Кубинська революція — озброєне повстання опозиційного руху на чолі з Фіделем Кастро, яке почалося 26 липня 1953 року зі штурму казарм Монкада і призвело до повалення диктаторського режиму президента Фульхенсіо Батисти на Кубі (1952–1958 роки) 1 січня 1959 року.
Кубинська революція — це також здійснення соціально-економічних програм нового революційного уряду, який очолив Фідель Кастро. 1 травня 1961 року Фідель Кастро проголосив кубинську революцію соціалістичною.
Причини революції
До революції 1959 року Куба була країною, що цілковито залежала від американських інвестицій.Историческая энциклопедия, т.13. — М., 1973, с.243 Основу її економіки становило виробництво сільськогосподарських продуктів. Виробництво цукру давало близько третини національного доходу і становило 80 % кубинського експорту. Під цукровою тростиною було зайнято більше половини всієї оброблюваної площі. Друге місце в економіці належало виробництву тютюну. Для кубинської економіки було характерне монокультурне виробництво і протягом багатьох років майже повна залежність від ринку США. До революції більше 60 % кубинського експорту припадало на Сполучені Штати. Монополії США контролювали більше половини цукрової промисловості, понад 90 % електроенергетики, нафтопереробної і добувної промисловості, зв'язок, туристичний бізнес. Куба фактично була сировинним придатком США. Тільки за десять післявоєнних років Куба втратила близько 1 млрд доларів. На території острова перебувала військово-морська база США. Хоча при режимі Батисти економічне становище Куби було краще, ніж в інших країнах цього регіону, основна маса населення жила в умовах повної убогості. Сам режим був надзвичайно жорстокий, він повністю пригнічував демократичні свободи, в країні була скасована конституція 1940 року, заборонено багато політичних партій. Репресії виражалися в арештах неугодних, тортурах ув'язнених, викраденнях, замовних вбивствах, які забрали тисячі життів. Lyman B. Kirkpatrick, Jr. The Real CIA. New York: The Macmillan Company, 1968. Chapter 7 "Batista's Cuba " За таких умов ініціативу відкритого виступу проти диктатури взяла на себе група молодих революціонерів на чолі з Фіделем Кастро. Ще в студентські роки Фідель долучився до революційного руху в рядах лівого, молодіжного крила партії «Ортодоксів» (Партія кубинського народу). Після березневого перевороту 1952 року він став шукати шляхів боротьби з диктатурою. Переконавшись у неможливості легальних дій і розчарувавшись у політичних партіях, він і його друзі створили самостійну підпільну організацію, метою якої стала підготовка збройного повстання.
Штурм казарм Монкада На світанку 26 липня 1953 рокуИсторическая энциклопедия, т.13.- М.,1973, с.243. 165 осіб на чолі з Фіделем Кастро атакували військову казарму Монкада і деякі інші об'єкти в Сантьяго — центрі провінції Орьєнте. Вони мали намір, заставши зненацька сплячий гарнізон, заволодіти казармою і складом зброї, озброїти і підняти на повстання проти диктатури населення міста. У разі невдачі передбачалося піти в гори і почати партизанську війну. Раптово захопити казарму не вдалося. Напад було відбито. Частина революціонерів загинула, багато кого було заарештовано. Усього в бою біля фортеці Монкада загинуло 6 людей, ще 55 були вбиті в наступні дні.http://militera.lib.ru/bio/leonov_borodaev/app.html Леонов Н., Бородаев В. Фидель Кастро. Политическая биография. Примечания. По країні пройшли арешти. Фідель Кастро і його товариші були засуджені на тривалі терміни ув'язнення. Фідель Кастро був засуджений до 15 років, покарання він відбував у в'язниці «Президио модело» (з ісп.- зразкова в'язниця) на острові Пінос.А. Нуньес Хименес. Остров сокровищ — остров молодёжи. — М.,"Мысль",1993,с. 12 На суді 16 жовтня 1953 року Фідель Кастро виголосив промову.
