Коринфська війна (Коринтська війна) — військовий конфлікт 395-387 років до н. е. в Стародавній Греції між Пелопоннеським союзом і коаліцією чотирьох союзницьких держав: Фів, Афін, Коринфа і Аргоса, які були спочатку підтримані Персією.
Приводом для розв'язання війни став конфлікт у північно-західній Греції, в який втрутилися Фіви і Спарта. Глибшою причиною була ворожість до Спарти, «викликана експансіонізмом цього міста в Малій Азії, центральній та північній Греції … і навіть на заході»Хорнблауэр. Corinthian War. С. 391.
Війна велася на двох театрах: на суші (близько Коринфа і Фів) і на Егейському морі. На суші спартанці досягли кількох ранніх успіхів у головних битвах, але були нездатні скористатися своєю перевагою, і боротьба скоро була поставлена в безпорадне становище. На морі спартанський флот переміг перський флот ще на початку війни, і Спарта після цього відмовилася від спроб стати морською державою. Використовуючи в своїх інтересах цей факт, надалі Афіни почали кілька морських кампаній, повернувши безліч островів, які були частиною первісної Афінської держави впродовж 5 століття до н. е.
Стривожені цими успіхами афінян, перси припинили підтримувати союзників і почали підтримувати Спарту. Це відступництво змусило союзників шукати Анталкідового миру, також відомого як Царський мир, підписаний 387 до н. е., який формально і закінчив війну. В угоді зазначалось, що Персія буде керувати всією Іонією, а всі інші грецькі міста незалежні один від одного. Спарта мала стежити за виконанням пунктів договору. Ефект війни, таким чином, полягали в тому, що Персія може успішно втручатися в грецьку політику, а Спарта продовжує займати провідне положення в грецькій політичній системіФайн Дж. В. А. Древние греки: критическая история. С. 556—559.
Передумови
У Пелопоннеської війни, яка завершилася в 404 до н. е., Спарта заручилася підтримкою багатьох грецьких полісів на материку і Перської імперії, а після війни під її контролем опинилися і острівні держави Егейського моря. Проте вже невдовзі після війни союзники і сателіти Спарти почали виявляти невдоволення щодо неї. Попри те, що перемога була досягнута спільними зусиллями членів Пелопоннеського союзу, одна лише Спарта отримала контрибуцію від переможених держав і данину від колишньої Афінської державиФайн Дж. В. А. Древние греки: критическая история. С. 547. Союзники Спарти дедалі більше віддалялися від неї. Коли в 402 до н. е. Спарта напала на Еліду, члена Пелопоннеського союзу, який не виконував союзницьких зобов'язань впродовж Пелопоннеської війни, Коринф і Фіви відмовилися послати війська на допомогу СпартіКсенофонт. Еллінська історія. 3.2.25..
Фіви, Коринф і Афіни також відмовилися брати участь в експедиції спартанців в Іонію 398 до н. е. Фіванці при цьому ще й завадили цареві Агесілаю приносити жертву богам перед його від'їздомПавсаній. Опис Еллади. 3.9.2-4.. Попри відсутність армій цих держав, Агесілай досить успішно воював проти персів у Лідії, досягнувши Сард. Сатрап Тиссаферн був страчений через відмову утримувати армію Агесілая, а його наступник Тіфравст підкупив спартанців, аби ті рушили на північ у сатрапію Фарнабаза. Агесілай почав готувати великий флотКсенофонт. Еллінська історія. 3.4.25-29..
У Фівах у цей час там і справді усунули від державного керма проспартанську олігархію на чолі з Леонтіадом. До влади прийшли його запеклі суперники Ісменій та Андроклід. Леонтіад спирався на знать, гіппеїв, а нових урядовців вважали представниками демосу, насамперед сільського, тому іноді в літературі кажуть про перемогу «гоплітської» партії. Певні зв’язки нові владці мали і з афінськими демагогами, які знайшли в Беотії притулок під час панування «тридцяти тиранів».Зусиллями фіванських демагогів був перебудований у демократичному дусі Беотійський союз. А фактичним його керівником став все той же Ісменій, а це, між іншим, означало, що для Спарти Беотія була втрачена.
