Мистецтво Іспанії  — візуальне мистецтво народів, що мешкали на території Іберійського півострову від кам'яної доби до сьогодення.

Давня Іберія До цієї групи пам'яток належить значна кількість доісторичних артефактів — головним чином малюнки в печерах, ідоли, археологічні знахідки. Більшість науковців відносять їх до 4-1 тисячоліть до н. е. Головні риси пам'яток — схематизм в зображенні фігур тварин та людей. Частка пам'яток має майже абстрактний характер, що не піддається тлумаченню. Але схематичне мистецтво цієї доби було притаманне як народам Іберійського півострова, так і іншим центрам середземноморських культур.

Римська доба

Раннє Середньовіччя. Вестготи

Іспано-мавританська кераміка

Перші керамічні вироби, вкриті кольоровими глазурами, виникли у Стародавньому Єгипті. Технологія закріпилася на Близькому Сході. У Персії виникли своєрідні зразки, вкриті золотавим люстром. За переказами, Коран забороняв мусульманам користуватися золотим посудом. А золотавий люстр кераміки нагадував золото, що дозволяло обходити заборону.

Арабомовні народи, що завоювали Іберійський півострів, принесли сюди і технологію виготовлення кольорового фаянсу. Відомим керамічним центром за часів маврів була Малага, де в 13-14 століттях і виготовили так звані альгамбрзькі вази. Їх декор ще цілком мусульманський за витоками. Пізніше найкращі майстерні були в Валенсії. Фаянсовий посуд з Валенсії був настільки популярним, що його вивозили також у тогочасні князівства Франції та Італії. Італійські центри фаянсових виробів виникли саме через потужні спроби італійських ремісників скопіювати іспано-мавританські зразки. Серед уславлених керамічних центрів Італії — міста Дерута, Губбіо, майстерні Сицилії. Навіть саме слово «майоліка» походить від назви іспанського острову Майорка, центру перевалки посуду перед морським шляхом на Апеннінський півострів. Добрі учні, італійці швидко виробили свої зразки фаянсу і майоліки, як за формою, так і за сюжетами. Так іспано-мавританська кераміка стала витоком уславленого фаянсу доби Відродження в Італії. Арабо-мавританську кераміку 10-15 століть сучасні науковці вважають найвищим досягненням в виробництві керамічних виробів після уславленої кераміки Стародавньої Греції.

Виготовлення глазурованої кераміки перейняли і розвинули іспанці і після Реконкісти. Змінилися лише сюжети. На новому етапі в 20 столітті до створення керамічних виробів звернувся такий велетень мистецтва як Пікассо.

Іспано-мавританські зразки

Іспанська кераміка

Романська доба В XI—XII ст. ст. на території Іспанії розвивається романський стиль в архітектурі, найкраща пам'ятка стилю — собор у місті Сантьяго-де-Компостела, перебудови в добу бароко. Фрески

Романські фрески Каталонії У межах романського стилю розвивалися й монументальні живопис і скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, різкі кольорові гами.

Унікальні місцеві особливості мав фресковий живопис романської доби в Каталонії. Схематизм композицій каталонські майстри поєднують з геометричними орнаментами, витоки яких в античному мистецтві і в ретельно розроблених мозаїках Візантії. Відсутність коштовних смальт в Каталонії компенсували яскравими фарбами. На збагачення художніх образів працюють як спроби відтворити шати з коштовних тканин, так і широкі, різнокольорові смуги на тлі. Зроблені перші спроби надати індивідуальних рис і образам святих, що подані з застиглими, виряченими очима: але вони вже розрізняються зачісками, чорним чи сивим волоссям. Поряд з безбородими юнаками — сиві чоловіки з «біографіями». Найшанованіших святих супроводжують написи (Апостол Вартоломей, Євангеліст Матвій, Св. Петро). За вказівкою атрибутів можна розпізнати шанованих святих і без написів (Апостола Петра подають з ключами, які той отримав від Христа). Серед біблійних персонажів — і серафіми з крилами замість тіл, і жертовні багатоокі тварини (віл, ягня). Біблійні сюжети на фресках доповнені притчами (діви розумні і нерозумні), які стануть сюжетами для скульптурних композицій доби готики у Франції.

