Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна — університет у місті Харків. З 2009 до 2014 року мав статус автономного дослідницького університету. Заснований 17 листопада 1804 року з ініціативи видатного просвітника Василя Каразіна за кошти місцевої громади, а урочисто відкритий 29 січня (17) 1805 року.

Після Львівського національного університету імені Івана Франка — другий за віком найстаріший університет України.

За час свого існування Харківський університет декілька разів змінював офіційну назву. Заклад було засновано під назвою Імператорського Харківського університету, яку він зберігав до 1917 року. За радянських часів університет мав назви: Вільна академія теоретичних знань (1920—1921), Харківський інститут народної освіти (1921—1932), Харківський державний університет імені О. М. Горького (1932—1990-ті). Від 1999 р. університет має сучасну назву — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

Історія 17 січня (29 за новим стилем) 1805 року, з ініціативи Василя Каразіна, Олександр I підписав Указ про відкриття у Харкові Імператорського університету. Його було засновано з ініціативи та на кошти місцевої громади, серед яких відзначились брати Тихоцькі — секунд-майор Ізюмського гусарського полку Яків Андрійович Тихоцький (до 1736—1800), полковник 1-го гусарського полку Павло Андрійович Тихоцький (задовго до 1763 — після 1809). Їхню ідею підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Керував збором коштів син Якова Тихоцького — провідник дворянства Куп'янського повіту Іван Якович Тихоцький (1772 — після 1820). Багато дослідників (Данилевський Г. П., Єфремов С. О., Багалій Д. І.) вказують на те, що запит на просвіту і відповідна ініціативність у громаді Харкова утворилися завдячуючи Григорію Савичу Сковороді, який жив і викладав у Харкові та навколо міста якраз наприкінці XVIII століття. Останні дні Сковорода провів у маєтку Пан-Іванівка, який належав вітчиму і матері Василя Каразіна, де Василь Назарович зустрічався з філософом. А кошти на відкриття університету були зібрані за участі близьких друзів та учнів Сковороди.

Багалій Д. І.: Згаданими особами не обмежилося коло друзів Сковороди серед тодішнього дворянства — їх було дуже багато і на всіх їх мав свій гарний вплив старче Сковорода. Вже Данилевський зазначав силу громадського впливу Сковороди, сказавши, що він до певної міри підготував ґрунт для відкриття Харківського університету. Я надрукував реєстр ініціативної групи слобідсько-українського дворянства, що підписалося не на 400 тисяч, а на цілий мільйон для цієї мети. Серед цих десяти осіб ми знаходимо трьох Квіток — Георгія, Дмитра та Федора, Гр. Ром. Шидловського, Петра Ковалевського… Г. Г. Урюпин заслуговував дружби Сковороди, під впливом якого з нього виробився чесний, видатний громадський діяч… Г. Г. Урюпину також належить також велика роль в справі відкриття Харківського університету. Урюпин агітував за відкриття університету у Харкові серед харківських громадян, які взяли на себе зробити доброхітний обов'язок внести 40—50 тисяч карбованців на цю справу… У першому листі до Урюпина Сковорода додав приписку для Піскуновського, який також вніс цінну жертву новому університетові… — це теж був один зі старих друзів та прихильників Сковороди.Куратором університету було призначено графа Северина Потоцького, а першим ректором став філолог Іван Рижський. Серед професорів у перші десятиліття існування університету переважали іноземці, головним чином німці, найвизначніші з яких — філософ Йоганн Шад та історик Крістоф-Дітріх фон Роммель. Чисельність студентів у XIX ст. постійно зростала: у 1805 році — 57, у 1810-му — 118, у 1860-х роках — приблизно 425, у 1887-му — 1520.

Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820—1850-х роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. У 1863 р. університет відповідно до нового Статуту здобув часткову автономію.

У XIX — на початку XX ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. 1839 р. при ньому створено ветеринарну школу, яка згодом (1851) стала самостійним інститутом. Університет мав у своєму складі також лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 р. при ньому було засновано Філотехнічне товариство, а у другій половині XIX ст. — Харківське математичне товариство, Харківське історико-філологічне товариство, Харківське медичне товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне та ін. З ініціативи діячів університету з'явилися перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій Еженедельникъ» (1812), «Украинскій Вестникъ» (1816—1819), «Харьковскія Известія» (1817—1823), «Украинскій Журналъ» (1824—1825) та ін. У перший період свого існування (1805—1835) університет здійснював вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині. З 1874 р. університет видає «Учені записки». 1831 року при Харківському імператорському університеті була відкрита та освячена Свято-Антоніївська церква.

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також наприкінці XIX — на початку XX ст. Ще до того як Київ став осередком українського національного життя в Наддніпрянщині, у середині XIX ст., тут велися дослідження народного побуту, історії та мови, розгорталася літературна діяльність, формувався україномовний театр. У другій половині XIX ст. Харківське історико-філологічне товариство розгорнуло широкі дослідження з історії та побуту Слобідської та Лівобережної України. Студенти об'єднувалися в українські громади (у яких брали участь, зокрема, Олександр Потебня, Василь Мова-Лиманський та ін.), висуваючи також політичні вимоги українського руху. За ініціативи професорів Миколи Сумцова, Дмитра Багалія, А. Зайкевича рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 р. університет присвоїв звання почесного доктора лідерам українського національного руху Михайлові Грушевському та Іванові Франку, а 1910 р. — авторці «Истории украинского народа» Олександрі Єфименко. У 1907 р. Микола Сумцов, Дмитро Багалій та Михайло Халанський почали читати в університеті лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

У роки Української революції 1917—1920 рр. в університеті велася боротьба між прихильниками української незалежності та проросійського курсу. Частина професорів, не згодних із новими політичними реаліями, покинула університет. Більшість українських професорів залишилася в Харкові, і вже в 1918 році університет було добровільно українізованоДобровільна українізація Харківського університету, 1918 р. .

