». (1 том) 1977, та Німецька Вікіпедія.Kershaw, Hitler, (1999), p. 517. «The names of eighty-five victims [exist], only fifty of them SA men. Some estimates, however, put the total number killed at between 150 and 200.», понад тисячу було заарештовано. Більшість страт була здійснена підрозділами СС () та Гестапо (). Чистка підсилила та консолідувала підтримку Гітлера в Рейхсвері. Також вона забезпечила юридичні умови для нацистського режиму, оскільки суди, прагнучи догодити та довести лояльність режимові, скасували перепони для позасудових переслідувань.
Під час планування операція мала назву «Колібрі» (), як і кодове слово, яке мало стати сигналом початку дій каральним загонамKershaw, Hitler, (1999), p. 515.. Кодова назва операції була вибрана випадково. Назва «Ніч довгих ножів» () існувала в німецькій мові задовго до операції та означала акт помсти. У Німеччині досі в ходу назва (Путч Рема), якою скористався нацистський режим, попри хибне уявлення про необхідність страт для придушення путчу. Аби підкреслити це, путч називають «так званим».
Передумови
Напередодні смерті президента Гінденбурга, про наближення якої знала вся країна, Гітлер не міг не скористатися ситуацією для задоволення своїх амбіцій. В описаній вище зустрічі на «Дойчлянді» Гітлер домовився з генералами армії про підтримку його кандидатури на президентський пост в обмін на ліквідацію СА, з якою в армії були довготривалі конфлікти.
Уже за кілька місяців після «національної революції» в лавах штурмових загонів (СА) стало зростати невдоволення. Щораз поширенішою стає думка про зраду Гітлера й потребу другої «істинно соціалістичної революції» під проводом Грегора Штрассера та Ернста Рема. Штурмові загони були створені та підготовлені для повалення Веймарської республіки збройним шляхом. Саме вони стали головною силою Пивного путчу 1923 року. На початок 1933 року їхня кількість зросла до 600 тисяч осіб, а до кінця — до 3 мільйонів. Вони були озброєні гвинтівками й кулеметами. Їхнім вождем був Рем, а не Гітлер. Але прийшовши до влади конституційними методами, НСДАП не знала, що робити зі штурмовими загонами. Перед ними ставилося завдання виховувати молодь. Існували плани злити рейхсвер зі штурмовими загонами для створення націонал-соціалістичної народної армії.
Рем припускав, що цю армію буде створено на основі СА, а він стане на її чолі. Однак офіцери рейхсверу не визнавали Рема, а президент Гінденбург не подавав йому руки. Між керівництвом СА й рейхсверу розгорнулась боротьба за владу в майбутній народній армії. Керівництво армії боялося повторення «більшовицького» сценарію з повною ліквідацією старої армії та створенням нової.
Перевага в цій боротьбі була спочатку на боці Рема, бо він мав під рукою угруповання, що кількаразово перевершувало чисельністю рейхсвер. У складі СА було п'ять армій і 18 корпусів, на чолі зі штабом із колишніх офіцерів, було введено статутну дисципліну армійського зразка. Військові бачили в СА поповнення своїх лав по тому, як буде знято версальські обмеження й уведено загальний військовий обов'язок.
І хоча рейхсвер та СА об'єдналися за наказом Гітлера, до повної єдності було ще далеко. У той час, як Рем збирався включити рейхсвер до складу штурмових загонів, генерал фон Райхенау й собі планував поповнити армію придатними до стройової службі штурмовиками, а самого Рема залишити не при ділі. Він запропонував, щоб СА створили прикордонну охорону на кордоні з Польщею за міліцейським принципом, а також за допомогою рейхсверу здійснювали дорекрутський вишкіл.
У травні 1933 року було досягнуто згоди між СА й рейхсвером про підпорядкування СА, СС та організації «Сталевий шолом» військовому міністерству. Обергрупенфюреру СА Фрідріху Вільгельму Крюгеру доручали щорічно готувати за допомогою рейхсверу 250 тис. штурмовиків, а Рему — залучити до СА воєнізовані підрозділи правих партій, передусім — «Сталевий шолом».
Конфлікт між армією та СА
Найзатятішим прибічником продовження «німецької революції» в СА був Ернст РемFrei (1987), p. 126. The quote is attributed to Breslau SA Chief Edmund Heines..
Рем, як один з перших членів нацистської партії, брав участь у Пивному путчі в Мюнхені, спробі Гітлера силою захопити владу в 1923 році. Бойовий ветеран Першої світової війни, Рем заявляв, що стратить 12 осіб у помсту за вбивство будь-якого штурмовикаFrei (1987), p. 13.. Рем вважав насильство засобом досягнення політичних цілей. Він серйозно вірив у соціалістичну складову націонал-соціалізму і вимагав від Гітлера та інших партійних лідерів ініціювати широкі соціалістичні реформи в Німеччині.
Не обмежуючись виключно керівництвом СА, Рем просив Гітлера призначити його міністром оборони, посаду зайняту консерватором генералом Вернером фон БломбергомEvans (2005), p. 24.. Хоча за відданість Гітлеру Бломберг отримав прізвисько «Гумовий лев», сам він не був нацистом і був містком між партією та армією. Бломберг і багато його товаришів по службі були набрані з прусського дворянства і ставились до СА як до плебейської черні, що ставить під загрозу традиційно високий статус армії в німецькому суспільствіWheeler-Bennett (2005), pp. 712—739..
