Василькі́в () — місто в Україні, адміністративний центр Васильківської міської громади Обухівського району Київської області.
Географія Місто Васильків розташоване за 20 км на південний захід від Києва, на берегах річки Стугна.
Історія
Княжа доба
Історія поселень на річці Стугні налічує кілька тисяч років. На Васильківщині щедро відмітились трипільська культура та скіфські пам'ятки. Перше поселення існувало на місці Василькова ще в глибоку давнину. 988 року з волі Володимира Великого тут було збудовано фортецю для захисту Києва з півдня від набігів степових кочівників — на його думку, мала кількість міст навколо Києва робила княжу столицю уразливою. Цей рік і прийнято вважати роком заснування міста.
Володимир дав фортеці ім'я Василів на своє християнське ім'я (Василій). Володимир полюбляв Василів як місце для полювання і розваг. Коли Володимир був язичником, у Василеві були його тереми, а в них жили його жінки.
У 995 році печеніги знов прийшли до полян і напали на город. Володимир вийшов проти печенігів з невеликою дружиною, але печеніги її розбили, а сам князь, пересидівши якийсь час під мостом, ледве втік. Так описував історик Микола Аркас княжі пригоди.
Фортецю оточили земляними валами і ровами, й на кілька сотень років Василів стає надійним форпостом на торговому шляху з Києва до Європи.
Свою сучасну назву Васильків отримав з легкої руки Юрія Долгорукого від імені сина князя — Василька Юрійовича, якому батько подарував його після захоплення Київського престолу. У 1157 році Василів разом із Пороссям переходить в удільне володіння Василька Юрійовича та на деякий час стає центром незалежного удільного князівства. Василько Юрійович, якого ще називали Васильком Пороським, перейменовує місто на Васильків, який перетворюється на один із центрів оборони, ремесла та торгівлі Київської Русі.
Після спустошливої татарської хвилі середини XIII століття місто сильно постраждало, але вижило. На початок наступного століття Васильків згадується як великий торговий центр.
Після вигнання у 1362 році татар із Києва князь Ольгерд приєднує ці землі до Великого князівства Литовського. Проте татари час від часу продовжували нападати на Київ, витоптуючи і Васильків. У записах 1552 року Васильків згадується як запустіле селище.
Відродженням Василькова опікується Києво-Печерський монастир, адже саме у Василеві народився в 1009 році засновник монастиря Феодосій Печерський. Монастир володів у цих краях певними землями і навіть збудував у відродженому Василькові замок.
Литовсько-польська доба
Грамоту на володіння всім містом монастир отримав лише від польського короля Стефана Баторія, у 1586-му. Монахи просто сказали, що стара княжа грамота на Васильків в них згоріла. Тож король і видав «дублікат».
Одночасно Васильків отримує Магдебурзьке право, тобто право на самоуправління, проведення торгів, ярмарок. Однак це не заважає Києво-Печерському монастирю призначати до Василькова свого управителя.
13—15 жовтня 1604 року в місті зупинялося українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило МосквуПохід на Москву / П. Блавацький. — Київ: Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1.
Козаччина
Під час Хмельниччини Васильків — сотенне місто. Ось як описує тогочасне місто Павло Алепський: Найвищою владою в тогочасному Василькові вважався управитель від лаври, городничий чернець. Він керував, судив, призначав і збирав податки, наділяв землею, доглядав господарство монастиря.
1748 року в місті було побудовано перший в Російській імперії карантинний будинок, керівником якого у 1764—1783 роках був Іван Полетика, батько відомого російського дипломата Петра Полетики.
На початок XVIII у місті налічувались чотири брами і чотири церкви. Церква св. Антонія і Феодосія (Печерських) 1758 року збереглася до наших днів. П'ятикупольний храм збудований на пагорбі, у стилі українського бароко. Проте, влада церковна поступово замінювалася владою світською. Крім того, тут з'являється Васильківський форпост, у місті все більше квартирують війська (це стосується і наших днів — ще з Холодної війни тут розміщується повітряна база).
