Сколо́ти () — самоназва (принаймні на середину VI ст. до н. е.) групи кочових племен, яких значно частіше називають більш архаїчним (відомим з початку VII ст. до н. е.) варіантом цього ж етноніму, а саме — скіфи європейські, чи скіфи. На відміну від останнього, який згодом було розповсюджено на безліч кочових племен незважаючи на їхню етнічну належність, етнонім сколоти застосовується лише до тих іранців-кочовиків, які близько межі VII—VI ст.ст. до н. е. вдерлися до Північного Причорномор'я, підкорили тубільну людність степу та Лісостепу й утворили державне об'єднання, яке ввійшло в історію під назвою Велика Скіфія .
Протягом XIX—XX століть щодо етнічної належності сколотів та походження цього етноніму неодноразово висувалося багато різноманітних теорій та гіпотез, більшість з яких вже втратила свою актуальність. Наразі, зі збільшенням доказової бази, доведено, що етнонім сколоти не має жодного стосунку ані до тогочасних слов'ян (чи балто-слов'ян), ані до жодних інших етносів, окрім, власне, скіфів європейських, і має, наразі майже загальновизнану, етимологію (у двох дуже близьких варіантах):
скіф. (VI ст. до н. е.) *skula-tā () < скіф. (VII ст. до н. е.) *skuδa-tā (, ассир. Ašgūzai/ Išgūzai) < д. іран. *skuda-*tṷa — . Витчак К. Т. Скифский язык: опыт описания. Вопросы языкознания № 5, 1992г.
скіф. (VI ст. до н. е.) *skulut(a) () < скіф. (VI ст. до н. е.) *skul(a) () — Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005. — геродотове «всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім'ям їхнього царя.»див.Таргітай
Інтерпретації геродотового міфу про сколотів та військово-політичний устрій Європейської Скіфії Інтерпретація міфа про трьох Таргітаєвих синів (текст) як соціальної структури суспільства сколотів було започатковано Ж. Дюмезілем. Georges Dumezil. ROMANS DE SCYTHIE ET D'ALENTOUR. Paris. Payol. 1978. Ж. Дюмезиль. Скифы и нарты. Наука, 1990. Ж. Дюмезіль висловив думку, що три визначені групи скіфів-сколотів це: паралати () — царі (правителі)-жерці; авхати () — воїни (військова верства); катіари () та траспії () — які подані Геродотом однією групою, відповідають, за Ж. Дюмезілєм, рядовим общинникам — пастухам.
Близьку модель скіфського суспільства розглядав Грантовський Е. А., з тією відмінністю, що паралати — царі-воїни, авхати — жерці. Цю думку поділяють Раєвський Д. С., Бухарін М. Д., Кулланда С. В. тощо. Запропоновані Грантовським Е. А. та Абаєвим В. І. етимології трьох синів Таргітая, як й етимології Ж. Дюмезіля, застаріли, й, наразі, переконливих не висловлено. Зроблено спробу (з новими етимологіями) вдруге пов'язати імена царів-епонімів з трьома стихіями. М. Д. Бухарин. Колаксай и его братья (античная традиция о происхождении царской власти у скифов). Аристей, VIII. 2013
Але, резюмуючи висловлену гіпотезу, Ж. Дюмезіль зазначає, що «в цілому суспільний лад скіфів був, ймовірно, швидше двошаровим, ніж трифункціональним; … між вільними людьми не було іншого поділу, крім як на ældar — „військових ватажків“, „верхівки“ (серед яких „царі“ становили видатну, відокремлену частину, відмежовану від військової діяльності) та на загал або військо æfsad (… авест. … spāda, spadha). Однак і ті й інші, мабуть, на рівних брали участь в економічному житті, володіли худобою та землею при більшому чи меньшому рівні заможності та певних відносинах залежності.»
Безумовно, після такого висновку «будь-які його ж етимологічні спекуляції видаються недоречними». М. Д. Бухарин. КОЛАКСАЙ И ЕГО БРАТЬЯ (АНТИЧНАЯ ТРАДИЦИЯ О ПРОИСХОЖДЕНИИ ЦАРСКОЙ ВЛАСТИ У СКИФОВ). АРИСТЕЙ, VIII, 2013
Висловлено й дещо іншу думку, а саме: три групи скіфів-сколотів не соціальна, а військово-політична структура сколотського суспільства, аналог так званій «тріадній організації орди (кочової держави)», де: паралати — сакралізований «центр» політичної та судової влади (найбільше царство); авхати — «праве крило», професійне постійне військо; катіари та траспії — «ліве крило», рядові общинники, яких у разі потреби долучали до війська тимчасово, на непрофесійній основі. Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г.