Залишки каталонських фресок були знайдені в малих сакральних спорудах в Піренеях. В 1920-ті роки їх обережно зняли зі стін і перенесли в Барселону. На початку 21 століття їх експонують в окремих залах на штучно відтворених архітектурних поверхнях, що точно копіюють первісні романські форми в тодішніх інтер'єрах.

Готика

У XIII — першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль.

Кінець 12 — початок 13 ст. в Іспанії, як і у всій Європі, були позначені важливими змінами: посилилась могутність великих монархів, об'єднувалися дрібні держави, монастирі втрачали свій вплив, виникли міські общини з їх самоуправлінням. Все це сприяло пробудженню народної свідомості усіх сфер життя суспільства і насамперед мистецтва, архітектури, що відобразилось в готиці. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси (собори в Севільї, Бургосі і в Толедо).

Готичний Катедральний собор в Толедо — серед найбільших у Європі. Його заклали у 1227 році чи близько тої дати. Має п'ять нефів і нагадує французькі взірці. Толедо був центром католицизму в Іспанії, тому собор постійно добудовували (зала капітулу, ризниця, релікварій, навіть гардеробна зала.) Внаслідок цього він втрачав чистоту стилю готики, але збагачувався рисами других стилів та насичувався зразками мистецтв (різьблення крісел Алонсо Берругете — шедеври ужиткового мистецтва Іспанії у хорі кафедрального собору).

За планом мало бути дві вежі на західному фасаді за французьким взірцем. Але звели лише одну, та таку високу, що стала домінантою історичного центру Толедо.

Особливе художнє явище в Іспанії — так званий стиль «мудехар», що сформувався злиттям в архітектурі елементів готики (а пізніше — Відродження) з мавританською спадщиною.

Декоративні шкіри в середньовічній Іспанії

Існувало декілька центрів обробки шкіри тварин, де мешкали мисливці, а потім і кочівники-скотарі. Серед цих центрів — Північна Африка. Так, традицію обробки та декорування шкіри тварин на півень сучасної Іспанії перенесли вихідці з Північної Африки ще у дев'ятому ст. Відомий середньовічний центр обробки шкіри тварин сформувався у арабському тоді місті Кордова. Майстри Кордови використовували шкіри убитих кіз та обробляли їх рослинними речовинами для дубіння. Декоративні шкіри з Кордови ширилися Піренеями та перетнули кордони тодішніх держав і потрапили у країни середньовічної Європи. Вони були настільки довершеними, що за місцем їх виготовлення вироби почали називати «кордобан». Експорт шкіряних виробів зростав і дойшло до того, що всі вироби зі шкіри з Іспанії почали називати «кордобан», хоча були і інші центри обробки та декорування шкір в арабській Іспанії (не такі довершені як в Кордові). Так, у 1316 році в середньовічній Барселоні вже існувала гільдія майстрів з виготовлення «кордобан».

Стиль мудехар

Доба Відродження (15-16 ст.)

Початок доби Відродження пов'язують з 2-ю половиною 15 століття. Іспанія прийшла до неї з запізненням в порівнянні з найрозвиненішими країнами Європи — Нідерландами та Італією. На відміну від Італії, залишки античних споруд та антична скульптура, античні форми як такі, не мали впливу на мистецтво країни. Показовим було, наприклад, зображення Геракла не оголеного, а як середньовічного лицаря в обладунках. З античним героєм його пов'язувало лише ім'я. В порівнянні з Нідерландами чи Італією Іспанія не дала значних фігур в живопису Відродження на кшталт Мазаччо, Доменіко Гірляндайо, Сандро Боттічеллі, Джорджоне, Джованні Белліні, хоча регіональні мистецьки центри Арагону, Каталонії, Валенсії тяжіли до мистецтва Італії, а Кастилія — до мистецтва Нідерландів.