Власна «демократична партія» з’явилася невдовзі навіть у традиційно олігархічному Коринфі. Павсаній натякає, що у цьому випадку не обійшлося без втручання аргоських демагогів на чолі з Кілоном, з якими, за його словами, був пов’язаний ватажок коринфського демосу Поліанф. Зрештою у 395 році до нашої ери Фарнабаз влаштував революцію на Родосі, який спартанці до того використовували як базу для свого флоту. Перська ескадра під проводом афінянина Конона атакувала родоську гавань і відволікла на себе сили оборонців, а місцеві демагоги зібрали своїх прихильників на агорі, штурмом здобули булевтерій і перебили усіх державних очільників. Скликані революціонерами народні збори оголосили про встановлення демократії та вигнали з Родосу тих прихильників старої влади, які залишилися живі. Невдовзі, щоправда, спартанці організували контрпереворот і змусили тікати з Родосу демагогів, але ті знову повернулися до влади, і знову з перською допомогою.
Для пошуку союзників новоспеченої демократії до Балканської Греції вирушив родосець Тимократ. Щоб аргументи дипломата були переконливіші, перський намісник Фарнабаз ще й забезпечив його чималою сумою грошей. Ксенофонт зі зловтіхою перераховує отримувачів перських «грантів», зокрема беотійців і аргівян, проте чомусь (можливо, з патріотичних міркуваньДжордж Кауквелл у примітках до перекладу Ксенофонта зауважує, що Ксенофонт міг так вчинити через симпатію до Фрасибула.) виключає зі списку афінян. Втім, з інших джерел ми знаємо, що афінські демагоги Епікрат і Кефал гроші взяли. У Коринфі Тимократ встановив контакти не лише з ватажком «демократичної партії» Поліанфом, а й з відомим полководцем ТимолаємМустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.86-87.
Ранні події (395 до н. е.)
Початок військових дій
Спартанцям про укладені угоди, вочевидь, відомо не було, інакше б вони навряд чи розпочали війну з найвіддаленішим від них суперником – Фівами, ризикуючи отримати удар у тил від аргівян чи афінян. Щоправда, «старі» демократії поводилися дуже обережно і намагалися не викликати підозр. А фіванські демагоги майже відразу після приходу до влади втрутилися у суперечку між Фокидою і Локридою на боці локрів. Коли фокідяни вторглися в Локриду і розорили її територію, локріи звернулися до Фів за допомогою, і фіванці вторглися у Фокіду; фокідяни, у свою чергу, звернулися до свого союзника, Спарти, а спартанці, раді мати привід, щоб покарати фіванців, оголосили загальну мобілізаціюКсенофонт. Еллінська історія. 3.5.3-5.. Участь у каральній акції, щоправда, відмовилися брати коринфяни – можливо, під тиском «демократичної партії» або ж за наполяганням Тимолая. Натомість, коли фіванське посольство було надіслано до Афін, афіняни проголосували за те, щоб допомогти Фівам і уклали угоду із Беотійским союзом, в якому головували ФівиФайн Дж. В. А. Древние греки: критическая история. С. 548—549.
Згідно зі спартанським планом війни, дві армії — одна під командуванням Лісандра, інша під командуванням Павсанія, повинні були об'єднатися і напасти на члена Беотійского союзу місто ГаліартКсенофонт. Еллінська історія. 3.5.6-7.. Лісандру, який прибув раніше Павсанія, вдалося переконати владу міста Орхомена повстати від Беотійского союзу, і орхоменці теж пішли в атаку на Галіарт. Лісандр загинув у битві після того, як його війська наблизилося до стін міста. Підсумок битви був невизначений. Спартанці, що понесли великі втрати, але вже перемагали групу фіванців, яка переслідувала спартанців, де останні перебували у невигідному становищі. Павсаній, прибувши через день, забрав тіла мертвих спартанських воїнів і повернувся до Спарти. Там він був підданий судовому переслідуванню за те, що був не в змозі прибути і підтримати Лісандра. Він втік до Тегеї перш, ніж його б визнали виннимКсенофонт. Еллінська історія. 3.5.17-25..
