Педофілія (від , р.в. — «дитина» + — «любов») — психічний розлад, при якому дорослий або старший підліток відчуває первинний або винятковий сексуальний потяг до дітей препубертатного віку.
Статеве дозрівання дівчат зазвичай починається у віці 10 або 11 років, а у хлопців — у віці 11 або 12 років, однак психіатричні діагностичні критерії педофілії розширюють верхню межу препубертатного віку до 13 років. Людей з цим розладом часто називають педофілами.
Термінологія та зміст поняття Педофілія — форма парафілії. В останніх версіях діагностичних класифікацій, таких як DSM-5 та МКХ-11, термін «педофілія» відрізняється від терміна «педофільський розлад».
Педофільський розлад визначається як модель педофільського збудження, що супроводжується, або дистресом, або міжособистісними труднощами, або як вплив на це збудження. DSM-5 вказує, що особа повинна бути не молодшою 16 років і бути принаймні на п'ять років старшою за дитину препубертатного віку або дітей, якими вона збуджена, щоб потяг був діагностований як педофільський розлад.
Подібно до DSM-5, МКХ-11 () виключає сексуальну поведінку серед дітей у постпубертатному віці, близьких за віком. Система DSM вимагає, щоб структура збудження була присутньою протягом 6 місяців або довше, тоді як за ICD ця вимога відсутня. Критерії МКХ також не встановлюють конкретних вікових меж.
У загальному значенні слово «педофілія» часто застосовується до будь-якого сексуального інтересу до дітей або акту сексуального насильства над дитиною, включаючи будь-який сексуальний інтерес до неповнолітніх, які не досягли місцевого віку згоди або віку повноліття, незалежно від рівня їхнього фізичного чи розумового розвитку.
Це загальне значення поєднує сексуальний потяг до дітей препубертатного віку з актом сексуального насильства над дитиною та не дає змоги розрізняти потяг до неповнолітніх препубертатного, пубертатного та постпубертатного віку. Такого використання слід уникати, оскільки, хоча деякі особи, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, є педофілами, багато осіб, які вчиняють такі злочини, не є педофілами, якщо не мають первинного або виняткового сексуального інтересу до дітей препубертатного віку. а багато педофілів не розбещують дітей.
Етимологія та визначення
Слово педофілія походить від грецького παῖς, παιδός (paîs, paidós), що означає «дитина», і φιλία (philía), «дружня любов» або «дружба». Термін «педофілія» почав використовуватися в 1830-х роках серед дослідників педерастії в Стародавній Греції. Після 1890-х років його почали використовувати в криміналістиці, після того, як Річард фон Крафт-Ебінґ використав термін pedophilia erotica у виданні 1896 року. Краффт-Ебінг був першим дослідником, який використав термін педофілія для позначення моделі сексуального потягу до дітей, які ще не досягли статевої зрілості, виключаючи неповнолітніх у статевому дозріванні з педофілічного вікового діапазону. У 1895 році англійське слово «pedophily» було використано як переклад німецького слова «pädophilie».
Термін «педофілія» майже не використовувався до 1945 року, але почав з'являтися в медичних записах після 1950 року. У 1950-х і протягом 1980-х років слово «педофілія» стало все частіше використовуватися в популярних ЗМІ.
Педофілія була вперше офіційно визнана та названа наприкінці 19 століття. Починаючи з 1980-х років у цьому напрямку було проведено значну кількість досліджень.
Інфантофілія (або непіофілія) є підвидом педофілії; воно використовується для позначення сексуальних уподобань дітей віком до 5 років (особливо немовлят і малюків). Це іноді називають непіофілією (від грецького νήπιος (népios), що означає «немовля» або «дитина», яке, своєю чергою, походить від ne- і epos, що означає «не говорити»), хоча цей термін рідко використовується в академічних джерелах.