Імовірно, що переказаний Геродотом міф є відображенням останнього етапу формування політичної структури та, власне, етносу сколотів, які відосяться до VI ст. до н. е., і є сколотською традицією, адаптованою до нового місця орди (Пн. Причорномор'я), й до нової її етнічної структури. На певному етапі в «орді» виділилося плем'я паралати — чи змінило назву одне з племен (порівн. Екзампей — асампати), чи з загалу виділився певний рід наразі визначити неможливо. Окремої уваги заслуговує той факт, що пануюче плем'я/рід було не сайї (царі), а паралата — перші серед рівних. Порівняння структури скіфського суспільства зі структурою суспільства Нартів (осетинського «ідеального суспільства минулого») дають підстави для припущення, що паралати — царі-жерці, а не царі-войни (Алагата нартівського епосу), що не суперечить й наступним висновкам:
Отже, описаний Геродотом І, безумовно, цей давній етнічний міф проходив відповідні трансформації, віддзеркалюючи зміни, що відбувалися у скіфському суспільстві.
Після сарматської навали 280-270-их рр. до н. е. Європейська Скіфія як домінуюче у регіоні об'єднання перестала існувати, територія Скіфії була обмежена Таврикою та Добруджею, й малоймовірно, щоб таке незначне політичне утворення було організоване за принципом тричленної орди, а пізньоскіфське суспільство було поділено на соціальні шари, які ми бачимо у повідомленнях Лукіана, В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947 а саме: — представники царського роду; — ті, хто носить священну шапку; — «восьминогі», володарі підводи та двох волів, зубожілий загал.
На теренах Тавроскіфії з мігрантами-меотами Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003 Στράβων, Γεωγραφικά, Βιβλίο Ζ, 4.7 Страбон. География, 7.4.7 NEPKh I 1 набуває поширення новий міф, який було, найімовірніше, викладено у меотському середовищі — міф про Пала та Напа. Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50
Періодизація процесу формування етносу скіфів-сколотів
Використовуючи різні античні джерела та сюжети скіфо-сколотської міфології запропоновану вище періодизацію можна викласти дещо докладніше, а саме: до/ близько 680 рр. до н. е. — скіфи авхати, атернії, асампати Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22 під тиском ісседонівАрістей у подані Геродота: Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 13 вдерлись до Пн. Кавказу та частково знищили, частково підкорили місцеві кімерійські племена Историческая Библиотека, ІІ, XLIII Diodorus Siculus, Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII (останній факт, можливо пояснює згадки у асирійських джерелах спільних скіфам кімерійців та відповідне повідомлення Плінія); Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50Окремої уваги заслуговує можлива етимологія етноніму катіари від праіранського *čatuar- — «чотири», яка, з урахуванням згаданих повідомлень Плінія, виглядає вельми ймовірною. протягом VII ст. до н. е. виділення у скіфській еліті правлячого роду/династії сакралізованих царів-жерців, царів-суддів (нижню межу датовано згадкою мифічного пращура паралатів Колаксая у Алкмана — ); А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII — VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005. VI ст. до н. е. — міграція скіфської орди/об'єднання до Пн. Причорномор'я, залучення нових кімерійських груп до політичної структури об'єднання скіфів, «здобуття Батьківщини» (дружина Папая — донька Борисфену), остаточне викладення скіфо-сколотського етно-політичного міфу, записанного Геродотом.
Мова сколотів (скіфів європейських) Аналіз наявного матеріалу дає підстави для висновку, що мова скіфів-сколотів належить до пд.-сх. групи іранських мов (разом з мовою пушту, бактрійською, муджанською-їдга).
