Іва́н Фе́дорович Богу́н (1618, невідомо — , Новгород-Сіверський, Лівобережжя) — видатний український козацький військовий, політичний і державний діяч, полководець, близький соратник Богдана Хмельницького та його наказний гетьман у Берестецькій битві, полковник могилівський (1648–1649), кальницький (1650, 1651, 1653–1657), чигиринський (1661) і паволоцький (1658–1660, 1663–1664), генеральний осавул Війська Запорозького (1663–1664) в уряді Павла Тетері, борець за самостійність українських земель.
Був представником дрібного шляхетського роду.
У 1630-х роках примкнув до реєстрового козацтва, з яким брав участь у військових походах проти татар, а також набігах на прикордоння Московії.
З початком Хмельниччини перейшов на бік повстанців, ставши одним із головних соратників Богдана Хмельницького. Завдяки неодноразово проявленій хоробрості вже у віці 30 років отримав посаду могилівського полковника та увійшовши до найближчого оточення гетьмана.
Брав участь у всіх битвах національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648—1657 роківБогун Іван // Довідник з історії України (А-Я): посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Інститут історичних досліджень Львівського національного університету; заг. ред.: І. З. Підкови, Р. М. Шуста; упоряд. І. З. Підкова. — Вид. 2-ге, доопрац. і допов. — Київ: Генеза, 2002. — 1135 с..
Його авторитет сильно зріс після перемоги на поляками під Вінницею, де він повністю розбив ворога. Натомість найкраще полковник проявив себе під час Берестецької битви, коли Богдан Хмельницький, воліючи повернути татар, які покинули поле бою, рушив за ними, призначивши полковника Богуна наказним гетьманом. Опинившись у дуже скрутних умовах, коли ворога напосідав з усіх боків, а кримчаки просто залишили козаків напризволяще, він завдяки своєму таланту лідера та полководця зумів вивести військо з оточення, врятувавши від повного знищення.
За два роки Богун знову проявив себе блискучим стратегом і тактиком, коли, командуючи декількома сотнями козаків, розбив двадцятип'ятитисячну армію Стефана Чарнецького під Монастирищем, а також втримав Жванець, не здавши його ворогу та дочекавшись підходу головних військ Хмельницького.
Попри свою відданість Хмельницькому, Богун не підтримував його позицію щодо прийняття московського протекторату, виступав проти Переяславської угоди та відмовився присягнути цареві. Виступав проти союзу з російським царем, застерігав про можливі негативні наслідки такого акту.
Після смерті Богдана Хмельницького підтримав ідею Івана Виговського на унезалежнення від Москви, проте відмовився визнавати підписання Гадяцького договору, за яким Гетьманщина мала повернутися до складу Речі Посполитої, хай навіть в іншому статусі. Разом з Іваном Сірком підняв повстання, завдяки якому до влади прийшов Юрій Хмельницький. Виступав проти як Переяславських статтей, так і Слободищенського трактату. Одначе погодився вести спільні з Річчю Посполитою бойові дії проти Московії.
1662 року заарештований поляками. Проте за наполяганням Павла Тетері був звільнений та став одним із очільників його походу на Лівобережжя, одночасно обійнявши посади паволоцького полковника та генерального осавула. Керував облогою Глухова. Проте десь у цей період почав вести переговори з Москвою щодо союзу проти поляків, через що повторно заарештований і страчений.
Життєпис Достеменно про походження, дату та місце народження Богуна не відомо. Його біографія до 1649 року рясніє припущеннями та версіями, жодна з яких не є безсумнівною.
Версії про походження За даними польського дослідника Евгена Лятача, був сином Федора (звідси інше прізвище— Федоренко або Федоровський)— дрібного шляхтича, державця містечка БубноваLatacz, E. Bohun Iwan Teodorowicz (1664) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1936. — t. ІІ/1, zeszyt 1. — S. 227., який вів досить незалежне для православного шляхтича життя, інколи роблячи «наїзди» на сусідів-поляків, одним з яких був Олександр Олекшіч. Із сином Олександра Павлом згодом листувався Іван Богун. Рід Богуна, як припускається у наукових дослідженнях, козацько-шляхетського походження, але це припущення мало обґрунтоване. Проте у книзі «Малороссійский гербовник»автори В. Лукомський, В. Модзалевський описано герб роду Богунів. Також вказано, що полковник мав сина Григорія та онука ЛеонтіяОригінальний «Малороссїйскїй гербовникъ» містить знак запитання після Потомство щодо ймовірного «сина полковника» та Леонтія. Вони були військовими товаришами.
Молоді роки Як і більшість шляхтичів, Іван здобув хорошу освіту. Можливо, навчався у Києво-Могилянському колегіумі, можливо у польському колегіумі, а можливо, за свідченнями О. Дмитрука, навчався у Берліні, де здобув фах інженера-фортифікатора. Прекрасний почерк Богуна, як відмічають історики, був доказом того, що той був вельми освіченою людиною. Припускається, що Іван Богун володів шістьма мовами.
Деякі джерела стверджують, що він був учасником визвольних повстань 1637—1638 років, проте сучасні дослідження спростовують цю тезу. Протягом 40-х років XVII століття Богун вів звичайне для реєстрового козака життя — робив грабіжницькі наїзди на прикордонні землі московського царатуПапков А. Порубежье Российского царства и украинских земель Речи Посполитой (конец XVI — первая половина XVII века), брав участь у військових походах проти кримських татар та переймав їхні торгові обози до Московії. Імовірно перебував на королівській службі в КодакуФлоря Б. Молоді роки Івана Богуна // Україна в минулому. — К., Львів, 1992. — Вип. 2. — С. 71—75..