Гебефілія визначається як особи з первинним або виключним сексуальним інтересом до 11-14-річного статевозрілого віку. DSM-5 не вказує гебефілію серед діагнозів. Хоча дані свідчать про те, що гебефілія є окремою від педофілії, МКХ-10 (ICD-10) включає ранній пубертатний вік (аспект гебефілії) у своє визначення педофілії, охоплюючи частковий фізичний розвиток між двома філіями.
Окрім гебефілії, деякі клініцисти запропонували інші категорії, які дещо або повністю відрізняються від педофілії; вони включають педогебефілію (поєднання педофілії та гебефілії) та ефебофілію (хоча ефебофілія не вважається патологією).
Австрійський невролог Зигмунд Фрейд коротко написав про цю тему у своїй книзі 1905 року «Три есе з теорії сексуальності» в розділі під назвою «Статево незрілі та тварини як сексуальні об'єкти». Він писав, що «ексклюзивна педофілія» є рідкісним явищем і лише зрідка діти препубертатного віку стають ексклюзивним об'єктом. Він писав, що вони зазвичай були предметом бажання, коли слабка людина «використовує такі замінники» або коли неконтрольований інстинкт, який не допускає зволікання, шукає негайного задоволення і не може знайти більш відповідний об'єкт.
У 1908 році швейцарський нейроанатом і психіатр Огюст Форель писав про це явище, запропонувавши називати його «педерозом», «статевим потягом для дітей». Подібно до роботи Крафт-Ебінґа, Форель провів різницю між випадковим сексуальним насильством з боку людей з деменцією та іншими органічними захворюваннями мозку та справді переважаючим, а часом і винятковим сексуальним бажанням дітей. Однак він не погоджувався з Крафт-Ебінґом у тому, що стан останнього був значною мірою вкоріненим і незмінним.
Ознаки та симптоми Педофілія виникає до або під час статевого дозрівання та є стабільною протягом тривалого часу. Педофілія виникає, як хвороба, її не вибирають. Ці спостереження, однак, не виключають класифікації педофілії як психічного розладу, оскільки педофілічні дії завдають шкоди, і фахівці з психічного здоров'я іноді можуть допомогти педофілам утриматися від шкоди дітям.
У відповідь на неправильне тлумачення того, що Американська психіатрична асоціація вважає педофілію сексуальною орієнтацією через формулювання в її друкованому посібнику DSM-5, який розрізняє парафілію та те, що вона називає «парафілійним розладом», згодом формуючи поділ на «педофілію» та «педофільний розлад», асоціація прокоментувала: «Сексуальна орієнтація» не є терміном, який використовується в діагностичних критеріях педофілічного розладу, і його використання в обговоренні тексту DSM-5 є помилкою та має читатися як «сексуальний інтерес»." Вони додали. , «Насправді APA вважає педофільний розлад „парафілією“, а не „сексуальною орієнтацією“. Цю помилку буде виправлено в електронній версії DSM-5 та наступному виданні посібника». Вони заявили, що рішуче підтримують зусилля щодо кримінального переслідування тих, хто чинить сексуальне насильство та експлуатує дітей і підлітків, а також «підтримують продовження зусиль з розробки методів лікування для людей з педофілічними розладами з метою запобігання майбутнім насильствам».
Супутня патологія та особливості особистості Дослідження педофілії серед дітей, які вчинили сексуальні злочини, часто повідомляють, що вона виникає разом з іншими психопатологія, такими як низька самооцінка, депресія, тривога та проблеми особистості. Незрозуміло, чи це ознаки самого розладу, артефакти упередженості вибірки чи наслідки ідентифікації як сексуального злочинця. В одному огляді літератури зроблено висновок, що дослідження корелятів особистості та психопатології у педофілів рідко є методологічно правильними, частково через плутанину між педофілами та дитячими сексуальними злочинцями, а також через труднощі отримання репрезентативної вибірки педофілів для спільноти.
