Про Макарів (нині смт, центр Макарівської селищної громади Бучанського району на Київщині), згідно з історичними джерелами, встановлено відомості, які наводяться у цій статті.
Перша письмова згадка — в складі маєтностей Ясинецьких — належить до 1506 рокуБукет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.. До кінця XVI століття поселення, власне село називалось Воронин(е). Макарів зазначався як село до 1742 року.
Поблизу Макарова знайдено знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту і бронзової доби, виявлено залишки давньоруських городищ ІХ—ХІІ століть. Біля сучасного селища проходив один зі Змієвих валів — захисних споруд Київської Русі.
Заснування, Козаччина, під Польщею
Початкова історія Макарова (від 1506 року) пов'язана із селом Воронин, яке входило до числа Ясинецьких маєтків литовських феодалів Івашенцевичів (Васенцевичів). Ці Ясинецькі маєтки простиралися до Хвастова (нині Фастів), і оскільки резиденцією панів служило місце, де тепер Макарів, саме за цим поселенням згодом рід прибрав назву Макаревичі-Івашенцевичі або просто Макаревичі — на честь першого власника Макара Івашенцевича, а поселення власне на честь власника дістало назву Макарів. З цього роду, зокрема, походить відомий Андрій Макаревич, що заклав за 15 карбованців місто Хвастів біскупу Пацу; сини його Микола та Григорій, які оспорювали в біскупів володіння Хвастовом; Михайло Макаревич, що доручив перед смертю своєю, на початку XVII століття, опіку над своїми дітьми Київському судді Яну Аксаку; брат його Христофор Макаревич, що зробив «наїзд» на Макарів, з метою відняти його в дітей Михайла і за цей вчинок мав гучний процес у суді.
Наприкінці XVI століття Микола (Михайло), онук Макара, перетворив макарівське дворище на фортецю: побудував замок, оточив його валами, на гребені яких спорудив частокіл з дерев, що мали загострені стовбури. Фортеця мала кілька добре укріплених воріт з постійною обороною. Через рови перекидалися містки. З півдня замок захищала річка Здвиж.
Ім'я наступного власника Макарова — польського великого коронного стражника Самуеля Лаща — асоціювалося з неймовірною жорстокістю щодо селян.
Потому великий маєток Макаревичів розділили між собою нащадки цього роду по жіночій лінії — князі Збаразькі, Любомирські і Харленські, зокрема Макарів з околицями дістався Харленським.
Під час національної революції 1648—1676 багато шляхтичів шукало захисту в Макарівському замку. Але їх розсіяли селянські загони на чолі з Максимом Кривоносом. Разом з повстанцями загону Кривоноса місцеві селяни напали на маєток Кшиштофа Харленського, який володів Макаровом після С. Лаща. Маєток було розгромлено і спалено. Звістка про ці події швидко поширилася серед селян навколишніх сіл і сприяла піднесенню визвольного руху на всьому Поліссі. Жителі Макарова організували козацьку сотню на чолі з Г. Петрицьким, яка брала участь у Зборівській битві (1649), Берестецькій битві (1651), Батозькій битві (1652), у боротьбі проти Івана Виговського.
У 1660 році польська шляхта повернулася до Макарова. Тоді містечком володіла дружина воєводи Радзівіла. Тут розмістився польський гарнізон, який нещадно розправлявся з найменшими проявами непокори. Безчинства панів викликали 1664—65 нове повстання поліських селян, яке очолив овруцький полковник Дацко Децик. У 1665 році повстанці обложили макарівський замок і за активної підтримки місцевих мешканців штурмом оволоділи ним. Багато жителів вступило до війська Децика і рушило з ним у визвольний похід по Правобережній Україні. Вони брали участь у визволенні від шляхти Бишева, Мотовилівки, Білої Церкви.
