Ревізіонізм Голокосту (заперечення Голокосту) - це напрям у науці, прихильники якого заперечують факти масового знищення євреїв нацистами в роки Другої світової війни. Екстерміністи, також називають ревізіоністів «заперечувачами» та «редукціоналістами». Рецензенти з наукового світу зазвичай ігнорують праці ревізіоністів Голокосту.
Більшість професійних істориків відкидає заперечення Голокосту як ненаукову і пропагандистську діяльність. Критики відзначають, що ревізіоністи ігнорують наукові методи досліджень, а також часто сповідують антисемітські, та неонацистські погляди. У зв'язку з тим, що ревізіоністи висувають тези про масові підробки, масштабні фальсифікації і приховування фактів на користь євреїв, заперечення Голокосту вважається конспірологічною теорією.
Мета і завдання ревізіоністів
Колишній російський державний діяч Альфред Кох вважає, що головним завданням сучасних ревізіоністів є обґрунтування нижчої цифри єврейських жертв.
Критики заперечення Голокосту вважають, що скептики переслідують не наукові, а політичні цілі. Зокрема метою заперечення є реабілітація нацизму, пропаганда антисемітизму та антиізраїльських настроївКритика отрицания холокоста . Неонацисти використовують ревізіонізм як унікальну можливість реабілітувати націонал-соціалізм.
Ревізіоністська пропаганда має антисемітську спрямованість. Основний концептуальний посил ревізіонізму — бажання будь-якою ціною реабілітувати німецький фашизм, представити його «адекватним» політичним рухом, який «безсоромно оббрехали цинічні переможці», які нібито вели війну нітрохи не більше, а можливо і менш гуманно. Виходячи з цієї точки зору, єдиний адекватний діалог з ревізіоністами має вестися тільки на мові Кримінального кодексу.
На питання: «Що буде, якщо Голокост визнають міфом?» ревізіоніст О. Платонов дає відповідь, яка наочно демонструє справжні цілі заперечувачів Голокосту: зросте «хвиля негативного ставлення до євреїв», відбудеться ізоляція Ізраїлю, відродяться «націоналістичні настрої» у Німеччині, націоналізм стане знов легітимним, відбудеться дискредитація демократичних влади і в Німеччині і в інших країнах.
Деякі екстерміністи вважають, що «ревізіоністи з близької відстані справляють враження майже поголовно психічно хворих людей, чий зсув по фазі стався виключно на ґрунті антисемітизму»Отрицание отрицания или Битва под Аушвицем Составители: Альфред Кох, Павел Полян. М. «ТРИ КВАДРАТА» 2008.
В Американському меморіальному музеї Голокосту вважаютьАмериканський меморіальный музей Голокосту , що мета заперечувачів Голокосту на Заході чисто політична: вони хочуть реабілітувати нацизм і фашизм у цілому, і, особливо, Адольфа Гітлера, а також пропагувати антисемітизм і антиізраїльські настрої. Заперечення Голокосту в арабському і мусульманському світі має на меті, в першу чергу, підривання тієї ідеї, яка сприймається як потужне виправдання існування Ізраїлю.
Екстерміністи також вважаютьІсторична спекуляція, або Спекуляція історією , що ревізіоністи намагаються взяти реванш за програш націонал-соціалізму, також вони „перш за все хочуть вирішити «єврейське питання», засмучені тим, що Третьому рейху так і не вистачило часу на це“.
Аргументація істориків-ревізіоністів
Аргументація ревізіоністів ґрунтується на чотирьох «китах»: доказ недостовірності показань свідків; технічні дані про неможливість функціонування таборів смерті; аналіз еміграційної статистики; викриття витоків «міфу про Голокост» у військовій пропаганді.
