Ви́нниківське о́зеро — колишній став на річці Марунька, що знаходився між східними околицями Львова та західною частиною Винників.
Природні особливості озера
Географічне розташування Озеро було розташованим на території Винниківського лісопарку, частина якого вважається територією Львова (Личаківський район міста). На північ від озера розташована траса Львів—Винники (автошлях Н 02) і лісиста Давидова гряда (частина Львівського плато), на якій також розташована пам'ятка природи — Чотові скелі (за 2 км на північ від озера). Озеро знаходилось на висоті орієнтовно 273 — 280 м.
Характеристики озера Озеро було протічним, що сприяло самоочищенню води. Довжина озера становила 440 м, ширина — 200 м, загальна площа — 6,2 га, глибина біля дамб — 5 м. Вода в озері була жовтуватого кольору, бо струмки, що оживлювали його, текли через глинисті породи та були багатими на залізо.
Історія
Середньовіччя Давним-давно територія Винниківського озера була вкрита лісом, поміж деревами вилася багата на рибу річка. Згодом тут почали поселятись люди. Так виникли села: Лисиничі, Підбірці, Підберізці, Зубра, Винники. Винники було княжим селом, в якому виноградарі, або т. зв. «винники» вирощували виноград для княжого столу. Від «винників» і пішла назва села. У долині від шляху між Львовом і Винниками працьовиті селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло село Млинівці. Даремно сьогодні на карті шукати його, воно зникло вже наприкінці XVII ст. Назва поселення пішла від млинів.
Першу письмову згадку про Млинівці маємо спочатку в джерелах за 1365 р., а у 1453 р. селом заправляв вже старшина Микола — тивун (категорія упривілейованої сільської старшини княжого часу). Це свідчить про існування села в княжий період та залишки руського права в галицьких селах, ще в середині XV ст. З документів довідуємося, що селяни Млинівців в XV ст. підтримували тісні зв'язки з Львовом та сусідніми селами Винниками, Підберізцями та іншими. Як виглядало село Млинівці в XVI ст., можна уявити з цікавого документа, виявленого професором В.Грабовецьким у Львівських городських книгах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (ф. 9, т. 333, арк. 564—570). В цьому документі іде мова про спір між феодалами, власником села Винників і власником села Млинівці, про кордон між ними в 1542—1568 рр. З документу видно, що село Млинівці (1543 р.) знаходилось «під тією дорогою, яка вела з Винник до Львова» і було приватною власністю католицького ксьондза Мніщковського, який успадкував його від своїх предків.
В селі проживали селяни-кріпаки «піддані» католицького ксьондза, які змушені були виконувати важкі феодальні повинності: панщину, натуральні, грошові, церковні та інші данини.
У центрі села був панський двір, озеро з греблею, млином і корчма. В 1542 р. тут мешкав якийсь Коваль, якого хата і кузня лежала «на віддалі пострілу з лука» під високою горою (теперішньою «Лисівкою»). Вона розділяла Млинівці від Винників. Власник щорічно отримував значні прибутки не лише з панщини, але й ставу, де була риба, і з кількох млинів та корчми. Свою продукцію з поля: ярину, овочі, збіжжя і навіть лісові плоди селяни продавали або в самому Львові, або в галицькому передмісті цього міста. Як це велося в середньовіччі, шляхта сусідніх сіл намагалася збільшити свої земельні володіння за рахунок сусідніх сіл прямим насильством. Тоді між шляхтою велися постійні чвари, які закінчувались судовими процесами. В середині XVI ст. власники Винників — шляхтичі Лагодовські намагались захопити частину Млинівців і повели суперечку за ґрунти з власником села ксьондзом Мнішковським. Цей судовий спір розглядався двічі у XVI ст.
Справу розглядав Львівський міський суд. Судова комісія була змушена прибути на місце, щоб обстежити території і примирити сусідів. Однак це не полегшило становища селян Млинівців і вони ще довго терпіли від здирств винниківських шляхтичів. Наприкінці XVII ст., під час наступу татар село було знищено, залишилось кілька хат навколо ставу, які були приєднані до Винників. Після цього ставом володіли окремі власники, а село Млинівці зникло з карти, тільки деякий час тут працював ще млин.