1672 року до Макарова вступило польське військо на чолі з полковником Яном Пивом. Вулиці села були залиті кров'ю, багато жителів було ув'язнено, а їх оселі розгромлено. Київський сотник Федір Ляшко в березні того року повідомляв київського полковника Якова Дмитрієвича, що «ляхи з Макарова людей постинали и, много зла починивши, знову до Макарова увойшли». Загарбники, отаборившись у замку, чинили набіги на сусідні села, нападали на землі, що належали Московії, доходили навіть до Києва, про що 15 червня 1672 року московський цар Олексій Михайлович повідомляв польського короля. 1694 року Макарів, переслідуючи військо регіментаря Вільги, звільнили козаки Семена Палія.
Цей же період 2-ї половини XVII століття Макарів відомий найбільш тим, що в ньому в грудні місяці 1651 року народився святий Дмитрій (Дмитро Туптало), митрополит Ростовський від батьків Сави Григоровича Туптала і Марії Михайлівни і названий в миру Данилом. Сава Туптало (Тупталенко) був козаком, що дослужився до звання сотника і помер у 1703 році в Києво-Кирилівському монастирі. Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаннях про населені місцевості Київської губернії» зазначав, що прізвища Тупталів у Макарові й околицях ніхто не носить і між жителями про святителя ніяких переказів немає. Є тільки Тупталове озеро на полях у напрямку до села Наливайківка. Навчався святий Дмитрій в Києво-Могилянській колегії в 1668 році (помер у 1709 році). Із записів з щоденника (діарія) святого Дмитрія, а також з деяких місць його творів видно, що річка Здвиж у його час називалась Лович, що Макарів тоді перебував у володінні Марії — дружини воєводи і гетьмана литовського Януша Радзивіла, дочки господаря Молдавсько-Волахійського Василя Лупули. Окрім, сотника Туптала з Макарівської сотні, що входила до Київського козацького полку відомі сотники — Петрицький Григорій (дата, коли згадано — 1649), Пхекало Степан (1654), осавул Пхекало Ничипір, хорунжий Андрій (прізвище в документі не зазначено, 1649).
За умовами Прутського трактату (1711) Макарів залишився під владою Польщі.
Незабаром князі Любомирські викупили Макарів і володіли ним до половини XVIII століття. Згідно з церковними актами особливо відомий з цих князів Антоній Любомирській, що надав у 1749 році багатьом церквам земельних володінь.
У 1768 році під час Коліївщини, гайдамацький загін під проводом Івана Бондаренка зайняв порожній Макарів, зруйнував замок, греко-католицьку церкву і костьол. Новий власник містечка ксьондз Каєтан Росцішевський напередодні повстання залишив замок і втік до Олевська. Макарів на деякий час став центром діяльності останнього полковника Коліївщини Івана Бондаренка, якому вдалося поширити повстання на всю територію колишнього Макарівського району Київської області, а також на частини сусідніх районів Київщини й Житомирщини. Підступно схоплений на храмове свято в Макарові, І. Бондаренко був страчений у ЧорнобиліБукет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7.
Від близько 1785 року Макарівським маєтком володів пан Мілевський, що був одружений з родичкою колишнього власника декана Росцішевського. В останні роки польського панування в замку знаходився невеликий гарнізон озброєний гарматами.
Від Російської імперії до СРСР
Унаслідок поділів Польщі 1793, 1795 років Макарів був загарбаний Російською імперією, у складі якої у 1804 р. став волосним центром Київського повіту Київської губернії, в який входили 2 містечка, 10 сіл, 12 невеликих поселень, 15 хуторів, 4 німецькі колонії. Із 51 157 десятин землі 29 949 десятин належало поміщикам, 512 церквам і монастирям, і тільки 20 696 десятин — селянам. На 1846 рік у ньому налічувалося 946 жителів, у тому числі 573 селян.
Але у власників Макарівського маєтку фактично залишалось правонаступництво. З дочкою ще пана за Польщі Мілевського Юліаною був одружений Ксаверій Павша — син Михайла і батько Миколи Ксаверевича, який одержав маєток за заповітом своєї матері (Павша дотримувався латинського обряду, проте, дружина його була православною). Від 1851 року Макаровим володів Микола Ксаверієвич Павша, який помер у 1880 році залишивши дітям великі борги. Тобто цей рід Павшів був власником Макарова фактично весь час за Російської імперії.