Полемічні прийоми ревізіоністів
Критика використання свідчень очевидців як доказів — найсильніша сторона ревізіоністських авторів. Дійсно, багато розповідей тих, що вижили в'язнів містять малоправдоподібні подробиці або ж відомості, що живляться чутками. Це звичайна особливість жанру «усної історії», про що можна прочитати в будь-якому якісному посібнику з джерелознавства.
Для дослідника, який заздалегідь ставить перед собою мету прийти до певного висновку, кропітка обробка документів «усної історії» — зайва трата часу. На підставі одного-двох перебільшень у спогадах очевидця робиться висновок про брехню всієї розповіді, на підставі двох-трьох подібних свідоцтв недостовірними оголошуються всі оповідання пережили катастрофу. У ревізіоністів є кілька «улюблених» спогадів, викриття яких кочує з книги в книгу. "Дивіться!", - кричать ревізіоністи, розмахуючи ними; "на підставі чого будується вся звинувачувальна база проти нацистів!". Подібні невиправдані узагальнення — основний полемічний прийом заперечувачів Голокосту.
Як приклад можна навести «спростування» спогадів Рудольфа Врба. Ревізіоністи оголосили його багате подробицями свідоцтво про газові камери Освенцима повністю вигаданим через те, що він переплутав дату візиту до концтабору Гіммлера. Зізнання ж самих нацистських злочинців, що буяють описами власних і чужих звірств, ревізіоністи оголошують вибитими під тортурами або просто сфальсифікованими.
Ще одним аспектом у запереченні Голокосту є прояв «культу Гітлера», що розповсюджується серед нинішнього покоління.
Авторам наукових книг про Голокост «ставиться в провину», що вони нібито стверджують, що «єврейський народ постраждав більше за всіх» в роки війни.
Багато своїх ідей російські ревізіоністи черпають з радянської антисіоністської літератури 1960—1980-х років. Сучасні автори, більш ніж у 10 разів зменшуючи кількість жертв, також приписують «сіоністам» відповідальність за вбивства євреїв, стверджують, що «сіоністи» співпрацювали з нацистами, відправляючи «непотрібних» євреїв до концтаборів.
Екстерміністи вважають, що у цілому ревізіоністи добре володіють жанром публіцистики і чисто логічних протиріч у їхніх роботах небагато«Велика брехня» заперечувачів Голокосту , але робота з фактами не витримує ніякої критики. Так, спільними для всіх заперечувачів методами роботи є висмикування фраз з контексту, завзяте ігнорування «незручних» фактів і виклад недостовірних, експлуатація одних і тих же уявних суперечностей з роботи в роботу і т. д. Читач виявляється похований під купою сфальсифікованих цифр і фактів, з-під якого без належного знання історіографії Голокосту читачу поодинці - не вибратися.
На думку дослідників Голокосту, заперечувачі Голокосту, під личиною розумної людини, поширювали брехню і недостовірну інформацію, яка видається розумною необізнаному читачеві.
П. Полян в роботі «Заперечення і геополітика Голокосту» виділяє важливу особливість заперечувачів: вони патологічно серйозні. Як гієни, стверджує Полян, вони риються в текстах і свідченнях, шукаючи в них будь-яку, в їх розумінні, «слабке місце». І якщо щось «підхоже» раптом знаходиться, то, наче зграя піраній — дружно, хижо і радісно вони накидаються на уявну легку здобич. Якщо хтось з очевидців подій розповідав, що бачив у Треблінці цілу гору взуття заввишки 40 метрів, то можна не сумніватися, що незабаром з'являться викривальні статті з графіками, кресленнями, розрахунками та їдкими жартами в яких буде доведено, що така споруда є неможливою. Тому Полян робить висновок, що така стилістика і така аргументація — з арсеналу пропагандистів, а не на науковців.