В промові він звинуватив диктатуру в злочинах проти народу і розкрив програмні цілі учасників виступу: повалення диктатури і відновлення демократичних свобод, ліквідація залежності від іноземного капіталу та затвердження суверенітету Куби, знищення латифундизму і передача землі сільським трудівникам, забезпечення промислового розвитку та викорінення безробіття, підняття життєвого рівня та здійснення широких соціальних прав трудящих, в тому числі на працю, житло, освіту та охорону здоров'я.http://militera.lib.ru/bio/leonov_borodaev/03.html Леонов Н., Бородаев В. Фидель Кастро. Политическая биография, гл III «Монкада».
Промову Фідель Кастро закінчив словами:
Промова отримала популярність як «Програма Монкади» і стала програмною основою революційної організації «Рух 26 липня», створеної Ф. Кастро і його прихильниками в 1955 році.
Кампанія солідарності з героями «Монкади» спонукала Батисту в травні 1955 року звільнити Ф. Кастро і його друзів. Фідель поїхав до Мексики, де приступив до підготовки збройної експедиції на Кубу. У Мексиці до нього приєднався аргентинський революціонер Ернесто Че Гевара (1928—1967), який став видатним діячем Кубинської революції. Нелегальні організації «Руху 26 липня» створювалися також і на Кубі.
Революційні події 1956 — 1958 років
Загін Фіделя Кастро у складі 82 чоловік в ніч на 25 листопада 1956 року відплив з Мексики на яхті «Гранма» (призначена лише для 9 чоловік). 30 листопада, в день, призначений для висадки експедиції, керівник «Руху 26 липня» в провінції Орьєнте 22-річний Франк Паїс підняв повстання в Сантьяго.
Але «Гранма» того дня не встигла досягти берегів Орьєнте. Лише вранці 2 грудня 1956 загін Ф. Кастро висадився на узбережжі Орьєнте, коли повстання вже було придушене і військові підрозділи були зосереджені в районі висадки. Три дні загін пробирався крізь заболочені хащі. 5 грудня загін вийшов на відкрите місце, де був оточений і атакований урядовими частинами. Учасники десанту були розбиті і розсіяні. Наприкінці грудня до умовного місця — занедбаної в горах Сьєрра-Маестра садиби Кресенсіо Переса, одного з організаторів «Руху 26 липня» в цьому районі, — дісталися лише 22 революціонери, що мали лише два автомати. Вони і розпочали партизанську боротьбу. Серед них були: Фідель Кастро, Рауль Кастро, Ернесто Че Гевара, Каміло Сьєнфуегос, Раміро Вальдес, Хуан Альмейда Боске — ті, хто згодом очолить на Кубі революційні перетворення.
Загін Ф. Кастро здійснював успішні напади на підрозділи урядових військ і отримував всі зростаючу допомогу населення. Ряди його збільшувалися. Партизанська збройна боротьба в горах і сільській місцевості поєднувалася із страйковим рухом у містах. У 1955–1956 роках на основі студентського руху в Гаванському університеті був створений Революційний директорат — організація, близька за програмою і методам дії «Руху 26 липня». 13 березня 1957 в Гавані під керівництвом «Революційного директорату» була зроблена спроба захопити президентський палац і фізично знищити Батісту. Близько 50 членів директорату, в основному студенти, увірвалися в палац і вступили в бій з численною охороною і військами, що підійшли на допомогу охороні. Учасники нападу виявили неабияку мужність, прориваючись до верхніх поверхах будівлі, вони навіть захопили особистий кабінет Батісти, але після того, як половина учасників загинула і з'ясувалося, що сам диктатор зник у наглухо відрізаному від нижніх поверхів приміщенні, куди потрапити можна було лише спеціальним ліфтом, заблокованим охороною, залишкам атакуючих довелося відступити. У наступних облавах багато учасників були схоплені і вбиті.
У ці ж години інша група «Революційного директорату» під керівництвом його генерального секретаря Хосе Антоніо Ечеверрії захопила радіостанцію і встигла передати заклик до повстання, однак і вона майже вся загинула в бою з поліцією. Пав смертю героя і Хосе Антоніо Ечеверрія, який підписав в Мексиці з Фіделем пакт про єдність дій з «Рухом 26 липня». Ті, хто вцілив після розправ, відродили організацію під назвою «Революційний директорат 13 березня». Очолив її Фауре Чомон.