У славнозвісних «Сказаннях…» Лаврентія Похилевича (1864) зазначалось, що Макарів містечко, що розташоване за 53 версти від Києва, на обох сторонах річки Здвиж, за 6-ть верст нижче села Юрів, там де Києво-Брес(тс)ьке шосе перетинає річку. У містечку знаходилась головна контора маєтків пана Павші, до якого в Київському повіті належали села: Фасівка, Забуяння, Кодра, Завалівка і Буда з 12 032 десятинами землі, здебільшого лісистої та болотистої та в Овруцькому повіті село Кліщі, біля села Народовичі, що з першої 1-ї половини XIX століття належало також дідові Макарівського власника, — Михайлові Павші — хорунжому Київському, а потім синові його Ксаверію. У Макарові, як і за поляків, знаходився древній замок, оточений валами, і ровами з руїнами та фундаментами від древніх кам'яних будівель. Кам'яні льохи і підземелля, що служили, очевидно, для зберігання харчів та напоїв, були розібрані тільки в останні роки XIX століття, а цеглу придатну до вживання використали при будівництві церкви.
Економічне піднесення XIX століття позначилось і на Макарові — у містечку було засновано 12 річних ярмарків (у додаток до 2) та улаштовано заводи: цегельний, винокурний (спиртовий) та пивоварний. У 1854 було розпочато будівництво нової кам'яної православної церкви (до Макарівського православного приходу належали села Фасівка, Гавронщина), ще раніше (1836) у Макарові був збудований Ксаверієм Павшою лютеранський кам'яний костел.
За реформою 1861 року селяни повинні були викупити 565 десятин польової і 70 десятин присадибної землі. Сплачувати викуп вони мусили протягом 49 років по 1190 крб. 47 коп. Дуже дорого обійшлася земля селянам: з них збиралися здерти 68 333 крб., або в три рази більше її тогочасної вартості. Крім внесення викупних платежів, селян зобов'язували ремонтувати мости. Вони не мали права користуватися лісами та вигонами, їм заборонялося навіть мочити льон і коноплі у панському ставку. В 1866 році в Макарові були вже дрібні підприємства — винокурний, пивоварний і два шкіряні заводи, цегельня, на якій працювало 8 робітників. На шкіряних заводах, що мали всього 5 робітників, оброблялося на рік 800 шкур, на цегельні вироблялось 100 тис. штук цегли. Наприкінці XIX ст., крім цих підприємств, діяв паровий млин, де працювали 25 робітників. Промисловість Макарова станом на 1887 рік складалась із заводів — цегляного, пивоварного, винокурного. На річці Здвиж було розташовано два водяних млини. У власності міщанина Островського знаходився невеликий шкіряний завод. Наприкінці XIX ст. тут існувало 147 єврейських торгових лавок.
На початку XX століття Макарів уже був великим містечком, яке належало поміщику М. фон Мекку. У ньому налічувалося 569 дворів, проживало 5 783 особи. З 4411 десятин землі поміщику належало 3266 десятин, церкві — 54, селянам — 109. За даними 1912 року, з 188 господарств, що мали 834 га землі, 66 — належало всього 123 десятини. У той же час 12 заможних дворів володіли 156 десятинами. Напередодні Першої світової війни діяли медоварний, пивоварний і шкіряний заводи, сірникова фабрика, цегельня і водяний млин.
Містечко було невпорядкованим. Його жителі скаржилися київському губернаторові, що в Макарові від самої зими стоять глибокі калюжі, сморід від яких шкідливо діє на здоров'я, що тут лютують тиф, пропасниця, скарлатина. Хвороби, недоїдання й тривале голодування передчасно зводили в могилу як дорослих, так і їхніх дітей. Наприклад, у 1880 році з 93 дітей, що народилися в Макарові, на першому році життя померли 57.
У містечку працювали земська лікарня на 10 ліжок, де був лиш один лікар, приватна аптека і три аптечні склади. У відкритій 1874 року парафіяльній школі навчалося 65 дітей. На утримання школи і вчителя в 1899 році витрачено 239 карбованців.
Жителі Макарівської волості брали участь в російсько-японській війні (1904—5), революції 1905—1907 років, Першій світовій війні, національно-визвольних змаганнях 1917-1920 років.