Михайло Якович Маров (; 28 липня 1933 — 30 листопада 2023) — радянський і російський астроном, академік Російської академії наук (2008), лауреат Ленінської премії (1970).
Біографія Народився в Москві. У 1958 закінчив Вище технічне училище імені Баумана за спеціальністю «Механіка», потім працював у РКК «Енергія». Закінчив аспірантуру в . Кандидат фізико-математичних наук (1964), доктор фізико-математичних наук (1970, дисертація «Фізична структура атмосфери Венери»), професор (1977).
З 1962 року почав працювати в , 1967 року став завідувачем відділу фізики планет/прикладної механіки, планетних досліджень та аерономії. З 1966 по 1978 рік — вчений секретар та заступник голови Міжвідомчої науково-технічної Ради з космічних досліджень при АН СРСР. У 1986—1989 роках — професор , з 1991 — Міжнародного космічного університету, з 2003 — .
Член-кореспондент АН СРСР з 15 грудня 1990 року за Відділенням проблем машинобудування, механіки та процесів управління (механіка), академік Російської академії наук (РАН) з 29 травня 2008 року за (планетні дослідження). З 2008 року — завідувач відділу планетних досліджень та космохімії Інституту геохімії та аналітичної хімії ім. В. І. ВернадськогоМаров М. Я.. Персональная страница на официальном сайте ГЕОХИ. geokhi.ru.Наталия Лескова. Академик М. Я. Маров: «Новые технологии — это и новая степень ответственности». scientificrussia.ru. «Научная Россия», портал. 2018-10-25..
До 2019 року входив до складу Бюро Ради РАН з космосу, до 2020 року — заступник голови Наукової ради РАН з астробіології. Дійсний член Міжнародної академії астронавтики, член Лондонського королівського астрономічного товариства. Головний редактор журналу «Астрономический вестник. Исследования Солнечной системы» (з 1980), заступник голови Наукової ради АН СРСР з проблем Місяця та планет, голова секції «Сонячна система» Астрономічної ради АН СРСР (з 1985), голова РАН з вивчення творчої спадщини Костянтина Ціолковського.
У серпні 2023 року, в дні аварії «Луни-25», Маров потрапив до лікарні. Він щойно відзначив свій 90-річний ювілей і дуже сподівався, що ця перша в Росії місячна місія буде успішною. В інтерв'ю він казав: «Сумно, що не вдалося посадити апарат. Для мене це була, мабуть, остання надія побачити відродження нашої місячної програми».
Помер уранці 30 листопада 2023 року у віці 90 років.
Наукова діяльність Основні напрямки наукової діяльності — експериментальна планетна астрономія, вивчення структури, динаміки, оптичних характеристик та теплового режиму планетних атмосфер. Один з ініціаторів і наукових керівників багаторічної програми дослідження планети Венера за допомогою радянських автоматичних міжпланетних станцій серії «Венера». Брав участь у здійсненні перших прямих вимірювань параметрів атмосфери, визначенні температури і тиску біля поверхні Венери. Вивчав термодинамічний стан газу в атмосфері Венери і виявив ряд важливих динамічних характеристик, пов'язаних з проблемами теплообміну і планетарної циркуляції. Був учасником комплексного експерименту на спусковому апараті автоматичної міжпланетної станції «Марс-6», на якому проведено перші прямі вимірювання параметрів атмосфери Марса. Брав активну участь у роботах, що проводяться в рамках програми «Інтеркосмос».
У галузі фізики верхньої атмосфери (аерономії) виконав великий цикл досліджень з вивчення структури та динаміки земної термосфери, де виявлено ряд нових ефектів і одержані їхні кількісні оцінки. Запропонував оригінальні підходи до моделювання структури та фізико-хімічних процесів у верхніх атмосферах планет з використанням методів багатокомпонентної радіаційної гідродинаміки та хімічної кінетики, а також до вивчення нерівноважних елементарних процесів з використанням статистичних методів у вирішенні кінетичних рівнянь.
Автор понад 250 наукових праць та 15 монографій з проблем космічних досліджень, механіки та фізики космічних середовищ, в тому числі відомої книги «Планети Сонячної системи» (1981).
Головний редактор журналу «Астрономический вестник». Заступник голови Наукової ради АН СРСР з проблем Місяця і планет, голова секції «Сонячна система» Астрономічного Ради АН СРСР (з 1985).
Ленінська премія (1970), Державна премія СРСР (1980). Премія ім. А.Галабера Міжнародної астронавтичної федерації (1973).
Нагороди Ленінська премія (1970) Державна премія СРСР (1980) Премія імені Галабера (1973) диплом НАСА (2012) — за провідну роль у дослідженнях Сонячної системи (2015) Орден Пошани (2003) Орден Дружби (2015) премія Едвіна Сіффа (2013) — за піонерські дослідження планет медаль Вільяма Нордберга COSPAR (2014) (2016) — за видатний внесок у космічні дослідження та вирішення великих наукових проблем у галузі прикладної математики та механіки Орден Олександра Невського (2021)
Вшанування 10264 Маров — астероїд, названий на честь науковця.
Публікації Атмосфера планеты Венера по данным измерений советской автоматической станции «Венера-4» / В. С. Авдуевский, М. Я. Маров, М. К. Рождественский. — Москва: [б. и.], 1968. — 28 с. Физика планеты Венера / А. Д. Кузьмин, М. Я. Маров. — Москва: Наука, 1974. — 408 с. Келдыш М. В., Маров М. Я. Космические исследования. — Москва: Наука, 1981. — 192 с. Маров М. Я. Планеты Солнечной системы. — Москва: Наука, 1981. 2-е изд. — Москва, 1986; Маров М. Я., Колесниченко А. В. Введение в планетную аэрономию. — Москва: Наука, 1987. The planet Venus. New Haven; L., 1998 (with D. H. Grinspoon); Mechanics of turbulence of multicomponent gases. Dordrecht; Boston, 2001 (with с А. V. Kolesnichenko).
Происхождение воды на Земле. Комментарий академика Михаила Панова и в.н.с ГЕОХИ РАН Сергея Ипатова к статье в Nature «Вселенная нас не любит» (2016).
Примітки
Література
Посилання
Лекция «Челябинский метеорит: открытия и уроки» 25.12.2013, лектор Маров М. Я.