Синагога під Білим Лелекою  — одна з двох діючих синагог у Вроцлаві. Знаходиться на вулиці Павла Влодковіца, 7. 1996 року повернена єврейській громаді і є головною і найбільшою синагогою громади у Вроцлаві. Богослужіння відбуваються лише у найбільші свята.

Історія

Спроби будівництва синагоги Ідея будівництва синагоги зародилась у 1790 році, коли міністр Силезії Міністр Сілезії — назва намісників Сілезії після вторгнення у Сілезію Фрідріха II у грудні 1740 (Перша Сілезька Війна), і підписання Бреславської мирної угоди (11 червня 1741), граф Карл Георг Генріх фон Хойм висунув пропозицію збудувати у Вроцлаві синагогу, загальнодоступну для усієї єврейської громади, при цьому плануючи замкнути усі розпорошені містом приватні синагоги і молитовні доми. Однак план не був реалізований через незацікавленість у ньому ортодоксальних євреїв.

У серпні 1819 року Міністерство внутрішніх справ імені короля Фрідріха Вільгельма III із керівництвом у Берліні, вислало до вроцлавського кагалу листа, у котрому наполягало на будівництві великої загальнодоступної синагоги і закриття малих молитовниць. Керівництво кагалу однак, після тривалих дебатів і консультацій відмовило.

2 квітня 1820 року кагал надіслав листа до президента вроцлавської поліції, в котрому роз'яснено причини відмови у виконанні поставленого королем завдання. Проблемою була нестача коштів, а також неврегульовані проблеми у конституції, і у едикті 1812 року, що стосувались юдаїзму. Однак відповідь кагалові, містила категоричну вимогу будівництва нової синагоги протягом двох років.

Незабаром почато збір грошей. Зібрано 9812 талерів, із котрих 6777 перераховано Першим товариством братів, решту — членами восьми малих ортодоксальних молитовних домів, котрих підтримував рабин Саломон Тіктін. Однак більшість ортодоксів була проти нової синагоги і фінансово не підтримала будівництво. Зібраних коштів було недостатньо для початку будівництва.

У грудні 1820 року було наперед продано сидячі місця у майбутній синагозі, завдяки чому зібрано суму, що дозволяла розпочати будівництво. Почато перемовини із купцем Якобом Філіпом Зільберштайном, власником ділянки при вулиці св. Антонія, 35, на котрій раніше була корчма «Під білим лелекою» (), що дало назву майбутній синагозі. У 1819 році виконано проект, котрий був прийнятий будівельною адміністрацією.

У червні 1821 року керівництво кагалу призупинило будівництво синагоги у зв'язку із спротивом більшості членів кагалу. Ймовірно приводом цього була надто велика різниця у поглядах і брак єдності у вроцлавському кагалі.

Будівництво У 1826 році знову з'явились наміри будівництва великої і репрезентативної синагоги, тим разом серед членів ліберального Першого товариства братів. Ймовірною причиною цього могло бути завершення у 1817 році оренди синагоги Темпель, де була зосереджена їхня діяльність.

Будівельні роботи розпочато у 1827 році на купленій під кінець 1820 року ділянці на вулиці св. Антонія за проектом 1819 року. Інвестором став Якоб Філіп Зільберштайн, власник ділянки, член кагалу, а також можливо — член Товариства. Будівельними роботами від початку будівництва до травня 1828 року керував майстер Шиндлер, а після його смерті — майстер Тшоке. Над усіма роботами здійснював нагляд виконроб Тіле.

23 квітня 1829 року відбулось урочисте відкриття синагоги, а перша служба відбулась 13 днів перед цим (10 квітня). Від того часу функціонувала як приватна синагога членів товариства.

Проект був зроблений німецьким архітектором і будівельним радником Карлом Фердинандом Ланґгансом, котрий керувався сілезько-прусським будівельним стилем сакральних споруд XVIII століття. Перше живописне оздоблення здійснив Рафаель Біов і його син. Також певний час йому приписували і авторство проекту синагоги.

