Жидобільшови́зм (, , ) — ідеологічне кліше, що виникло у білогвардійської еміграції для особливого підкреслення єврейської складової в російському комуністичному русі і який широко використовувала нацистська влада та місцеві колабораціоністи на окупованій території СРСР для позначення політичного устрою Радянського Союзу. Вони стверджували, що ідеї комунізму є справою рук євреїв з метою підкорити світ своїй владі. Підставою для такого твердження стало те, що значна частина теоретиків марксизму, а також лідерів російського більшовизму були за національністю євреямиГОЛОКОСТ В УКРАЇНІ (1941—1944) Словник-довідник. Уявлення про жидобільшовизм часто поєднувалися з теорією жидомасонської змовиThe Russian Roots of Nazism. White Émigrés and the Making of National Socialism, 1917—1945 by Michael Kellogg (excerpt). В міжвоєнній Польщі для цього стереотипу використовували пропагандистський термін жидокомуна.
Передумови виникнення
Росія Наклепи здійснення євреями ритуальних убивств християнських дітей були одним з основних антисемітських тверджень російської пропаганди на початку 19-го сторіччя. Після вбивства імператора Олександра ІІ російське «охоронне відділення» почало поширювати чутки про євреїв-змовників. До жовтневого перевороту 1917 року в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Природно, що саме євреї активно кинулись у вир революції 1917 року. В роки громадянської війни внаслідок інтернаціоналістичної політики більшовиків колишні іновірці-юдеї, які до революції здебільшого не мали права бути членами навіть містечкових магістратів, раптом стали рівноправними (із колишніми православними) представниками влади.
20 березня 1917 р. Тимчасовий уряд Росії проголосив євреїв рівними з усіма громадянами. Велика кількість євреїв активно брала участь у революційній діяльності і з приходом до влади більшовиків, також багато з них отримали керівні посади в новому більшовицькому уряді. Чимало євреїв, які входили до так званого керівного ядра партії (Зінов'єв, Троцький, Гольдштейн (Володарський) та інші), довгі роки жили в еміґрації за кордоном і в Росію повернулися тільки після Лютневої революції. Серед них один із найвідоміших вихідців з України — Лев Троцький (Бронштейн), який очолив збройні сили республіки. Григорій Зінов'єв (Герш-Овсей Аронович Апфельбаум) став головою Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів і головою Виконкому Комінтерну (був на цьому відповідальному посту з 1919 по 1926 роки). 32-річний єврей Яків Свердлов був призначений першим президентом першої Країни Рад — РРФСР.
Відомий державний діяч Великої Британії Вінстон Черчилль у своїй статтіВінстон Черчілль. Сіонізм проти Більшовизму. Боротьба за душі євреїв. Ілюстрейтед Санді Геральд . 8 лютого 1920 р. «Сіонізм проти Більшовизму» від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв у більшовицькому терорі наступним чином:
Вигнаний з Німеччини німецький імператор Вільгельм Другий у вигнанні в Голландії, в інтерв'ю газеті «Чикаго Трибюн»«The Chicago Tribune» від 2 липня 1922 заявив:
Відомий дослідник єврейської історії Пол Джонсон наводить у своїй монографії цитати з таких авторитетних британських видань як «Таймс» та «Морнінґ Пост», автори яких теж стверджували єврейський характер революції в Росії.
Радянську делегацію у Бересті з укладання заздалегідь обіцяного Леніном німцям сепаратного миру очолювали Лев Троцький і Адольф Абрамович Йоффе. Ця радянська акція викликала масовий рух проти євреїв, які, як кричали тоді на всіх кутах, «розпродають Росію, щоб утриматися при владі». У різних районах країни почалися страйки — їхні організатори, поряд з політичними та економічними вимогами висували гасло: «Геть жидів!», яке страйкарі енергійно підтримували.
В цей час голова петроградської ради Зінов'єв провів через очолювану ним Петроградську раду безпрецедентне рішення, яким були названі поіменно «найкращі люди нашого часу». Ось їх повний список: Ленін (його прадід по материнській лінії був Мойше Іцкович Бланк, дід — вихрещений Олександр Дмитрович Бланк), сам Зінов'єв-Апфельбаум, Троцький, Урицький, Моісей Маркович Гольдштейн (В.Володарський) і Роза Люксембург. Був оголошений збір коштів на видання портретів усіх «найкращих людей».
Одночасно за наказами Григорія Апфельбаума в Петрограді і всьому Північно-Західному краї, відданому йому на відкуп, почалися масові арешти і розстріли заручників, а комісари з єврейськими прізвищами брали участь у грабунках православних церков і звірячих вбивствах священиків — тому безумства катів єврейського походження не могли позитивно відобразились у свідомості населення.Аркадий Ваксберг. Из ада в рай и обратно. Еврейский вопрос по Ленину, Сталину и Солженицыну.— М., 2003 ISBN 5-7390-1235-X .
Петроградську ЧК, яка займалася терором проти контрреволюційного елементу очолював Мойсей Соломонович Урицький. Мойсей Маркович Володарський (Гольдштейн) став петроградським комісаром у справах друку, який закрив всі опозиційні газети і жорстоко карав за будь-яку спробу обійти заборони. Першим більшовицьким комендантом захопленого Зимового палацу став Григорій Ісаакович Чудновський, московського Кремля — Міней Ізраїльович Губельман (Омелян Ярославський). Головний телеграф і Держбанк захопив Міхаіл Лашевіч. Головою Московської ради став Лев Борисович Розенфельд (Камєнєв). Комісарами, які наводили «порядок» у столиці і її околицях, були: Мойсей Якович Зелікман, , , , .