XIX — середина ХХ століття. "Маріївка". Близько 1885 р. львівський підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки недалеко від сучасного Винниківського озера кліматичний лікувальний заклад «Маріївка». Комплекс було зведено за взірцями професора Вінтернітца на височині біля ставка серед великого 11-моргового парку. Головний архітектор споруди — Михайло Ковальчук, співавтор Я. Шульц. Керівництво курортом обійняв доктор Юзеф Закшевський (1868—1930 рр.), колишній лікар клінік в Інсбруку, Мюнхені та Відні, який запровадив у закладі найсучасніші методи лікування. Грошовиті львів'яни все-таки віддавали перевагу курортам європейським, так що невдовзі Браєр збанкрутував, а «Маріївку» було продано на аукціоні. 1900 р. відомий інженер Карл Ріхтманн купив «Маріївку».Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, с. 139.
В курорті застосовували найсучасніші методи лікування та процедури. Для роботи в санаторії було запрошено першокласну обслугу, висококваліфікованого кухаря, збудовано теплицю, що дозволяло протягом цілого року мати свіжу городину. Невдовзі Карл Ріхтманн запропонував Ю. Закшевському співвласність закладу. Санаторій було дещо перебудовано, модернізовано та споруджено кілька нових корпусів, оранжерею. Ім'я інженера К. Ріхтманна та добра реклама зробили свою справу і «Маріївка» стала модним курортом. Тут неодноразово лікувалася одна з найбільш стильних львів'янок початку століття — письменниця Габріеля Запольска. Судячи з усього, ці роки були вершиною розвитку санаторію — Ю. Закшевський навіть зміг відкупити у Ріхтманна його частку і став, таким чином, повноправним власником.
На території санаторію звели кілька красивих будівель: каплицю, житловий будинок «Віллу», літній будиночок, званий «Швейцарка» та «Курхауз» — санаторний будинок із гімнастичним і більярдним залами. У дворі викопали колодязь глибиною 17 м. Окремо стояла так звана ледовня. Взимку на ставках вирубували брили льоду, складали їх у спеціальні тунелі, зберігали так упродовж усього літа і використовували для потреб санаторію. Територію «Маріївки» прикрасили гарними клумбами, декоративними кущами. Навколо санаторію висадили бузок, жасмин, сосни і туї. У санаторії лікували переважно хвороби опорно-рухового апарату. Лікувальні грязі привозили у бочках з Італії, до послуг пацієнтів були тренажерний і масажний зали. Санаторій мав обладнання, яке за призначенням і принципом дії нагадує сьогоднішні солярії, сауни і джакузі. Головний акцент «Маріївка» робила на водолікуванні, сонячних ваннах, чистому повітрі та спеціальній дієті.Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, с. 140.
Під час Першої світової війни курорт припинив існування. Спочатку тут розташувалися «на постой» німецькі військові, справу довершили мародери, скориставшись відсутністю власника. Після 1920 р. родина Закшевських продала «Маріївку», через інфляцію отриманих грошей вистачило чи не на пачку сірників. У 1920-1930-ті рр. Винниківське озеро було ставком Станіслава Ліпського. Брат Ліпського теж мав ставок (нижче Винниківського озера), але менший, який пізніше перетворили на грабарню.Байцар Андрій. З історії: Винниківське озеро. https://baitsar.blogspot.com/2017/02/blog-post.html .Байцар Андрій. З історії: санаторій «Маріївка» у Винниках https://baitsar.blogspot.com/2017/01/blog-post_21.html Новий власник влаштував тут літній будинок.
Післявоєнний період (1953 — 90 рр. ХХ століття) В 1953 році на місці тодішнього курорту з'явилося «Комсомольське озеро», назва якого існувала до початку 1990-х років. Озеро було створено як рекреаційну зону, тоді ж були облаштовані водна та човнова станції, пляжі. До середини 1970-х років до озера ходив потяг від станції «Личаків».