Після відкриття

У 1847 році стала головною загальнодоступною синагогою ліберальної фракції вроцлавського кагалу. У 1872 році після будівництва Нової синагоги на вулиці Подвалє, синагогу зайняли консервативні євреї. У 1872 і 1873 роках проведено ремонтні роботи, котрі дещо зруйнували гармонійне архітектурне обличчя будівлі. Добудовано три зовнішні сходові клітки, котрі провадили на галерею для жінок. У 1997 році під час відновлювальних робіт сходову клітку, що знаходилась у південно-східному куті було демонтовано.

У 1905 році ґрунтовно перебудовано інтер'єр синагоги, котрою керували брати Пауль і Ріхард Ерліхи. В той же час добудовано нові залізобетонні неороманські галереї для жінок, котрі замінили попередні, що були оперті на 12 стовпах. На зламі 1928—1929 років, у соту річницю існування синагогу ґрунтовно відремонтовано, осучаснено. Відновлено фасад і інтер'єр, додано електричне освітлення, змонтовано центральне опалення, а також збудовано посередині один із найважливіших елементів синагоги — біму, котру спроектував А. Гротте.

Кришталева ніч і Друга світова війна

Під час кришталевої ночі з 9 на 10 листопада 1938 року, гітлерівські бойовики зруйнували інтер'єр синагоги і порвали на шматки сувої Тори, що в ній знаходилась. Однак з огляду на близьке сусідство із іншими будинками, не була підпалена, що врятувало її від цілковитого знищення (котрого зназнала Нова Синагога). Після тих подій була частково відновлена і одночасно служила як консервативним, так і ліберальним євреям, хоч служби відбувались окремо і в різний час.

Після вибуху Другої світової війни, використовувалась до 1943 року. Після цього гітлерівці переобладнали її на станцію техобслуговування автомобілів, і магазин награбованого у євреїв майна. Частина оригінального оснащення синагоги була знищена. В дворі синагоги влаштовано одне з місць для збору депортованих до таборів вроцлавських євреїв. Про цей факт нагадує пам'ятна таблиця.

Роки 1945—1995 13 серпня 1945 року Єврейський комітет у Вроцлаві звернувся до президента міста Олександра Вахнієвського з питанням про повернення синагоги, котру в той час займала промислова міліція. Після повернення, синагога була відремонтована і знову обладнана для потреб культу вроцлавською Конгрегацією релігії мойсеєвої.

У 60-х роках синагога не раз потерпала від хуліганських дій, зі сторони не встановлених осіб. Вибито шиби зі сторони вул. Антонія (північна стіна). Пізніше із незаселеного будинку поблизу, котрий готували до знесення (№ 6 на вул. св. Антонія), камінням вибито цінні вітражі на вікнах східної стіни. Численні клопотання конгрегації в Управління справ релігії, а також звернення до міліції, результату не дали. Від тих часів стан синагоги поступово погіршувався.

5 липня 1963 року Конгрегація вислала листа до Союзу релігії мойсеєвої, в котрому просить і обґрунтовує необхідність виділення коштів на ремонт:

«Знаходиться у такому стані, що є загроза цілковитої руйнації будинку, а вигляд її справляє дуже прикре враження на людей, що беруть участь у службах. Стеля валиться, більшість вікон вибито, відпадає штукатурка. Замкнено запасний вихід, через загрозу руйнування будинку в тому місці, що створює загрозу життю людей у разі пожежі»

В середині 1964 року невідомі двічі вибили вікна. За другим разом проникли на горище, звідки викрали велику кількість молитовників. У 1965 році від American Jewish Joint Distribution Committee було отримано 10 тис. доларів, зарахованих на рахунки Польської ощадної каси і призначених на ремонт синагоги. 27 липня 1966 року Управління будівництва, урбаністики і архітектури при президії DRN видало рішення у справі синагоги:

«… закликаємо до 10 серпня 1966 року полишити сакральну будівлю, при вулиці Влодковіца, 9. …Технічний стан об'єкта загрожує безпеці людей і майна, з огляду на серйозні руйнації грибком і комахами, елементів конструкції даху».

У листі до Президії народної ради, Управління у справах релігії від 23 серпня 1966 року, Конгрегація описала ситуацію так: синагога буде відремонтована коштом Релігійного союзу релігії мойсеєвої, але «конгрегація сподівається в цій справі також допомоги зі сторони Президії народної ради м. Вроцлава, оскільки громадяни що належать до релігії мойсеєвої позбавлені можливості відвідувати служби навіть у часи найбільших свят».