Через два дні після трагічних подій в Гавані, 15 березня, в Сьєрра-Маестра прибуло велике поповнення. З Сантьяго-де-Куба підійшов загін молоді у складі 50 осіб, підібраний, підготовлений і екіпірований підпільниками на чолі з Франком Паїсій. Революційний рух ширився. Після вбивства 30 липня 1957 поліцією в Сантьяго Франка Паїса, який очолював революційне підпілля в місті і багато зробив для підтримки повстанців у перші, найважчі для них місяці, в Сантьяго стихійно відбувся страйк проти репресій диктатури, що поширився і на інші міста. Страйк було придушено, але він показав хиткість позицій режиму Батисти. 5 вересня 1957 року повстав гарнізон військово-морської бази в Сьенфуегос. Революційні моряки захопили місто, озброїли населення і кілька годин разом з жителями оборонялися проти стягнутих до міста переважаючих урядових сил.
У день святкування четвертої річниці штурму Монкади, 26 липня 1957 року, наказом Фіделя була сформована нова колона, що отримала найменування «Колона № 2», якій було доручено самостійно вести бойові дії в районі на схід від піку Туркино. Командиром колони був призначений Ернесто Че Гевара, якому першому з партизанських ватажків було присвоєно найвище військове звання «команданте».
У лютому 1958 року Ф. Кастро посилає партизанську колону на чолі з Раулем Кастро на схід від Сантьяго, де виник «Другий фронт імені Франка Паїса» з великої звільненою зоною. В інших районах провінції Ор'єнте незабаром були створені ще два фронти. У центрі острова, у горах Ескамбрай (провінція Лас-Вільяс), почали діяти повстанці «Революційного директорату 13 березня». Народно-соціалістична партія, солідаризуючись із цілями Ф. Кастро, довгий час засуджувала його методи боротьби. Але хід подій спонукав комуністів на початку 1958 року визнати Повстанську армію на чолі з Фіделем Кастро головною силою революції і закликала всіх комуністів включитися в боротьбу під його керівництвом. У провінції Лас-Вільяс став діяти партизанський загін, організований комуністами. У травні-липні 1958 року 300 бійців Ф. Кастро в Сьєрра-Маестра розгромили генеральний наступ батістовських військ, які багаторазово переважали їх за чисельністю та озброєнням і завдали втрат у 1 тисячу солдат. Успіхи Повстанської армії змусили діячів демократичної опозиції визнати її реальною силою і в липні 1958 року укласти угоду з Ф. Кастро про підтримку його боротьби. Вони сподівалися підпорядкувати повстанський рух своєму політичному керівництву і з його допомогою прийти до влади. Для Ф. Кастро ж ця угода повинна було ізолювати диктатуру. 18 серпня Фідель Кастро підписав наказ по армії, яким створювалася спеціальна колона вторгнення на чолі з команданте Каміло Сьєнфуегос. Колоні доручалося перетнути всю територію країни, слідуючи вздовж її північного узбережжя, досягти крайньої західної провінції Пінар-дель-Ріо і розгорнути там революційну війну. Колоні було присвоєно ім'я національного героя Антоніо Масео, який під час визвольної війни наприкінці XIX століття зробив схожий похід по всьому острову, під час якого загинув у бою неподалік від Гавани.
21 серпня був відданий аналогічний наказ про створення іншої колони вторгнення, яка під керівництвом Че повинна була пройти південним узбережжям країни в провінцію Лас-Вільяс і відкрити там новий постійний фронт боротьби з базуванням у гірському масиві Ескамбрай. Обидві колони — Че Гевари і Каміло Сьєнфуегоса — загальною чисельністю близько 200 осіб, долаючи величезні труднощі, пов'язані з необхідністю робити важкі марші по заболоченим малодоступним місцям, щоб уникнути непотрібних зіткнень з урядовими військами, поступово просувалися вперед. Більше місяця вони затратили на перехід із Сьєрра-Маестра до провінції Лас-Вільяс, де вони з'єдналися в жовтні з місцевими повстанськими силами і стали готувати операцію по розтину острова навпіл.