Докладніше: Скіфська мова
Скіфо-сколотські етноніми часу появи скіфів у Європі та початку формування їхнього етносу, етнічні міфи скіфів-сколотів в античних джерелах
«Арімаспея» Арістея з Проконнесу (у переказі Геродота (Мельпомена, 13))
Компіляції Плінія Старшого (Naturalis Historia)некваліфікований переклад з російської за вид.: А. В. Подосинов, Μ. В. Скржинская. Римские географические источники: Помпоний Мела и Плиний Старший. М., ИНДРИК, 2011. IV, 88 «Від Тафр вглиб материка займають: авхети, у яких починається Гіпанис…»; Plin. Magn., IV, XXVI, 88 VI, 22 «За іншими, що сюди вдерлися скіфи: авхети, атернеї, асампати; вони вщент винищили танаїтів та напеїв.» VI, 50 «Найвідоміші з них — … евхати, котіери… Кажуть, що там напеї були знищені палеями.» Plin. Magn., VI, XIX, 50.
Скіфський міф у Діодора (Bibliotheca Historica, ІІ, XLIII)
Скіфський міф у Геродота (Мельпомена, 5-6)
Сколото—авестійські паралелі Окремої уваги заслуговує факт, що окрім висловлених гіпотез щодо належності мови сколотів до однієї (пд.-сх.) мовної групи іранських мов разом з мовою бактрійською, С. В. Кулланда. Скифы: язык и этнос. Вестник РГГУ № 2 (63). Москва. 2011 існують і певні паралелі з міфами, записаними у Авесті, а саме:
Сколоти/ Скіфія Європейська Авеста Паралати Парадата Чотирикутна Скіфія — батьківщина Таргітая (Геродот, IV, 101) Варна чотирикутна, батьківщина праведного Траетаони(Відевдат, 1, 17) Авеста. СПб., Изд. Политехнического ун-та. 2008 Три сини ТаргітаяТри сини Траетаони Таргітай — син німфи Борисфену Траетаона — син водяного
Перелік епіграфічних джерел Північного та Північно-Західного Причорномор'я з історії сколотів (скіфів європейських)
Скіфія класичного періоду Графіті-посв'ята Аполону Борею, датовано першою половиною VI ст. до н. е. (за Ю. Г. Віноградовим) чи 2/4-3/4 IV ст. до н. е. (за Г. С. Русяєвою): — . Виноградов Ю. Г., Русяева А. С. Граффити из святилища Аполлона на Западном теменосе Ольвии. Херсонесский сборник. 2001. № 11.
IGDOlbia 4. Напис на наразі втраченій «каблучці Скіла» IGDOlbia 4 Виноградов Ю. Г. Перстень царя Скила. Политическая и династийная история скифов первой половины V ст. до н. э.- СА.- 1980.- № 3.
SEG 40:625. Лист Апатурія Невменію, SEG 40:625 який датовано близько 400 р. до н. е. Э. И. Соломоник. Два античных письма из Крыма. ВДИ., № 3, 1987.
SEG 52:749. Посв'ята Ахілу () з Тірасу, датовано кінцем V ст. до н. е. SEG 52:749
Порінах () — сигнатура зброяра-скіфа, відома з пам'яток курганів Куль-Оба та N30 біля с. Велика Білозерка. С. Р. Тохтасьев. ИЗ ОНОМАСТИКИ СЕВЕРНОГО ПРИЧЕРНОМОРЬЯ. XXII: НЕСКОЛЬКО СКИФСКИХ И САРМАТСКИХ ИМЕН.
Свинцеві пластини-наврочення з Ольвії
Наразі відомо щонайменше три пластини з навроченнями, у яких згадано сколотські антропоніми. Їх інтерпретовано як «пов'язані з судовими справами.» Николаев Н. И. Аксиома ольвийской просопографии IV—I вв. до н. э. / Н. И. Николаев // Історичний архів. — 2014. Але згадані у них скіфські антропоніми дають підстави для припущень, що ці наврочення були пов'язані не з судовими, а з комерційними справами між сколотського верхівкою та окремими олігархічними родинами Ольвії, й заподіювалися представниками тих олігархічних родин, яких за тих чи інших обставин було виключено з цих операцій.Наразі таке припущення не має жодних аналогів, тобто нічим не підтверджене. Отже:
IGDOlbia 106 (датовано у проміжку 360—340 рр. до н. е.) зі згадкою представників олігархічних родин Ольвії та трьох скіфських антропонімів — Таторак (), Кафак () та Атай ();
IGDOlbia 104 (датовано бл. 340 р. до н. е.) зі згадкою представників олігархічних родин Ольвії та двох скіфських антропонімів — Пінак () та Кафак ();