У 1970-х рр. озеро стало занедбаним. Людей далі приваблювали мальовничі краєвиди, але купатись у брудній воді не кожен ризикував. Озеро заросло очеретом та перетворювалось на велику калюжу, а згодом стало розсадником антисанітарії та шкідливих бактерій. Ліс довкола став звичайним сміттєзвалищем.
Сучасний стан (90 рр. ХХ століття — нині) На початку 90-х років адміністрація Винників робила спроби врятувати озеро, але для цього потрібні були великі кошти. Чужих інвесторів озеро не цікавило, а своїх на той час було надто мало. Лише у квітні 2002 р. виконком Винниківської міської ради надав Винниківське озеро і прилеглу територію в оренду терміном на 20 років товариству з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «Краківський ринок».
У листопаді 2017 року Винниківська міська рада виділила в суборенду ділянку навколо Винниківського озера площею в 17,32 га новоствореній компанії президента ФК «Рух» Григорія Козловського ТОВ «Академія футболу». Міський голова Володимир Квурт мотивував це рішення тим, що попередній орендатор не мав змоги інвестувати в оновлення рекреаційної зони, у той час як Козловський був готовий вкласти 20 мільйонів доларів. У лютому 2018 стало зрозуміло, що з урахуванням інших ділянок загальна площа комплексу складе 77 га.
Напередодні будівництва було реконструйовано дорогу до тренувальної бази та збудовано нову пожежну частину у Винниках. У квітні 2018 повністю спустили озеро, після чого розпочалася вирубка дерев навколо осушеної водойми. Саме ж озеро було залито бетоном, який передбачалося перетворити на басейн і наповнити водою вже після здачі комплексу в експлуатацію. Роботи зі спорудження навчально-тренувальної бази розпочалися в жовтні 2018 року. Поряд зі спортивним комплексом та футбольною академією почалося також будівництво комерційно-відпочинкової частини задля самоокупності проєкту.
Головний архітектор комплексу — Андрій Ігнатюк. Роботи зі спорудження об'єкту тривали цілодобово, у пікові періоди працювали від 500 до 1000 людей. Першим пріоритетом Козловський визначив будівництво футбольних полів, і вже восени 2019 було готове перше з них.
Впродовж 2018—2020 років земля під базою неодноразово змінювала структуру власності, залишаючись в розпорядженні самого Григорія Козловського, його родини й пов'язаних з ним організацій. Найбільше розширення відбулося в травні 2019: ТОВ «Академія футболу» отримала в тимчасове користування 19,64 га Львівського лісгоспу. Частина цих транзакцій відбулася за низькою ціною: у квітні 2018 року Господарський суд Львівської області ухвалив рішення на користь Винниківської міської ради, підвищивши оренду за ділянку під Винниківським озером з 48,5 до 454,1 тисяч гривень на рік; а в 2020 цю ж ділянку ТОВ «Академія футболу» придбала в міста за ціною 11 тисяч гривень за сотку (400 доларів США за тодішнім курсом) при ринковій вартості на той час близько 1500 доларів за сотку.
Станом на лютий 2021 року було завершено 60—70 % комплексу, і на базу вже заселилися гравці «Руху». Восени 2021 відкрилася клубна академія.
Також у 2022 році на місці Винниківського озера був відкритий відпочинковий комплекс "Emily Resort". Примітки
Література Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с. Байцар Андрій. У с. Млинівці (біля Винниківського озера) селяни підтримували загони Богдана Хмельницького… // Винниківський вісник. — 2012. — Серп. Байцар Андрій. Річка Марунька і Винниківське озеро: історія і сучасність. http://plus.lviv.ua/publ/21-1-0-621 Байцар Андрій. З історії: Винниківське озеро. https://baitsar.blogspot.com/2017/02/blog-post.html Байцар Андрій.З історії: санаторій «Маріївка» у Винниках https://baitsar.blogspot.com/2017/01/blog-post_21.html Фотографія озера