У 1792 році постає ще один збережений до наших днів храм — Свято-Миколаївська церква. У 1796 році Васильків набув статусу міста.
Російська імперія
У 1797 році, після приєднання до Росії (подія відбулася 1795 року) Правобережної Київщини, Васильків стає центром повіту. Саме місто доти входило до Київського повіту і було прикордонним з боку Російської імперії.
1825 року військові частини, що тут базувалися, брали участь у повстанні декабристів. У грудні розквартирована тут армія без жодного пострілу здається повстанцям-декабристам на чолі з Михайлом Бестужевим-Рюміним. Уже під новий 1826 рік до Василькова прибуває Сергій Муравйов-Апостол із сумною звісткою. За кілька днів повстання остаточно придушують. Неодноразово, ще з кріпацтва, буває у Василькові Тарас Шевченко.
На шевченківський час припадає ось цей опис Василькова:
Проте, у другій половині XIX століття в містечку мешкає вже понад десять тисяч жителів, діють кілька фабрик (тютюнові, миловарні), заводів (цегельні, цукроварні, свічкові, пивоварні). Проводяться ярмарки, розвивається підприємництво. Статистика 1897 року: 13 крамниць, 15 рундуків, 48 шинків і 7 трактирів.
XX століття
У 1918—1919 роках місто декілька разів звільнялося від більшовицького контролю Українською армією, 28 лютого відбувся Васильківський бій. 5 квітня місто зайняли повстанці отамана Зеленого, до цих сил приєдналися селяни 7 навколишніх сіл. Під час визвольних змагань, Марко Шляховий, він же отаман «Кармелюк», базував в урочищі Кладова неподалік села Дзвінкова повстансько-селянський загін, який вів бойові дії проти окупантів разом з підрозділами отамана Зеленого. З 1920-го — під більшовицькою владою. 24 серпня 1919 року під час наступу на Київ до Василькова підійшли частини Армії УНР. За доповідями патрулів місто було зайняте ворожою піхотою. Після бою Васильків від окупаційних російських військ був звільнений Кінним полком Чорних Запорожців. Після революційних років Васильків став районним центром.
Наприкінці 1920-х років минулого століття значна частина населення міста працювала на заводі дубильних екстрактів, 4-му держшкірзаводі та інших підприємствах. Багато жителів займалось кустарними промислами: вичиняли шкіру, шили та ремонтували одяг і взуття. Характерною особливістю економічного розвитку Василькова в 30-ті роки був широкий розвиток кооперації.
У 1927 році діяли 4 шкіряні артілі, які того ж року об'єднались в артіль ім. Першого травня. Працювало кілька товариств: споживче, кооперативно-орендно-позичкове, сільськогосподарське, кредитне та ін.Національна книга пам'яті: Київська область
У 1929 році на базі декількох кооперативних об'єднань створено завод «Транспортер», який випускав дрібний сільськогосподарський інвентар. На території сьогоднішнього ринку працював деревообробний завод. У місті працювали артіль «Керамік», гончарні цехи якого виготовляли посуд, вишивальна артіль, де виготовляли одяг, рушники, білизну. Працював млин. У місті працювали установи і організації, діяли лікарні, де працювали кваліфіковані лікарі і фельдшери. Не менш важливим і складним завданням була організація народної освіти й культурно-масової роботи. В місті в 2-х будинках синагог відкрилися школи (№ 2). Розвивалась торгівля, працювали трактири, обмінні пункти, постійно діяв базар, на якому було багато критих рундуків (ларьків). На ринку можна було купити все: від коня до гвіздка. Недарма жителі сіл називали Васильків «купи-продай».
У вересні 1930 року була започаткована газета «За більшовицькі темпи», яка стала рупором радянської влади, диригентом здійснення програми колективізації і Голодомору.
У 1930-ті роки у Василькові був дитячий будинок для безпритульних дітей. Саме цей заклад в період Голодомору 1932—1933 років врятував життя багатьом дітям, яких деякі селяни змогли привезти і залишити на місцевому базарі, де їх забирали міліціонери. Ще з однієї синагоги було зроблено залізничний вокзал.
