Галицьке князівство — західноруське князівство на території сучасної Галичини, зі столицею в Галичі, в якому з 1084 року правили князі династії Ростиславичів. Князівство займало північно-східні схили Карпатських гір, верхів'я Дністра, Пруту й Серету, на півдні його територія доходила до Чорного моря й Дунаю. 1199 року Роман Великий об'єднав Галицьке князівство та Волинське в єдине Галицько-Волинське князівство. Однак із 1204 до 1241 року, воно знову існувало як окреме князівство. З 1241 до 1340-х років було складовою частиною Галицько-Волинського князівства.

Історія У VI ст. слов'янські племена регіону були об'єднані під владою білих хорватів, які прийшли на зміну кельтським та германським племенам, що населяли Галичину ще в бронзовій добі. Віднайдені городища доруської епохи (Стільсько, Пліснесько) були, ймовірно, столицями племінних князівств. Угорські хронікиAnnonymi Belae Regis Notavii de gestis Hungarorum liber II. Are cuitatibus lodomeria et qalici — in Scriptores rerum Hungaricarum. — Budapestini, 1937. — T. II. згадують, що під час переходу через Карпати вождь угрів (мадярів) Алмош у 898 році гостював у неназваного галицького князя.

За правління Святополка І (871–894) деякі племена хорватів увійшли до складу Великої Моравії, а після її занепаду галицькі землі частково потрапили під вплив польських і угорських правителів, хоч і частково продовжували існувати як незалежні князівства з центрами, зокрема, в Теребовлі та СтільськомуЛеонтій Войтович. Прикарпаття в другій половині І тисячоліття н. е.: найдавніші князівства // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Вип. 45. — Львів, 2010. — С. 13–54. У 993 році після другого походу київського Володимира Святославича на хорватів, частина Галичини була включена до складу Київської Русі. Утім, уже в 1018 році польський король Болеслав I Хоробрий захопив і приєднав галицькі землі до Польщі. Упродовж кількох наступних десятиліть Галичина почергово опинялася під владою київських князів та польських королів.

Утворення незалежного князівства Пам'ять про незалежні хорватські князівства, проте, збереглася, і в 1084 році в Перемишлі здобув владу князь-вигнанець із династії Рюриковичів — Рюрик Ростиславич. Невдовзі його брати Володар і Василько утвердилися, відповідно, у Звенигороді та в Теребовлі. Завдяки підтримці місцевого населення Ростиславичі змогли втриматися при владі: Ян Длугош згадує про масові повстання проти польської влади в Галичині біля 1090 року. В 1099 році у битві на Рожному Полі об'єднана галицька армія Володаря та Василька Романовичів перемогла військо київського князя Святополка Ізяславича, і того ж року в битві над Вягром, неподалік від Перемишля угорське військо на чолі з Коломаном І. Рюрик помер 1092 року. У 1097 році Василька, який повертався після Любецького з'їзду Рюриковичів, підступно захопив і осліпив князь Давид Ігорович, якому не завадив київський князь Святополк Ізяславич. За підтримки брата Володаря Василько зберіг владу в Теребовлі. Про вагомий політичний вплив Володаря наприкінці XI ст. свідчить династичний шлюб його доньки Ірини з Ісааком — сином візантійського імператора Олексія I Комніна (візантійський імператор Андронік I Комнін був сином Ірини і внуком Володаря). У 1144 році Володимирко Володарович закінчив об'єднання галицьких земель в єдине князівство зі столицею у Галичі.

Розквіт

Галицьке князівство досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1152—1187). Як і батько, він був змушений боронити незалежність Галичини від київських князів. Названий у «Слові о полку Ігоревім» — Осмомислом (що має вісім смислів, себто розумний, мудрий). Ярослав Осмомисл поширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю. Князь мав добрі зв'язки з суздальським князем, разом з іншими князями брав участь у походах проти половців. З Польщею і Угорщиною Ярослав Осмомисл утримував мирні відносини, і так само мав добрі відносини з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою. За Ярослава Осмомисла розбудовано й укріплено багато галицьких міст.

