Верхня Германія () — імператорська провінція Римської імперії з центром у місті Майнц (лат. Moguntiacum), що включала в себе сучасні території Швейцарії, Франції і Німеччини. Важливими містами були Безансон (лат. Bisontio), Страсбург (лат. Argentoratum), Вісбаден (лат. Aquae Mattiacae). Межувала із Gallia Belgica на північному заході, Gallia Lugdunensis на заході, з Maxima Sequanorum на південному заході, з Alpes Poeninae на півдні, і з Raetia на південному сході.
Географія Верхня Германія, на відміну від своєї сестринської провінції, включала території по обидва боки Рейну (Rhenus). У північній частині на захід від Рейну межа провінції перетинала річку Мозель, а також гори Вогези (Vosegus M.) та Гунсрюк. Далі на південь провінція простягалася на заході до плато Лангр, включаючи витоки річок Сена, Марна і Мез/МаасCaesar. Gallic War, Книга IV, 10; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168..
Південно-західна частина (майбутня Секванія) охоплювала також басейн річки Рона (Rhodanus) та її великих судноплавних приток — Сони (Arar) та Дубу (Dubis), і досягала своєї найпівденнішої межі біля Женевського озера, яке римляни називали озером Леманн (Lemannus L. або Lemenna)Ammianus Marcellinus. Res Gestae, Liber XV, 11.16-17; Strabo. Geography, Книга IV, 1.11; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 18, с. 262-271..
На схід від Рейну кордон проходив у східному напрямку вздовж хребта гір Таунус і продовжувався на південь, перетинаючи річки Майн, Неккар і Дунай, де він стикався з кордоном сусідньої провінції Реція. Важливим природним рубежем на цьому напрямку слугувало Боденське озеро (Brigantinus L.), що лежало неподалік витоків Рейну і розділяло римські та варварські володінняStrabo. Geography, Книга IV, 3.3; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 12, с. 169-187; Map 19, с. 272-286..
Вона також межувала на півдні з Пеннінськими Альпами та Нарбоннською Галлією, на заході з Лугдунською Галлією, а на північному заході з Белгською ГаллієюAmmianus Marcellinus. Res Gestae, Liber XV, 11.6-15..
Долина Рейну в північній частині провінції, звучена через наступ гір Айфель, Фор-Айфель і Пфальц, розширюється на захід від річки навколо Майнца (Mogontiacum), утворюючи розлогий, родючий ландшафт аж до Шпаєра (Noviomagus / Nemetae) на півдні. Серед інших великих центрів на цій річковій осі виділялися Страсбург (Argentorate) та Вормс (Borbetomagus)Ammianus Marcellinus. Res Gestae, Liber XV, 11.8; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168..
На схід від Рейну дно долини полого підіймається до пісковикових гір Оденвальд. Між Оденвальдом і гірським масивом Таунус на півночі рівнина Веттерау була густозаселеним сільськогосподарським ландшафтом, особливо на північ від річки Майн. Звивиста долина Неккара на південь від Вімпфена так само забезпечувала родючі схили для обробітку, а на захід від Рейну Мозель славився своєю сільськогосподарською продуктивністю та вкритими виноградниками схиламиBarrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168; Map 12, с. 169-187..
Південна частина Upper Germany була загалом більш суворою, з густо вкритими лісом височинами до майже 1200 метрів над рівнем моря, такими як Шварцвальд (який античні автори часто асоціювали з горами Абноба — Abnobaea Ore — та непрохідним Герцинським лісом — Hercynia Silva, де проживали племена свевів) і ВогезиStrabo. Geography, Книга VII, 1.3, 1.5; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168; Map 12, с. 169-187..
На південь від вигину Рейну біля Базельа (Basilia) вапняковий хребет масиву Юра (Iura M.) простягається зі сходу на захід до висоти понад 1400 метрів, а на схід і північний схід від Женевського озера Швейцарські Альпи постають уже як справді негостинний регіонStrabo. Geography, Книга IV, 3.4; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 18, с. 262-271..
Однак між цими двома гірськими ланцюгами долина річки Ааре використовувалася для поселення та землеробства. Цю долину, масив Юра та околиці Женевського озера контролювали кельтські племена гельветів та секванів, а ключовими поселеннями тут були Безансон (Vesontio), Аванш (Aventicum) та стратегічний легіонний табір Віндонісса (Vindonissa)Strabo. Geography, Книга IV, 3.4; Ammianus Marcellinus. Res Gestae, Liber XV, 11.11-12; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 18, с. 262-271.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 16..