28 березня 1967 року Конгрегація звернулась із закликом до тогочасного керівника Воєводської народної ради, Болеслава Івашкевича:

«Конгрегація релігії мойсеєвої у Вроцлаві є найбільшою за чисельністю у Польщі, а євреї Вроцлава практично позбавлені можливості брати участь у службах, оскільки навіть велика старовинна синагога при вул. Влодковіца 9 замкнена від 30 вересня 1966 року Управлінням архітектури, оскільки є небезпека руйнації строп. Будівля потребує капітального ремонту. Мала синагога при вулиці Влодковіца 9 може вмістити лише близько 50 осіб і таким чином польські громадяни, що сповідують релігію мойсеєву, що мешкають у Вроцлаві, не мають можливості брати участь у суботніх службах, ані з оказії урочистих свят, чи служб за душі померлих. Такий стан речей призвів до значного розчарування серед мешканців Вроцлава віри мойсеєвої. Конгрегація вважає, що є усі можливості, суспільні, політичні і матеріальні, аби дати людям приналежним до релігії мойсеєвої, можливість брати участь і в службах за померлими.»

У дальшій частині листа зазначено, що у синагозі під час найбільших свят бувало близько 2 тис. осіб із Вроцлава і околиць. У обґрунтуванні висловлено прохання про допомогу від міської влади і American Jewish Joint Distribution Committee, у ремонті синагоги.

Після огляду синагоги Управління будівництва, урбаністики і архітектури, при Президії DRN дозволило на зібрання у партеровій частині і на першому поверсі з нагоди єврейських свят 4, 5, 6, 13, 14 i 26 жовтня 1967 року. Незабаром було розібрано будинки при вулиці св. Антонія, котрі оточували синагогу. Через це будинок виявився позбавлений огородження, що полегшило вандалам подальше нищення і вибивання шиб.

Після подій березня 1968 року і еміграції значної частини єврейського населення Вроцлава, служби у синагозі були скоріш за все призупинені, про що може свідчити, що на свято Песах, молились тільки у Малій синагозі. У 1974 році на підставі положення про залишене німецьке майно, синагога перейшла у державну власність і того ж року передана Вроцлавському університетові. У ній планувалось розмістити бібліотеку, читальню і навчальні зали Університетської бібліотеки. 1976 року розпочато роботи пов'язані із адаптацією будинку. Усунуто усю підлогу, а також відкрито фрагмент старої поліхромії. Після кількох місяців, роботи було призупинено через брак фінансування.

У 1984 році синагога була куплена Центром культури і мистецтв, котрий влаштовував у синагозі виступи митців різного плану. Трапились дві пожежі. У 1989 році будинок передано Вроцлавській музичній академії, котра планувала перебудувати його на концертний зал. Під час робіт знято дах і роботи було зупинено. Будівля почала активно руйнуватись, вологість руйнувала стіни, відпадав тиньк і розписи.

У 1992 році синагогу купив приватний підприємець Яцек Лесічка, котрий не провів у синагозі жодних ремонтних робіт. Від того часу через ініціативу Еріха Бовеса, вроцлавського єврея, котрий нині проживає у США, кагал займався перемовинами про повернення синагоги. Однак після численних зустрічей із власником будику і міськими чиновниками, не вдалось її повернути, з огляду на дуже високу ціну, котру пропонував Яцек Лесічка.

Незабаром відбулась зустріч представників кагалу із архиєпископом митрополитом вроцлавським, кардиналом Генриком Гулбіновичем у справі знищеного будинку синагоги. За його клопотанням тогочасне Міністерство культури і мистецтв викупило синагогу і передало єврейській громаді.

1995—2005

24 вересня 1995 року перший раз за багато років у зруйнованій синагозі відбулась служба з нагоди свята Рош Гашана, у котрому взяли участь близько 400 осіб. Вперше зспівав Хор синагоги під білим лелекою. 10 квітня 1996 року вроцлавським кагалом набуто повноцінне право власності на синагогу. Відтоді синагога належить ортодоксальним євреям.