Наприкінці 1630-х — на початку 1640-х років Іван Богун одружився. Імені його дружини, на жаль, дізнатись досі не вдалось. О. Дмитрук стверджує, що у подружжя було два сини, старшого звали Тимофієм, який в подальшому був сотником у містечку Тростянець на Вінниччині. Про молодшого згадок ще менше: відомо лише те, що той був військовим товаришем та звався Григорієм.
Хмельниччина З початком у 1648 році Визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького і, згідно з «Реєстром Війська Запорізького 1649 року», значився серед козаків Чигиринського полку, в його сотні був записаний «кадровий резерв» Хмельницького як прості козаки (зокрема серед них Михайло Криса, який був серед заручників у поляків у битві під Жовтими водами). Треба додати, що народна дума згадує про нього як одного із чотирьох керівників повстання, які перед самим початком війни прибули на Низ (серед них ще Максим Кривоніс, Мартин Пушкар та Михайло Борохович). Згодом, 1650 року, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна призначили кальницьким полковником.
Битва під Вінницею
У 1651 році Богун вів бої на Брацлавщині проти загонів М. Калиновського та С. Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш масштабно проявив свої здібності воєначальника. Залишивши частину свого війська у місті, Богун з рештою вирушив назустріч магнатові Речі Посполитої Лянцкоронському з добірною шляхетською кіннотою. Після нетривалої сутички козаки в удаваній паніці почали відступати до укріпленого по той бік Бугу монастиря, таким чином заманивши в ході бою кінноту Речі Посполитої на Південний Буг, де крилаті гусари потрапили до завчасно підготованої пастки (козаки перед боєм прорубали в кризі ополонки, притрусивши їх сіном та прикрили снігом, щоб не було видно). Сам Лянцкоронський ледве врятувався від такої смерті.
Незабаром надійшов і гетьман Речі Посполитої Калиновський. Він обложив Вінницю та почав штурм. Проте великого успіху це не принесло. Сучасник (шляхтич Речі Посполитої) із сумом говорив про повну безпорадність і безсилля шляхетського війська перед козаками Івана Богуна:
У цей час підійшли надіслані на поміч гетьманом Хмельницьким козацькі загони на чолі з уманським полковником Йосипом Глухим і полтавським — Мартином Пушкарем. Дізнавшись про підкріплення, військо Речі Посполитої в паніці відступило, залишивши весь свій обоз. Згодом, переслідуючи загони Речі Посполитої, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 року), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.
Берестецька битва
Відіграв значну роль у битві під Берестечком влітку 1651 року. З приводу цих боїв сучасник-шляхтич із сумом писав: Але все змінилося 30 червня, коли військо Ісляма III Ґерая, під тиском військ Речі Посполитої, панічно вдалося до втечі. Керівництво перейшло до Филона Джалалія. Хмельницький, разом із писарем Іваном Виговським і чотирма охоронцями, подався за татарами, аби повернути їх назад. Проте зробити цього йому не вдалося, й він почав збирати військо до чергової сутички. Становище козацького війська, котре без татарської кінноти було вельми вразливе, стало стратегічно невигідне та містило певну небезпеку. Гетьман, за допомоги гінців, віддав наказ війську відходити на інший плацдарм. Богун, на чолі кількатисячного загону, здійснив відволікальний атакувальний маневр на розташування поляків, доки основні козацькі сили полишили табір та вдалися до відступу. У той же час зо кілька сотень козаків, фактично смертників, лишилися в таборі аби надати з'єднанню Богуна та основним силам більше часу для відступуСтороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття. Книга перша: Воєнні дії 1648—1652 рр. — Вид-во ДДУ, 1996. — 320 с. — C. 251—266..
— П. Загребельний історико-психологічний роман «Я, Богдан».
Решта сміливців, які не встигли переправитись, але й не вдалися в шаленство, хоробро прийняла бій, вважаючи, краще померти славою воїна, ніж здатися в полон. Їх нараховувалося близько трьохсот; вони подібно до спартанців Леоніда стримували натиск усієї армії Речі Посполитої, тим самим намагаючись прикрити відступ. Пропозиції короля зберегти життя з презирством відкидалися. Ці триста загинули в нерівній боротьбі зі шляхетським військом. Мужність усіх трьохсот проілюструє останній (за деякими даними, сотник Нечитайло), в якого влучило чотирнадцять куль, а він продовжував відбиватися. Коли польський король запропонував йому в дарунок життя, той відповів, що хоче вмерти в бою, як справжній козак. — сучасний Національний історико-меморіальний заповідник.
Битва під Монастирищем
Поразка Калиновського викликала велике обурення в самій Речі Посполитій. Гетьмана польного та магната Лянцкоронського звинувачували в загибелі багатьох знатних магнатів, полеглих під Вінницею.
У 1653 році Річ Посполита продовжила реакційну боротьбу проти українців. У березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Маючи значно менші військові сили, вінницький полковник відступає углиб Брацлавщини під Монастирище. 21 березня поляки обложили місто і почали штурм, проте захопити його вони не спромоглися. На другий день Чернецький зробив відчайдушну спробу взяти його, але при цьому сам дістає тяжке поранення. Богун, скориставшись ситуацією, непомітно вивів частину козаків з міста; половині наказав переодягнутися в татарський одяг і наступати, а сам з іншою половиною вдарив у тил ворога. Поляки, впевнені, що надійшло підкріплення, починали в паніці тікати. Про цю поразку один з літописців написав, що військо Речі Посполитої тут «велику шкоду і сором свій побачило і пізнало».