Населення і племена
Кельтські племена Гельвети — кельтська група, територія якої була чітко визначена природою: вона обмежувалася Рейном, горами Юра, Женевським озером та річкою Рона. Раніше їхня територія розташовувалася на схід від Рейну аж до річки Майн, але вони мігрували на захід через тиск германців. Вони перебували у постійному конфлікті зі свевськими германцями, намагаючись стримати їхні вторгнення в Галлію. Центром громади було місто Авентікум (Aventicum, сучасний Аванш)Strabo. Geography, Книга IV, 3.3-4; Caesar. Gallic War, Книга IV, 10; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 18, с. 262-271.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20.. Раураки — займали лівий берег верхнього Рейну між Бельфортським проходом (що на південному краї гір Вогези) та хребтом Юра. Хребет Юра слугував природним кордоном між ними та гельветами на півдні. Головним центром була колонія Августа Рауріка (Augusta Raurica, сучасний Аугст біля Базеля)Ammianus Marcellinus. Res Gestae, Liber XV, 11.11; Strabo. Geography, Книга IV, 3.4; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 18, с. 262-271.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20.. Медіоматріки — кельтське плем'я, чия серцевина території знаходилася в Лотарингії. Їхні землі простягалися на захід від верхнього Маасу, через Вогези і аж до верхнього Рейну в ЕльзасіStrabo. Geography, Книга IV, 3.4; Caesar. Gallic War, Книга IV, 10; Ammianus Marcellinus. Res Gestae, Liber XV, 11.9; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20.. Секвани — це плем'я мешкало між річками Роною і Соною у верхньому Ельзасі. Східногерманські народи (свеви) згодом проникали на їхні території. Головним містом громади був Везонтіо (Vesontio, сучасний Безансон)Strabo. Geography, Книга IV, 1.11, 3.2, 3.4; Caesar. Gallic War, Книга IV, 10; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20.. Лінгони — володіли землями, що розташовувалися між річками Сена та Сона. Центром громади було місто Андемантуннум (Andemantunnum, сучасний Лангр)Strabo. Geography, Книга IV, 1.11, 3.4; Caesar. Gallic War, Книга IV, 10; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20.. Тревери — їхні володіння сягали від південно-східних окраїн гір Арденн та Айфеля до масиву Гунсрюк. Середній і нижній Мозель протікав через їхні землі до Рейну. Вони пишалися своїм германським походженням, хоча їхня матеріальна культура і мова були кельтськими. Від них були залежні менші племена — церози та кондрусиStrabo. Geography, Книга IV, 3.4; Caesar. Gallic War, Книга IV, 10; Ammianus Marcellinus. Res Gestae, Liber XV, 11.9; Tacitus. Histories, Книга IV, 73; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20..
Германські племена (переважно на схід від Рейну) Свеви — за оцінкою Юлія Цезаря, це був найбільший і найвойовничіший народ серед германців. У першій половині I ст. до н. е. вони просунулися від річки Ельба до Рейну. Свеви домінували на великій території на схід від Рейну, що простягалася від річки Лан до верхнього Рейну. Близько 70 року до н. е. під проводом свого конунга Аріовіста сім підгруп цього народу (загалом 120 000 осіб) перейшли в Галлію, створюючи тиск на місцеві племенаCaesar. Gallic War, Книга IV, 1; Strabo. Geography, Книга IV, 3.4; Книга VII, 1.3.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20.. Убії — жили на південь від племені сугамбрів у басейні Нойвіда, нижній долині річки Лан і, можливо, в частині гір Таунус. Вони перебували під постійним тиском і натиском войовничих свевівCaesar. Gallic War, Книга IV, 3; Strabo. Geography, Книга IV, 3.4; Tacitus. Histories, Книга IV, 28; Barrington Atlas of the Greek and Roman World, Map 11, с. 145-168.Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 18-20..
Історія Перші зіткнення між племенами, що населяли територію, пізніше названу Верхньою Германією, відбулись в роки Галльської кампанії Гая Юлія Цезаря. У 58 році до н. е. плем'я гельветів, що проживало на території майбутньої провінції, вирішило мігрувати далі на захід у Галлію, але Цезар вирішив перешкодити цьому і розбив їх у битві при Бібракте, змусивши їх повернутись до своїх земельCaesar. De Bello Gallico, I, 28.3..
Після цього Цезар зійшовся з армією конунга Аріовіста, що складалась зі свевів, гарудів, маркоманів, трібоків, вангіонів, неметів та седусіївCaesar. De Bello Gallico, I, 51.2.. Зійшовшись у битві з ними поблизу Везонтіона (Безансон), він вщент розбив їх і відігнав вцілілих за Рейн. Вже у наступному, 57 році до н. е., бельгські племена та германці, що проживали на західному березі Рейну, побоюючись, що вони будуть наступними, об'єднались для захистуCaesar. De Bello Gallico, II, 3-4.. Але, як повідомляє нам Цезар, всі племена були змушені здатись одне за одним перед шістьма римськими легіонами. Найдовше тримались нервії, атребати та віромандуї. Але у висновку вони все ж були розбиті, і, як зазначає Цезар, це призвело до «майже повного знищення імені та нації нервіїв»Caesar. De Bello Gallico, II, 28..
Бої та каральні акції Цезаря продовжувались і в наступні роки, а вже у 53 році до н. е. Цезар, підкоривши менапіїв і розбивши треверів, перетнув Рейн, для того аби покарати свевів і надати допомогу тим племенам, що були союзниками Риму (убіям)Caesar. De Bello Gallico, VI, 5-9..
Наступні зіткнення між племенами, що населяли ці території, і Римом стались у 39—37 роках до н. е., коли Марк Віпсаній Агріппа був змушений перетнути Рейн для демонстрації римської могутності у відповідь на вторгнення свевів між Рейном і МозелемCarroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 26-29..
Важливу роль у житті племен, що проживали на території майбутньої провінції, відіграв імператор Август, що прибув до Галлії у 16 році до н. е. і залишався там до 13 року до н. е. Август прийняв рішення про переселення деяких племен на інші місця задля стратегічних інтересів Риму. Так, наприклад, після спустошення території ебуронів між Арденнами, Айфелем, Маасом і Рейном на ці землі були переселені германські убії, що під час Галльської війни підтримували римлян проти зарейнських германцівCassius Dio. Historia Romana, LIV, 19-25; Caesar. De Bello Gallico, IV, 16; Carroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 29-32..
У 15 році до н. е. Друз і Тиберій підкорили альпійські племена в Реції та Вінделіції аж до Дунаю, убезпечивши цим південний фланг германських провінційCarroll M. Romans, Celts & Germans: The German Provinces of Rome. — P. 32; Cassius Dio. Historia Romana, LIV, 22..