Якщо регулярна армія демонструвала презирство до СА, багато штурмовиків, у відповідь, вважали, що армія недостатньо віддана справі націонал-соціалістичної революції. Макс Гейдебрек, лідер СА в Румельсбурзі, засудив армію в промові до своїх колег штурмовиків: «Деякі військові офіцери свині. Більшість офіцерів надто старі й мають бути замінені на молодих. Ми хочемо дочекатись смерті Папи Гінденбурга, а потім СА вирушить у похід проти арміїBessel (1984), p. 97..»
Незважаючи на таку ворожість у стосунках між штурмовиками та регулярною армією, Бломберг та інші військові бачили СА як джерело новобранців для розширеної та відновленої армії. Рем, однак, прагнув ліквідувати генералів з Прусської аристократії взагалі та перетворити СА на ядро нової німецької армії. Обмежені Версальським договором до ста тисяч солдатів, військові лідери з тривогою дивились на те, як членство в СА перевищило три мільйони осіб на початок 1934 рокуEvans (2005), p. 22.. У січні 1934 року Рем передав Бломбергу меморандум з вимогою замінити наземні сили регулярної армії на загони СА, перетворити Рейхсвер на центр підготовки в складі САWheeler-Bennett (2005), p. 726..
У відповідь на це Гітлер зустрівся з Бломбергом та керівництвом СА і СС 28 лютого 1934 року. Під тиском Гітлера Рем неохоче підписав зобов'язання про те, що визнає перевагу Рейхсверу над СА. Гітлер оголосив присутнім, що СА діятиме як допоміжні сили для Рейхсверу, а не навпаки. Після того, як Гітлер і більшість офіцерів пішли із зустрічі, Рем заявив, що не буде виконувати вказівки «потішного капрала» — принизливо натякаючи на ГітлераEvans (2005), p. 26.. Хоча Гітлер і не вжив термінових заходів проти Рема за його нестриманість, тим не менш, цей випадок поглибив розкол між ними.
Збільшення тиску проти СА
Попри попередню угоду з Гітлером, Рем все ще тримався за своє бачення нової німецької армії з СА в її основі. На початку 1934 року це бачення прямо суперечило плану Гітлера консолідувати владу й посилити Рейхсвер. Оскільки ці бачення майбутнього армії були взаємовиключними, успіх Рема міг статись лише за рахунок програшу Гітлера.
Крім того, не лише Рейхсвер сприймав СА як загрозу. Деякі з лейтенантів Гітлера, як і сам Гітлер, побоювалися зростання впливу Рема та його амбіцій. Унаслідок цього політична боротьба всередині партії посилювалась, наближені до Гітлера функціонери, зокрема прусський прем'єр-міністр Герман Герінг, міністр пропаганди Йозеф Геббельс, голова СС Генріх Гіммлер, заступник Гітлера Рудольф Гесс, виступили проти Рема.
Хоча всі вони були ветеранами нацистського руху, лише Рем продовжував демонструвати свою незалежність, а не відданість Адольфу Гітлеру. Презирливе ставлення Рема до партійної бюрократії обурювало Гесса. Поширення СА насильства в Пруссії серйозно турбувало Герінга, міністр-президента ПруссіїMartin and Pedley (2005), p. 33.. Як засіб ізоляції Рема 20 квітня 1934 року Герінг передав контроль над прусським відділом Гестапо Гіммлеру, на якого, як вважав Герінг, можна покластися в протистоянні РемуEvans (2005), p. 29.. Гіммлер заздрив незалежності та силі СА, хоча до того часу він і його заступник Райнгард Гейдріх уже розпочали перебудову СС зі служби охорони нацистських лідерів (і підрозділу СА) на окремий військовий елітний підрозділ, вірний йому та Гітлеру. Вірність бійців СС виявилась корисною, коли Гітлер остаточно вирішив виступити проти Рема та СА.
Вимоги до Гітлера приборкати СА посилювались. Консерватори в армії й промисловості, а також політики чинили на Гітлера дедалі сильніший тиск, вимагаючи зменшити вплив СА і виступити проти Рема. 17 червня 1934 року, вимоги консерваторів до Гітлера досягли свого піку, коли віцеканцлер Франц фон Папен, довірена особа хворого Гінденбурга, виступив з промовою в університеті Марбурга, у якій попередив про загрозу «другої революції»Papen (1953), pp. 308—312.. У приватних розмовах фон Папен, католик і аристократ, який мав зв'язки в армії та промисловості, погрожував подати у відставку, якщо Гітлер не почне діятиPapen (1953), p. 309.. Хоча відставка фон Папена не загрожувала позиціям Гітлера, це був би небажаний прояв незалежності від провідних консерваторів.
У відповідь на вимоги консерваторів приборкати Рема, Гітлер виїхав до Нойдека () на зустріч з Гінденбургом. Бломберг, який був на зустрічі з президентом, настійно дорікнув Гітлеру, що той не виступив проти Рема раніше. Потім він повідомив Гітлеру, що Гінденбург був близький до оголошення воєнного стану й передачі влади Рейхсверу, якщо Гітлер не вживе термінових заходів проти Рема і його штурмовиківWheeler-Bennett (2005), pp. 319—320.. Гітлер вагався протягом декількох місяців, частково через образ Рема як лідера національної міліції з мільйонами членів. Тим не менше, загроза оголошення воєнного стану від Гінденбурга, єдиної людини в Німеччині з повноваженнями, достатніми, аби потенційно повалити нацистський режим, змусила Гітлера діяти. Він залишив Нойдек з наміром знищити як Рема, так і звести рахунки зі старими ворогами. І Гіммлер, і Герінг привітали рішення Гітлера, оскільки обидва багато вигравали від падіння Рема — незалежність СС для Гіммлера й усунення конкурента на майбутнє командування армією для Герінга.