Розширення антиспартанської коаліції Після цього проти спартанської влади повстала уся Середня Греція. А у Коринфі за сприяння та за участі Тимолая відбувся державний переворот і була встановлена демократія – вперше за історію цього містаМустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.88. Наприкінці 395 до н. е. Коринф та Аргос вступили у війну на боці Афін і Фів. Союзна рада була сформована в Коринфі для того, щоб керувати справами союзу. Союзники тоді відправили послів у малі держави Греції та отримали підтримку від багатьох з нихДіодор Сицилійський. Історична бібліотека. 14.82.1-3..
Стривожені цими подіями, спартанці почали готувати армію проти цього нового союзу й послали гінця до Агесілай з наказом повернутися до Греції. Агесілай був дуже розчарований, коли дізнався про наказ зі Спарти, адже він планував і далі просуватися вглиб Азії, але вирушив додому зі своєю армією. Він перейшов Геллеспонт і йшов до Греції через ФракіюКсенофонт. Еллінська історія. 4.2.1-8..
Війна на суходолі і на морі (394 до н. е.)
Битва при Немеї
Після укладення перемир'я між Фівами і Фокідою (Фокіда визнала себе переможеною), союзники зібрали велику армію в Коринфі. Значні сили надіслали зі Спарти, щоб кинути виклик цій армії. Армії зустрілися біля висохлого русла річки Немея в Коринфії, де відбулася битва, в якій спартанці здобули перемогу. Як часто траплялося в битвах гоплітів, праві фланги обох армій перемагали. Так, спартанці перемагали афінян, в той час як фіванці, аргів'яни і коринфяни перемагали пелопоннесців. Спартанці потім напали на фіванців, аргів'ян і коринфян, коли ті поверталися з переслідування переможених пелопоннесців. Втрати армії коаліції склали 2 800 осіб, а спартанці і їх союзники втратили тільки 1 100 осібБитва описується у Ксенофонта (Еллінська історія. 4.2.16-23) і у Діодора Сицилійського (Історична бібліотека. 14.83.1-2).
Битва при Кніді
Наступним осередком війни стало Егейське море, де перси і спартанці зібрали великі флоти під час кампанії Агесілая в Азії. Включивши кораблі держав Егейського моря, Агесілай зібрав флот із 120 трієр і призначив командувачем флоту свого шурина Лісандра, який ніколи раніше не командував судамиКсенофонт. Еллінська історія. 3.4.27-29.. Перси тим часом зібрали об'єднані фінікійський, кілікійський та кіпріотський флоти під командуванням досвідченого афінського адмірала Конона, який захопив Родос в 396 до н. е. Ці два флоти зустрілися поблизу міста Кніда в 394 до н. е. Спартанці боролися відчайдушно, особливо близько корабля Лісандра, але були зрештою переможені, більшість їх судів потонули або були захоплені. Після цієї перемоги Конон і Фарнабаз пропливли вздовж узбережжя Іонії, висилаючи спартанських намісників і гарнізони з міст. Однак вони не зуміли взяти добре укріплені міста Сісти та АбідосФайн Дж. В. А. Древні греки: критична історія. С. 546—547.
Битва при Коронеї
До того часу армія Агесілая, пройшовши через Фессалію, де їй довелося відбивати напади фессалійців, вступила в Беотія, де зустрілася з армією антиспартанської коаліції. Армія Агесілая, що складалася переважно зі звільнених ілотів і найманців із загону Десяти тисяч, з'єдналася зі спартанським загоном, що стояв в Орхомені, і разом із загоном, переправленим через Коринфську затоку. Дві армії зустрілися при Коронеї. Як і під час Немейської битви, праві фланги двох армій перемагали ліві. Фіванці прорвали фронт, але інші союзники були переможені. Тоді фіванці повернули назад, до табору, але тут їх зустрів Агесілай і вщент розгромив. Багато фіванців були вбиті при спробі прорватися до решти союзників. Після цієї перемоги Агесілай переплив зі свій армією Коринфську затоку і повернувся до СпартиБитва описується у Ксенофонта (Еллінська історія. 4.3.15-20) і у Діодора (Історична бібліотека. 14.83.1-2).
Подальший хід війни (393—388 до н. е.)