Ліквідація університету

У червні 1920 році університет було ліквідовано, і на його базі було створено Академію теоретичних знань. У травні 1921 року академія була закрита, і на її базі було засновано Харківський інститут народної освіти (ХІНО)Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди: віхи історії / Л. Д. Зеленська // Педагогіка та психологія. – 2015. – Вип. 50. – С. 168-181..

Відроджений університет У 1930 році Харківський інститут народної освіти було ліквідовано, і на базі факультету професійної освіти ХІНО були створені Харківський педагогічний інститут професійної освіти та Харківський фізико-хіміко-математичний інститут. У 1933 р. ці два виші були об'єднані в Харківський державний університет.

Відновлений університет складався з 7 факультетів: фізико-математичного, хімічного, біологічного, геолого-географічного, літературно-лінгвістичного, історичного (з філософським відділом) та економічного (з відділом економічної географії). 1936 р. ХДУ було присвоєно ім'я щойно померлого російського письменника Максима Горького (Олексія Максимовича Пєшкова), хоча той за життя не мав жодного стосунку до університету. Під час німецько-радянської війни ХДУ було евакуйовано до міста Кизилорда в Казахстані, де він спільно з Київським університетом утворив Об'єднаний український державний університет. У 1943—1944 рр. ХДУ повернувся до Харкова (перший після звільнення міста навчальний рік розпочався 1 листопада 1943 рокуЖуравский Ю. И., Зайцев Б. П., Мигаль Б. К. Харьковский университет в годы Великой Отечественной войны. — Харьков, 1989. — С. 101.). У 1960 році до університету було приєднано на правах факультету іноземних мов Харківський педагогічний інститут іноземних мов. На 1977 р. у складі університету діяли такі факультети та відділи: механіко-математичний, фізичний, фізико-технічний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, радіофізичний, заочний та вечірній.

11 жовтня 1999 р. Президент України Леонід Кучма своїм указом, «ураховуючи значний внесок Харківського державного університету у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток науки», надав йому статус національного та надав ім'я його засновника — Василя Назаровича КаразінаУказ Президента України № 1313/99 «Про надання статусу національного Харківському державному університету» від 11.10.1999.

Станом на грудень 2020 р. у ХНУ ім. В. Н. Каразіна працювало 1804 штатних науково-педагогічних працівників та 161 науковець. Серед працівників університету — два академіки НАН України, три члени-кореспонденти НАН України, 293 доктори наук та 1061 кандидатів наук. Крім того, за сумісництвом працювали 515 науковців і практичних працівників, серед яких 26 академіків і членів-кореспондентів НАН України, 146 докторів наук і 227 кандидатів наук. В університеті навчається 17 188 осіб.

2022 року університет значно постраждав при вторгненні Росії в Україну. Так, 2 березня російський обстріл вразив будівлю економічного факультету, 5 березня було частково зруйновано університетський спорткомплекс, 11 березня — корпус Фізико-технічного факультету, 18 березня — будівлю Інституту державного управління. На 22 березня, згідно з прес-службою університету, у нього не залишилося жодного непошкодженого корпусу.

За три роки повномасштабної війни (24 лютого 2022 — лютий 2025 року) інфраструктура Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна зазнала значних руйнувань. Повністю зруйновано будівлі ННІ «Фізико-технічний факультет», економічного факультету, ННІ «Інститут державного управління», а також спорткомплекс «Каразінський». Пошкоджень зазнали Головний та Північний корпуси університету, стара будівля Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, університетська Свято-Антонівська церква, будівля Українська інженерно-педагогічна академія (з 2024 року входить до складу університету), Музей природи Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, університетський ліцей, університетська клініка та два студентські гуртожитки Глибицька С.Б. Зруйновані та пошкоджені будівлі Каразінського університету // Тези доповідей учасників XXIX Міжнародної наукової конференції «Слобожанські читання» / ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини». — Харків : Видавництво «Курсор», 2025. — С.16–18..

Ректори

Рижський Іван Степанович (1805—1806, 1808—1811) Стойкович Афанасій Іванович (1807—1808, 1811—1813) Осиповський Тимофій Федорович (1813—1820) Джунковський Василь Якович (1821—1826) Кроненберг Іван Якович (1826—1829, 1833—1836) Дудрович Андрій Іванович (1829—1830)http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Bulgarien/XIX/1820-1840/Venelin/primtext1.phtml#53 Єллінський Микола Іванович (1830—1833) Комлишинський Василь Сергійович (1836—1837) Павловський Андрій Федорович (1837—1838) Куніцин Олексій Васильович (1839—1841, 1849—1850, 1852—1853) Гулак-Артемовський Петро Петрович (1841—1849) Палюмбецький Олександр Іванович (1850—1852, 1872—1873) Фойгт Карл Карлович (1853—1859) Рославський-Петровський Олександр Петрович (1859—1862) Кочетов Володимир Якимович (1862—1872)