З затриманням приходили до Іспанії і зразки ренесансної архітектури. Для побудови катедрального собору в Севільї в 15 ст. зруйнували арабську мечеть. Новий собор планували звести на її площі, відразу наголосивши про велетенський масштаб споруди. При будівництві, однак, звернулися не до ренесансних зразків Риму, а до звичної для іспанців готики. Навіть ренесансний купол над середхрестям собору, що обвалився у 1511 (ще живі Браманте, Рафаель Санті, Бальдассаре Перуцци) відновили не куполом, а пласким готичним склепінням, збереженим донині. До найкращих зразків ренесансної архітектури в Іспанії відносять палац Карла V в Альгамбрі (архітектор Педро Мачука) та собор Успіння в місті Вальядолід (архітектор Хуан де Еррера), які на століття залишилися недобудованими. До того ж, їх архітектура мала вже риси маньєризму та ранішнього бароко, значно відходячи від гармонійних рішень зразків Італії.

Маньєризм

Важливе місце в мистецтві Іспанії 16 століття посів не Ренесанс (короткий за терміном, мало підтриманий місцевою культурою і не перейшовший у фазу Високого Відродження, як в Італії), а маньєризм. В Іспанії сформувалося декілька центрів маньєризму, серед яких Бадахос, Толедо, Мадрид та Ескоріал. Найбільший вплив стиль мав на іспанську архітектуру та живопис і розвивався під впливом зразків маньєризму з папського Риму.

Найзначніший центр іспанського маньєризму склався в Ескоріалі, могутньо підтриманий іспанським королем Філіпом II. Химерна ідея створити величний храм і «палац для Бога» та (при ньому) хижку для короля стала втіленням доби деспотизму, релігійного фанатизму, епохи «початку кінця». Цей комплекс водночас уособлював: Монастир Сан Лоренцо місце усамітнення Філіпа II та свідоцтво його благочестя іспанський аналог біблійного храму Соломона в Єрусалимі усипальню іспанських монархів по заповіту батька (Карла V) символ абсолютної влади короля палацик — хижка для Філіпа II, адже перед християнським Богом нема князів, а є лише смертні паломники. Філіп II Габсбург, якого ненавиділи за жорстокість і якого прозивали «демон південних країн», спрямував колосальні зусилля на побудову Ескоріалу. Були запрошені іспанські архітектори, що стажувалися в Римі (Хуан де Толедо, Хуан де Еррера). А для оздоб — справжній натовп другорядних італійських художників-маньєристів, серед яких: Лука Камб'язо або Лукето Пеллегріно Тібальді Федеріко Цуккаро Ромуло Чінчінато Бартоломе Кардуччі Нікколо Гранелло Фабріціо Кастелло. Але головними, найталановитішими, ключовими особами іспанського маньєризму були не вони, а іспанець Луїс де Моралес з Бадахосу та Ель Греко, що оселився в місті Толедо. Обидва не були залучені до робіт в Ескоріалі, хоча спробу мати замови від короля Ель Греко зробив, але без успіху. Відсутність замов від короля на творчості Ель Греко не позначилась погано, а віддаленість від королівського тиску сприяла збереженню індивідуальності та яскравої художньої манери митця.

Твори Моралеса

Твори Ель Греко

Обрані твори маньєристів

Доба бароко

Бароко зародилось в Італії приблизно в середині 16 ст. і деякий час співіснувало з пізнім відродженням і маньєризмом. Саме цю стилістичну суміш і перенесли на Піренейський півострів гасторлюючі італійські майстри та майстри Іспанії, що стажувались в Римі. Переважно середньовічна на той час країна сприйняла і маньєризм, і раннє бароко як моду, як новітні віяння в культурі Італії. І маньєризм, і раннє бароко в Іспанії обслуговували перш за все королівський двір і вузьке коло вищої та освіченої аристократії, тобто носили аристократичний характер.

При іспанському королівському дворі працювала переважна більшість художників-заробітчан з Риму, Флоренції, Венеції (Лука Камб'язо, Пеллегріно Тібальді, Бартоломе Кардуччі, Нікколо Гранелло, Федеріко Цуккарі). Прихильності королівського двору первісно шукав і виученик Венеції Ель Греко, однак зазнав поразки і вимушено оселився в місті Толедо.