Мудрою політикою за 35-річного князювання, Ярослав Осмомисл утвердив незалежність держави, зробив її могутньою, з якою рахувалися всі його сусіди, сприяв зростанню міжнародного визнання та достатку в державі.

Об'єднання з Волинським князівством Після смерті Ярослава настали занепад князівської влади й ослаблення впливу Галицького князівства. 1188—1189 роки — час боротьби сусідніх Угорщини та Волинського князівства за Галичину. Угорські королі 1188 року захопили Галич. Проти іноземних зайд спалахнуло Галицьке повстання 1189 року, яке підтримав спадкоємець престолу — Володимир Ярославович, що відтак правив у 1189—1199 роках у Галичі.

Володимир Ярославич правив до 1199 року, коли була зроблена друга (вдала) спроба волинського князя Романа Великого приєднати Галичину, внаслідок чого вона увійшла до Руського королівства, яке також називають Галицько-Волинським князівством.

Правителі Галицького князівства

У списку подані князі й правителі Галича починаючи від 1141 року, коли виникло удільне Галицьке князівство, до 1349 року, коли воно було ліквідоване. До списку також включені князі Галицько-Волинського князівства, чий престол був у Галичі чи містах Галичини.

Галицькі князі (за М. Грушевським) Князь Роки Примітки Володимирко I Володарович 1141–1153 син перемишльського князя Володаря Ростиславича Ярослав Осмомисл 1153–1187 син Володимирка Володаревича Олег Ярославич 1187 син Ярослава Осмомисла Володимир II Ярославич 1187–1188 син Ярослава Осмомисла Роман I Мстиславич 1188–1189 князь волинський Володимир II Ярославич 1189–1199 вдруге Роман I Мстиславич 1199–1205 вдруге Данило Романович 1205–1206 син Романа Мстиславича Володимир III Ігорович 1206–1208 з чернігівських князів Роман II Ігорович 1208–1209 брат Володимира Ігоровича Ростислав I Рюрикович 1210 син Рюрика Ростиславича київського Роман II Ігорович 1210 вдруге Володимир III Ігорович 1210–1211 вдруге Данило Романович 1211–1212 вдруге Мстислав Німий 1212–1213 з князів волинських Володислав Кормильчич 1213–1214 боярин галицький Коломан II 1214–1219 королевич угорський Мстислав Удатний 1219 з князів києво-смоленських, онук Ярослава Осмомисла по матері Коломан II 1219–1221? вдруге Мстислав Удатний 1221?-1228 вдруге Андрій Андрійович 1228–1230 королевич угорський Данило Романович 1230–1232 втретє Андрій Андрійович 1232–1233 вдруге Данило Романович 1233–1235 вчетверте Михайло Всеволодович 1235–1236 з князів чернігівських Ростислав II Михайлович 1236–1238 син Михайла Всеволодовича, з князів чернігівських Данило Романович 1238–1264 вп'яте Шварно Данилович 1264–1269 син Данила, співправитель князя Лева I Даниловича Лев I Данилович 1264–1301? син Данила Юрій I Львович 1301?-1308? син Лева I Лев II Юрійович 1308–1323 син Юрія I Володимир Львович 1323–1325 син Лева II Юрій II Болеслав 1325–1340 з князів мазовецьких, онук Юрія I Любарт-Дмитро 1340–1349 з князів литовськихВолодислав Опольчик1372–1378з князів опольських, намісник Людовика І

У культурі

Кіно

1987: Данило — князь Галицький 2018: Король Данило

Див. також

Київська Русь Галицько-Волинське князівство Волинське князівство Пониззя

Примітки

Джерела та література Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000. Крип'якевич І. П. Історія України / відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович — Львів: Світ, 1990. — 520 с. / Пам'ятки історичної думки України Князі України-Русі: Укладені на основі «Історії України-Русі» Миколи Аркаса та «Літопису Руського» / Упоряд. Я. Мельничук, Б. Карабін; Ред. А. М. Монтасевич. — Л.: Край, 1993. — 120 с. Радянська енциклопедія історії України. — Київ, 1969. — т. 1.

Посилання Галицьке князівство //