Початок 1930-х років увійшов в історію міста, як період різкого повороту від політики НЕП, яка давала певний, хоча й контрольований більшовицькою владою, простір для підприємництва і розвитку приватної ініціативи в усіх сферах виробництва, до практично повного знищення приватної власності.
До 1933 року в місті проживало приблизно 10 тис. населення. Організований в українському селі штучний голод, який забрав життя тисяч жителів Васильківського району, зачепив і місто. Його населення, яке складалось на 49 % з єврейських родин, хоч і жило у своїй переважній більшості незаможно, але не голодувало. Службовці державних установ і організацій, працюючі на підприємствах і в різних артілях отримували крім заробітної плати продуктові пайки, тому хоч і жили впроголодь, але від голоду не помирали. А от у прилеглих селах люди пухли і навіть мерли від голоду. Прикладом може стати село Піски, яке з часом було поглинуте містом. У ньому від голоду померли десятки людей.
З 1935 року Васильків за офіційною класифікацією втратило статусу селища, а набуло статусу міста. У 1975 році Васильків отримав статус міста обласного підпорядкування.
В місті розташована Васильківська повітряна база, яка заснована під час «холодної війни».
У 2015 році біля села Крячки Васильківського району Київської області сталася масштабна пожежа на нафтобазі БРСМ, наслідки якої вплинули на екологічну ситуацію у місті Васильків.
25 жовтня 2020 року обрана міським головою Наталія Баласинович).
Російське вторгнення в Україну (з 2022) 24 лютого 2022 року, приблизно о 05:10, на початку російського вторгнення в Україну, було завдано ракетних ударів по Васильківському аеродрому, розташованого на півночі міста. Упродовж дня аеродром і саме місто зазнавали повторних ракетних ударів, також активно діяли ворожі ДРГ.
26 лютого, опівночі, поблизу міста був збитий російський Іл-76 МД з десантом на борту, проте частина десанту змогла висадитись та проникнути до центра міста на вулицю Декабристів, почались сильні бої, внаслідок обстрілу аеродрому зайнялася пожежа на місцевій нафтобазі Попри запеклі бої, зранку весь десант у Василькові був знищений. Згодом ворог зробив невдалу спробу висадитись у селах Крушинка та Плесецька. Як стало відомо пізніше, в операції брав участь 331-й полк 98-ї повітрянодесантної дивізії ЗС РФ (м. Кострома); залишки десанту, що переховувалися в лісах, остаточно ліквідовані до середини березня; знищений командир полку Сухарєв.
28 лютого 2022 року, о 19:10, внаслідок бомбових ударів по Василькову, Калинівці та Білій Церкві було зруйновано п'ятиповерховий гуртожиток і два п'ятиповерхових житлових будинки.
12 березня 2022 року по аеродрому було завдано 8 ракетних ударів, одна з них влучила у склад боєприпасів, внаслідок чого аеродром був повністю знищений.
Втрати серед військовослужбовців ЗСУ 24 лютого 2022 року в місті загинув В'ячеслав Радіонов внаслідок особистих мужніх дій, завдяки яким повний склад літаків бригади піднявся у повітря в місті Василькові, що врятувало їх від ракетного удару.
26 лютого 2022 року під час бою поблизу міста загинули військовослужбовці 128-ї ОГШБр старший солдат Василь Марчук та солдат Павло Нікітчук.
Населення
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці88.61%росіяни9.60%білоруси0.56%євреї0.27%поляки0.10%інші/не вказали0.86%Усього100%
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська3433987.29%російська479512.19%білоруська540.14%ромська290.07%вірменська110.03%інші/не вказали1120.28%Усього39340100%
Місцева влада
Вибори міського голови Василькова 2013 року
21 березня 2013 року Верховна Рада України призначила на 2 червня позачергові вибори міського голови у м. Василькові та АлчевськуНапругу знято: Верховна Рада призначила вибори у Василькові і Алчевську Українська правда. 21.03.2013.