Технічні характеристики засобів знищення Інший пласт доказів, що використовується ревізіоністами — це технічні характеристики засобів знищення. Ґрунтуючись на так званій «експертизі Лейхтера», ревізіоністи стверджують, що ніякого масового знищення в газових камерах Освенцима не могло бути: камери не пристосовані для накопичення газу (двері і вікна не мають належної ізоляції, відсутня вентиляція), в таборових крематоріях технічно неможливо було знищити скільки-небудь значну кількість жертв і, нарешті, під взятих зі стін пробах виявилося дуже мала кількість отруйних речовин.
Згадану ревізіоністами експертизу перевірили вчені і знайшли в ній значне число натяжок і грубих помилок. Більшість її висновків було спростовано. Приміщення камер не збереглися в незмінному вигляді; ніхто не дбав про здоров'я працівників з зондеркоманд; розрахунки пропускної здатності печей крематорію сильно занижені, а крім того, упущені з уваги факти знищення трупів на вогнищах; довільно обчислені обсяги палива, необхідного для спалювання тіл тощо.
Деякі питання, підняті ревізіоністами в області функціонування знарядь знищення, дійсно викликають труднощі — наприклад, дані хімічного аналізу проб зі стін газових камер. Але не треба володіти спеціальними знаннями в області хімії або фізики, щоб зрозуміти, що ревізіоністи, воліючи заглиблюватися в специфічні подробиці, не здатні відповісти на головне питання, яке приходить в голову будь-якій розсудливій людині, якого намагаються переконати в міфічність Голокосту: де ж поділося все європейське єврейство?
Документи про знищення
Представники традиційної точки зору на Голокост стверджують, що план винищення євреїв Європи існував, і керівники Третього рейху робили з цього приводу цілком однозначні висловлювання. Наприклад, у щоденнику Геббельса було записано:
При цьому за розрахунками самих нацистів, в Європі було 11 млн євреїв, а 60% від цього числа становить 6,6 млн.
Аналогічні однозначні висловлювання про цілеспрямоване і масове вбивство євреїв робили Гітлер, Гіммлер і безліч інших керівників нижчого рангу.
Демографічні вишукування
Демографічні вишукування — найслабша ланка в ревізіоністських побудовах. Зрозуміло пояснити, куди могли випаруватися 6 мільйонів людей, скептики Голокосту не в змозі. Їхні припущення про кількість нелегальних і неврахованих емігрантів з Європи абсолютно фантастичні. Еміграція євреїв як до Америки, так і на Близький Схід рішуче припинялась, і вже 6 мільйонів чоловік ніяк не могли просочитися непоміченими.
Викриття ревізіоністами пропагандистського характеру народження «міфу про Голокост» має ті ж відмітні особливості, що і попередні. На підставі кількох справді сумнівних фотографій вони впевнено стверджують, що сама ідея Голокосту породжена військової пропагандою союзників.
Демографічна проблема мало розглядається в роботах ревізіоністів і є однією з найслабших місць їх теорій, оскільки їм дуже складно знайти чітке пояснення, куди пропали з Європи мільйони євреїв — якщо вони не були вбиті.
Як стверджує Павло Полян, перша серйозна робота з перегляду демографічних даних по Голокосту була написана в 1958 році американським соціологом Френком Ханкінсом. Ця робота не була опублікована за життя автора і вийшла лише в 1983 році. Ханкінс не заперечував чисельність жертв. Основною тезою цієї роботи стало те, що за основну частину серед 6 мільйонів єврейських жертв несе відповідальність не Гітлер, а Сталін. Однак, як стверджує той же Полян, ніяких даних про масові антиєврейські репресії в СРСР не виявлено, в тому числі і після відкриття архівів.
У 1983 році письменник Волтер Сеннінг видав книгу «Зникнення євреїв Східної Європи» («Зникнення східно-європейського єврейства»). У ній він писав, що велика частина європейських євреїв зуміла нелегально, тобто в обхід офіційної статистики, бігти в СРСР, США і Палестину. Артур Батц заявив, що нібито вбиті євреї насправді вижили, але потім не відновили зв'язки зі своїми родичами.