Дослідник Сето (2004) вказує на те, що педофіли, які доступні з клінічного середовища, ймовірно, там через страждання через свої сексуальні уподобання або тиск з боку інших. Це підвищує ймовірність того, що вони проявлять психологічні проблеми. Подібним чином, педофіли, завербовані з виправних установ, були засуджені за злочин, що підвищує ймовірність того, що вони проявлять антисоціальні характеристики.
У вибірці дітей, які вчинили сексуальні злочини, які відповідали діагностичним критеріям педофілії Cohen et al. (2002), які, на думку авторів, можуть сприяти мотивації до педофілії. Злочинці-педофіли в дослідженні мали підвищену психопатію та когнітивні викривлення порівняно зі здоровою контрольною групою. Це було витлумачено як те, що лежить в основі їх нездатності стримувати свою злочинну поведінку. Дослідження у 2009 і 2012 роках показали, що непедофілійні сексуальні злочинці виявляли психопатію, а педофіли ні.
Вілсон і Кокс (1983) вивчали характеристики групи членів педофілічного клубу. Найбільш помітні відмінності між педофілами та контрольною групою були за шкалою інтроверсії, де педофіли демонстрували підвищену сором'язливість, чутливість і депресію. Педофіли отримали вищі оцінки за невротизмом і психотизмом, але недостатньо, щоб вважатися груповою патологією. Автори попереджають, що «існує складність у розв'язанні причинно-наслідкових зв'язків. Ми не можемо сказати, чи педофіли тяжіють до дітей, тому що, будучи глибоко замкнутими в собі, вони вважають товариство дітей менш загрозливим, ніж товариство дорослих, чи це соціальна самоізоляція, пов'язана з їх інтроверсією є результатом ізоляції, породженої їхніми перевагами, тобто усвідомленням соціального несхвалення та ворожості, які вона викликає». У доклінічному опитуванні 46 % педофілів повідомили, що вони серйозно думали про самогубство з причин, пов'язаних із їхнім сексуальним інтересом, 32 % планували його здійснити, а 13 % вже робили спроби. Огляд якісних досліджень, опублікованих між 1982 і 2001 роками, прийшов до висновку, що сексуальні насильники над дітьми використовують когнітивні викривлення для задоволення особистих потреб, виправдовуючи насильство виправданнями, переосмислюючи свої дії як любов і взаємність, і використовуючи дисбаланс сил, притаманний усім стосункам між дорослим і дитиною. Інші когнітивні спотворення включають уявлення про «дітей як сексуальних істот», неконтрольованість сексуальної поведінки та «упередження щодо сексуальних прав».
Дитяча порнографія Споживання дитячої порнографії є більш надійним показником педофілії, ніж розбещення дитини, хоча деякі не педофіли також переглядають дитячу порнографію.
Діагностування педофілії за допомогою МРТ мозку Незважаючи на те, що викликає педофілію, ще невідомо, дослідники почали звітувати про серію висновків, які пов'язують педофілію зі структурою та функціями мозку, починаючи з 2002 року. Тестування людей з різних джерел направлення всередині та поза системою кримінального правосуддя, а також контрольних органів, ці дослідження виявили зв'язок між педофілією та нижчим IQ, нижчими оцінками в тестах пам'яті, більшою часткою неправорукості, більшою частотою неуспішности у школі, що перевищує різницю в IQ, нижчий за середній зріст, більша ймовірність отримати травми голови в дитинстві, що призвели до втрати свідомості, і кілька відмінностей структур, виявлених на МРТ мозку.Такі дослідження припускають, що при народженні є одна або кілька неврологічних характеристик, які спричиняють або збільшують ймовірність виникнення педофілії.
Деякі дослідження показали, що педофіли мають менші когнітивні порушення, ніж розбещувачі дітей, які не є педофілами. Дослідження 2011 року показало, що розбещувачі-педофіли мали дефіцит гальмування реакції, але не мали дефіциту пам'яті чи когнітивної гнучкості. Докази сімейної передачі «вказують, але не доводять, що генетичні чинники відповідальні» за розвиток педофілії. Дослідження 2015 року показало, що злочинці-педофіли мають нормальний IQ.