Збільшився приток євреїв до столиці, де були зосереджені важелі влади. Якщо в 1920 році в Москві проживало 28 тисяч євреїв (2,2 відсотка всього населення столиці), то в 1923-му їх частка становила вже 5,5 відсотка, а в 1926-му — 6,5 відсотка. До Москви до того часу приїхало близько 100 тисяч євреїв, на початку тридцятих років їхня кількість наближалася до 250 тисяч (зростання в 9 разів), тоді як все населення Москви в цілому за 15 років зросло лише у два разиГазета «Известия». 1948. 4 сентября. .
У 1920 році на IX з'їзді РКП(б) Троцький у доповіді «Чергові завдання господарського будівництва» виклав програму побудови комунізму, в якій він запропонував перетворити країну на систему таборів, в яких робітники та селяни повинні бути поставлені в становище мобілізованих солдатів. За його задумом із цього контингенту формуються трудові армії за принципом військових частин. Кожна людина зобов'язана вважати себе солдатом праці, котрий не може вільно розпоряджатися собою. Якщо дано наказ перекинути його в інше місце, він повинен виконати цей наказ. Якщо не виконає — буде вважатись дезертиром, і його треба знищити.
Україна
Наприкінці 1920-х років загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн чоловік. Це були люди, які в попередньому столітті були жорстоко дискриміновані за релігійними мотивами і за часи царизму не мали права займати ніяких значних урядових посад.
У липні 1917 року в Українській Народній Республіці, в рамках намагань забезпечити автономні права національних меншин, створено Єврейське Національне Секретарство.
За часів Директорії Української Народної Республіки Міністерство Єврейських Справ було відновлене (очолюване спочатку Абрамом Ревуцьким), і закон про єврейську автономію був повторно введений в дію. Від квітня 1919 р. міністром Єврейських справ став Пінкас Красний. Інші євреї, які займали видатні місця в урядах Центральної Ради або Директорії були: Соломон Ґольдельман — заступник міністра торгівлі і промисловості і робочої сили, Арнольд Марґолін — член Української Партії Федералістів Соціалістів; він був заступником міністра закордонних справ і дипломатичним представником в Лондоні і в ПарижіНайман О. Я. Життя прожити. З історії євреїв України. // Відродження, 1993. — N7, N8.. Дослідники визначають, що єврейське питання було складним для Директорії.
Не завжди стосунки між євреями і корінним населенням складалися мирно. Одна з причин масової євреїв участі у більшовицькому русі це негативне ставлення багатьох українців до євреїв за релігійними та етнічними мотивами. Військові частини, особливо недавно сформовані, нестійкі, де була відсутня дисципліна, часто грабували євреїв, влаштовували погроми. В той час часто вживався термін «жидобільшовики». Тому євреї ухилялися від служби в українській армії, або масово дезертирували. І хоча Директорія боролася з погромами, проте слабкість її влади не дала можливости припинити їх швидкоЛозовий В. С. Єврейсько-українські стосунки в Кам'янецьку добу Директорії УНР // Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність. Науковий збірник під редакцією М. Д. Костриці. — т. 10. — Житомир, 1998. — С. 27.
Ісаак Шварц став першим головою Всеукраїнської ЧК, Борис Волін (Фрадкін) очолив наркомат внутрішніх справ УРСР. Михайо Соломонович Богуславський зайняв посаду секретаря ЦВК та РНК УРСР. Очільниками державного Бюро української преси та інформації (БУП — попередник РАТАУ) з моменту заснування в 1918 р. були Р. В. Гальперіна, В. С. Люксембург, Давид Ізраїлевич Ерде. Серед їхніх сподвижників — українські євреї, в подальшому російські письменники: Михайло Кольцов (Фрідлянд), що родом з Києва, Лев Нікулін з Житомира, Борис Лавреньов з Херсона та інші.
Хоча тільки піввідсотка (0,5 %) від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 р. приблизно 13,6 % в Компартії (більшовиків) України. 15,5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 і 1922 рр. були єврейського походження.
Один з лідерів російських більшовиків Микола Бухарін відверто назвав склад комуністичної організації України «російсько-єврейським»Двенадцатый съезд РКП(б). Стенографический отчет. — М., 1968. — 903с. с. 611.
В книзі «„Червоний терор“ в Росії 1918 — 1923»[С. П. Мельгунов «Красный террор» в России 1918 — 1923. Изд. 2-ое дополненное. Берлин, 1924 ] Сергій Мельгунов пише:
Під час більшовицьких реквізицій майна буржуазії багато що потрапило до єврейських дрібних підприємців. Погромники приносили викрадені речі перекупникам чи у невеличкі магазини, які заробляли гроші у тому числі скупкою та перепродажем краму, їх власниками у більшості випадків були євреї. Після визволення від більшовиків колишні власники намагалися відшукати своє майно, і знаходили його у єврейських магазинах та складах. Це також посприяло тому, що євреї у масовій свідомості дуже легко асоціювалися із більшовиками.
За декілька тижнів більшовицької окупації України у населення склався стійкий образ більшовика-євреяСкальський Віталій. Влада та суспільство в Українській народній республіці (листопад 1917 — квітень 1918 рр.): «всі красногвардійці були євреї»Нова рада. — № 29. — 8 березня 1918 р.. У більшовицьких загонах та органах влади дійсно була велика кількість осіб єврейської національності, хоча публіцист А . Яринович (Андрій Ніковський) писав: .
Сіоніст Гольдельман писав в той часСціборський М. Український націоналізм і жидівство // Розбудова нації. — 1930. — Ч. 11-12.:
Микола Сціборський зауважив, що